Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

- Ти що вже все? - зраділа Діана. Лише Петро вийшов з машини, сонце знайшло прогалину в зелених кучерях липи та пекло прямісінько в голову.

- Так, трохи довелося затриматися, - не звернув уваги на її реакцію Петро і виїхавши на дорогу, погнав авто в сторону виїзду з міста.

На під'їзді до двору Степана, Петро з Діаною ще з вулиці почули гучну музику, жіночий сміх та гавкання собаки. 

- Схоже там знову якась гулянка. Зайдеш до нас? - Петро зупинився навпроти Діаниного двору.

- Так, але трохи пізніше, - відповіла дівчина і вискочила з машини.

В альтанці, як і очікував Петро, було повно людей, половину з яких він бачив вперше. Скоріше за все нові мешканці. Петро ще здаля привітався зі Степаном, Світланою й гостями та пішов до будинку передягнутися й перенести речі з багажника. Невдовзі в кімнату прибіг Степан.

- Петрику, це жопа! - вигукнув він з порога.

- Що трапилося? - Петро спокійно розкладав речі у шафу та на вільні полички.

- Твоя реклама працює!

- Ти мав якісь сумніви з цього приводу? - Петро крутився на всі боки не знаючи куди поставити кубок за здобуття перемоги у змаганнях з якихось єдиноборств.

- Там Юля тебе вже тричі шукала. В неї теж якась розмова до тебе.

- Вона загубила телефон? - нарешті для кубка знайшлося місце замість вази під квіти.

- Каже, що розмова не телефонна.

- Добре, я зранку зайду до неї. 

- Вона вже тут. Ти що не бачив в альтанці? - Степан почесав лисину.

- Не бачив. Зараз прийду до вас і побачу, - на Петра, здавалося, ніяк не вплинула ця новина.

Коли він вийшов на ґанок, аби приєднатися до усієї компанії, у двір зайшла Діана одягнена в джинси в обтяжку та блузу. Виглядала дуже гарно. До альтанки підійшли разом так що більшість з присутніх могли сприйняти їх за пару. Юля ж дивилася якось не то здивовано, не то налякано.

- Привіт, Петре. Ходімо пройдемось, - вона ледь не тягла його за собою.

- Степан каже що ти мене шукала. Невже аби прогулятися?

- Потрібна твоя допомога. Не знаю, що ти там з рекламою наробив, але на ці вихідні вже все розписано. А єдиний мій помічник, який міг водити прокатні групи захворів. Треба або скасовувати, або ..

- Я допоможу. Але треба тобі набирати працівників. Через декілька днів я починаю займатися будівництвом. Точніше фірма будівельна приїде, але моя участь теж там знадобиться. Тому допомагати вже не зможу. 

- Дякую тобі! Ти справжній партнер! І друг, - Юля аж засяяла від радості й обняла Петра. 

Гості потроху почали розходитися по своїх будиночках. За столом лишилися господарі дому, Петро, Діана, Юля та сестра Свєти - Ксенія.

- Друже, потрібна твоя допомога завтра, - схилився ближче Степан.

- Ви що тут змовилися? Кажи, що хочеш?

- Та треба трохи сіна підкосити на зиму, - почав Степан, але Петро його перебив.

- Завтра не можу. Обіцяв вже Юлі з прокатами допомогти.

- Та то аж з десятої, - приєдналася до розмови Юля, - А траву зранечку косять, поки роса не обсохла. 

- Гаразд. Як почнеться будівництво мого ресторану я вам це пригадаю.

Степан та Юля задоволено закивали головами, радіючи, що Петро не відмовив. А те "пригадаю" невідомо ще коли буде.

Почувся здаля гуркіт. Петро вже знав, що то їде Дем'ян. Виявилося, що він їхав саме до них. Завжди повільний в рухах та небагатослівний, цього разу зіскочив з мотоцикла надто швидко і побіг до воріт.

- Ви що нічого ще не знаєте? - закричав він здаля окинувши присутніх широко розкритими очима.