Читати книгу - "Поцілунок темряви, Ангеліна Вовк"

Віктор відвіз мене до себе. Він бачив мій стан, тому нічого не питав. Віктор показав на ліжко, де я можу лягти, дав чисті рушники і запропонував чаю. Від останнього я відмовилася. Пустота на місце серця. Відчула себе використаною, обдуреною, приниженою. Хіба таке буває? Сюжет мильної опери. Хіба може така, як я, сподобатися такому, як він? Я не занижую свою самооцінку, а мислю реально. Продалася спершу за зарплату, а потім - за зелені очі. Я в них топилася, як тоді, в озері. Алекс спершу кинув мене у воду, а потім рятував. Показав свій героїзм, але спершу створив умови моєї загибелі. Не лізь, Крісто, у воду, якщо не вмієш плавати. Три місяці життя перевернули мою свідомість. Досвід, але який болісний. 

     Знов нудить. Забагато мені вина. Може мене нудить від мого жалюгідного становища? Я прилягла, обняла подушку, треба поплакати, та сліз немає. Нудить. Я вибігла в коридор. Віктор все зрозумів і вказав на двері ванни. Господи, о це позор! Мій шеф тримає мені голову, вмиває, витирає. Він просто мовчки мені допомагав. Коли стало легше, я сіла на підлогу і заплакала. Віктор сів біля мене і міцно-міцно обійняв.

    Я прокинулася у незнайомій кімнаті. Жахіття не снилися, вони реально відбувалися. Спробувала відірвати голову від подушки. Все болить. Похмілля чи депресія? Ні, це мій коханий проїхався правдою, мов катком, по моїй особистості. 

    Я вийшла в коридор. Віктора не було, він пішов на роботу. На кухні на столі лежала записка: “Будь як вдома. Якщо щось треба, дзвони. Віктор”. Я взяла ручку і дописала слово “Дякую”. 

     Вийшовши з під’їзду, я попрямувала на зупинку. Валіза тарабанила по бруківці, мов вбивала цвяхи у моє минуле життя. Треба зайти в аптеку, взяти щось для покращення мого стану. Таблетки, які стирають пам’ять найкраще підійшли б, але для початку хоча б щось від нервів і похмілля. На вітрині побачила тест на вагітність. Взяла і його про всяк випадок. Сил нема. Треба підкріпитися. Завернула у найближче кафе. Замовила чай і бульйон. Такий собі набір, але тіло прагнуло рідини. Поки чекала замовлення, пішла в туалет і зробила тест. Замотала в серветку і заховала у сумку. Я щиро надіялася, що це отруєння вином і аб’юзерськими стосунками. Чай попила, а бульйон не зайшов. Пустото в душі і важко на серці. Як жити далі? Як довіряти?

     Я вийняла тест, розмотала серветку і отерепіла. Дві смужки. Як?

     Оплативши рахунок я пішла просто прямо. Вересень грів сонячними променями, але вітерець по-зрадницьки нагадував, що прийшла осінь. Ілюзія літа, як ілюзія мого кохання. Що ти хотіла, Крісто? Ти не знала, чим це все може закінчитися? Ти думала, що ти - особлива? Що ти - героїня любовного роману, яка закохала в себе гульвісу багатія і женила на собі. Дура! Дура! Дура! 

     Сльози лилися. Я йшла у невідомому напрямку. Якби візуалізували мій внутрішній стан, то на місці серця була б наскрізна діра.  Дорога вивела на міст. Внизу автомобільний рух. Якщо не приб’юся, то хтось наїде. Звільнить мене від болі. Я стала біля перил і погляну вниз. Як жити далі? Як знайти в собі сили не шмигнути вниз? А сила є! Вона живе всередині мене. Перлинка обману. Я стану мамою. 

    Ех! Що далі? Їхала всім щось доказати, досягати успіху, будувати нове життя, а сама опинилася зраджена і обманута на мості. Я не маю права відбирати життя у цієї ненародженої дитини. За свої помилки треба відповідати. Досить, Крісто, чекати вказівок, пора самі приймати рішення.

     Він побачив мене знизу, зупинив машині і вибіг на міст. З моїх сліз текли сльози. Я просто мовчки поглянула нього. 

    Чоловік поглянув на мене, легенько підійшов ближче і міцно-міцно обійняв, а я сильно-сильно заплакала.