Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

               «Як шкода!
                 Почали в’янути
                 Ляльки з хризантем…»
                                                 (Масаока Сікі)

Безбарвні сліпі телефони
Наче кавалки віконного скла
Хати, де жив синій кудлатий пес – 
Замість людей-димарів, 
Замість круків-нездар, 
Що плутають гілку ясена
(На якій так зручно старіти,
На якій так зручно бути самотнім)
З хатою-пусткою, п о р о ж н е ч е ю,
Де вікна вибили ще вовкулаки
За часів сумного Трояна – 
Князя ілюзій та мрій сорочиних,
Батька синів зими Бористена. 
Де вікна зірвали з петель 
Ще печеніги-зайди: заброди трави.
Телефони як зайці – скачуть у сни, 
Вистрибують з темних шаф – 
Лабіринтів залізних комах:
Все безбарвно – навіть зимовий сад, 
Де Афродита з Конфуцієм 
Садила колись черлені бегонії 
В торф. Добутий з болота венедів:
Було де ховати мечі і перстені: 
Треба. Ті – непомітні треби жадали, 
Офіри – меду й вина. І вохри.
Якої в нас вдосталь. 
Над димарем безбарвним
Апостоли снігу.