Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

— Виведіть фотографію на екран, — попросив Едем невидимого йому чоловіка за проєктором. 

Музиканти з подивом витріщилися на життєрадісного чоловіка з рюкзаком за плечима, фотографія якого змінила афішу концерту. 

— Його звуть Олег Фростов, — сказав Едем. 

Роки роботи юристом навчили його, що мерзотники завжди бояться гласності. Едем намагався зробити справу Фростова публічною, але хто його раніше слухав? Який журналіст захотів би годинами чи й днями вивчати історію Фростова, при цьому знаючи, що вона не надто зацікавить читачів або глядачів? Але тепер — інша річ. Тепер про це говорить сам Олесь Міцний. 

— Його звуть Олег Фростов, — повторив Едем. — Бухгалтер будівельної компанії братів Білевичів. Фото зроблене у травні минулого року. Прекрасний час — один із останніх днів, коли Олег був щасливим. А потім Фростов виявив на роботі шахрайську схему. На лихо, він був надто принциповим чоловіком, щоб мовчати. Знаєте, до чого це призводить у нашому світі? Шахрайство, яке виявив Олег, на нього ж і зіпхнули. Справа була шита білими нитками, але хіба доказова база має значення для нашого правосуддя, якщо в гру вступають гроші? Наша Феміда інакша. В одній руці в неї шалька з грошима, у другій — індульгенція, а пов’язку на очах вона перетворила на підв’язку стриптизерки. І наша Феміда осудила Олега на шість років. 

Більше ніхто не виходив із зали. Фотографи знову клацали апаратами. Журналісти осатаніло били по клавішах ноутбуків або зі смартфонами в руках запускали прямі ефіри на свої сторінки в соцмережах. Юнак із блокнотом зачаровано спостерігав за історією, живим свідком якої був сам. 

— До мене звернулися юристи, попросили допомоги, — Едем майстерно змішував правду з необхідною брехнею. — На їхню пресконференцію свого часу прийшли тільки троє ваших колег. Проблема тільки тоді перестає бути приватною, сказали вони мені, коли стає проблемою публічної особи. Вони мене переконали. 

Едем підвівся. Його тінь лягла на зображення Фростова. 

— Чесна людина — не завжди міцний боєць, але вона й не має конче таким бути. Цей чесний чоловік учора зламався, втратив надію — і зробив відчайну дурницю. Учора Олег Фростов наклав на себе руки. 

Стукали клавіші, у кутку зали ледь чутно гудів кондиціонер. 

— Ми не змогли його захистити. І тепер мусимо захистити його чесне ім’я. 

Едем стукнув текою. Це вивело присутніх із оціпеніння. Оператори заклацали кабелями від камер, аби встигнути першими вхопити в Міцного ексклюзивний коментар. Журналісти влаштували багатоголосся додаткових запитань. 

— Що це, до дідька, означає? — якщо решта музикантів були розгубленими, то бас-гітарист праворуч од Міцного — розлюченим. 

— Уся інформація й необхідні контакти — у теці. А мені, на жаль, уже час бігти, — востаннє ошелешив журналістів Міцний. Він кивнув Інарі й швидко вийшов із зали. Едем зробив те, що мав зробити, і зовсім не збирався витрачати ще пів години на пояснення та коментарі. 

Зацокали підбори. Інара наздогнала його біля ліфта. 

— Ви сьогодні Еверетт і Лінкольн в одній особі: дві хвилини пожежі після двох годин тління. 

— Ну що ви. Я згадав, що поряд продають легендарну київську перепічку — і вирішив, що час уже закінчувати. Гостро закортіло згадати її смак. 

Дверцята ліфта зупинила жилава рука. Чоловік у бейсболці, який протягом усієї пресконференції не показував Едемові обличчя, тепер став до них спиною. 

— Він був вашим другом? — спитала Інара. 

— Я не знаю, — відповів Едем. 

Але він знав. Фростов не був рядовим клієнтом, але й другом він не став. Волею долі — через очевидну фальсифікацію обвинувачення, через обурливу несправедливість, через свою неймовірну беззахисність, але головним чином через діагноз, поставлений Едемові, — Фростов виявився найважливішим клієнтом у його кар’єрі. Слідом, який він міг лишити у професії. Долею, яку можна було врятувати. 

Це був учинок, я не очікував, — раптом сказав чоловік, що стояв спиною до них. — Я планував сьогодні теж сказати пару слів, але знаєш: що було — те було. Люди змінюються. 

Він зняв бейсболку й повернувся до Едема. 

Тарас, колишній басист «Часу немає», про якого Едем згадував сьогодні вранці, виявивши у скриньці Міцного білу хустину. Друг, готовий затулити від кулі. Чоловік, якого Міцний не бачив багато років. 

— Ти сьогодні можеш зі спокійною душею йти на свою передачу, — продовжив Тарас. — Скандалу не буде. Ми всі змінюємося. 

Грюкнули дверцята ліфта. Тарас знову сховався під бейсболкою. Едем намагався витягти з пам’яті Міцного потрібний спогад, щоб зрозуміти, про що йдеться, але зав’яз у тумані — наче Міцний навмисне намагався забути цю частину свого минулого. 

— Просто знай це, — сказав Тарас наостанок і рушив до виходу. 

Інара з цікавістю стежила за реакцією Едема. 

— Я ж сказала — дві хвилини пожежі, — вона торкнулася Едемового плеча, спрямовуючи його до заднього виходу. — Перепічкою пропоную перекусити трохи згодом. Здається, ви непогано поснідали. А моя машина припаркована у внутрішньому дворі. 

Була зла іронія в тому, щоб опинитися в «ауді», за яким Едем ганявся по Києву. Оранжевий відблиск у салоні — от що дісталося йому вчора. А крім нього — байдужий погляд у ліфті, який тепер здавався збоєм у матриці, нереальною подією чи то подією, яку неправильно зрозуміли. 

Паштет подзвонив, коли вони звернули на Володимирську, — інакше й бути не могло. Першим поривом Едема було вимкнути телефон і уникнути догани, але потім він вирішив, що скандалу не буде — у Паштета був інший погляд на життя. 

— На голову адміністрації не розраховую — по Хомці й шапка. Мені вистачає посту керуючого справами, — Паштет був у доброму гуморі. 

— Ти про що? — здивувався Едем. 

— Облиш! Мені ти мав сказати першому. Та я не ображаюся. Я розумію, є речі, які часом можна розкрити чужим, але важко зізнатися в них близьким. Наприклад, що ти плачеш у кіно, або зважився на іпотеку у валюті, або в тебе дитина від жінки, якої ти не кохаєш, або… що ти хочеш іти в політику й урешті стати президентом. Гарна мрія — адже в інших виходило. І я тебе в цьому прагненні підтримую й розраховую на пост керуючого справами. Цікаво, там потрібно проходити конкурс чи вистачить твого указу? 

— Я не збираюся в політику! 

Інара, яка виявилася