Читати книгу - "Колобок у пастці науки, Оксана Павелко"

- Бр, щось не дуже м’яко пішла. - закусує огірком - Я от дивуюся. Ти вже стільки часу в нас сидиш, а поки сюди попав хто зна скільки ще у своїх батьків шоубізнес займався, а пахнеш, як тільки сьогодні в ранці з духовки витягли. Напевно твоя бабця всю душу в тебе вклала. Це ж треба, таке диво кулінарії, а наші ботани в окулярах так і не знайшли її секрет.

Колобок ні чого не відповів, він чув таке не раз, він лише перевів розмову подалі від свого походження.

- Годі вже про мене. Як твоя дружина, як діти, не хворіють?

- Та ну їх! - махнув рукою дивлячись в лоток з кашею - Що про них балакати? Про оту змію стару, та про тих спиногризів. Вже мають своїх спиногризів, та все одно біжать зі своїми «мамцю дай». А здоров’я в них теж нормальне, особливо в дружини. Зараза до зарази не пристає! Вже всю кров з мене випила, наче п'явка, тільки мізки жере чайною ложечкою, і гроші тягне з гаманця.

Колобок потихеньку увів розмову на більш розважливу тему. Намагався його розважати як тільки міг, і як завжди підбадьорював зі словами «за це гріх не випити», і спостерігав, як охоронець після кожної чарки ставав більше схожим на корейця з червоним носом.

Коли охоронець нарешті висмоктав всю горілку з пляшки, то вже був п’яний в дошку. Подивився одним оком в шийку на дно пляшки, перевернув до гори дном, потрусив над чаркою й дістав наступну, поклавши порожню в сумку. Через наступні пів пляшки, він вже слинявив стіл, як завжди впавши на нього лицем. Колобок почекав ще якийсь час, потім стукнувся йому в лоба, пересвідчився що алкогольна кома накрила його безпробудно. Він знав, що той не вийде із коми до самого ранку.

Час настав.

Колобок не втрачаючи часу, мов збитий м’яч, полетів до своїх друзів.