Читати книгу - "Поцілунок починається з очей , Катерина Воронцова"

- Я пробувала і навіть виходило, ненадовго, але коли він подивиться на мене цими своїми величезними очима  - я зовсім забуваю про всі недоліки.

Отець Валентин тихо сміється, чуючи мої до крайності емоційні зізнання.

- Звідки взялася ця напасть? Чому саме зі мною?

- Наше подружжя для чогось нам дане саме таким. Якщо вони адекватні, то найкраще саме вони нам і підходять. Ну і не забувай, що є нечисть, а вона ніколи не спить.

- Батюшка, я все розумію і згодна, але із собою нічого вдіяти не можу.

- Твої почуття до цього чоловіка це, звісно ж, ніяке не кохання. Думаю, що в глибині душі ти й сама все розумієш. Це залежність, сестричко, як ну... Як, наприклад до алкоголю. І її потрібно тобі просто визнати як ілюзію. Ілюзію величезного масштабу. Ваше життя з чоловіком за багато років стало в чомусь одноманітним, а тут американські гірки. Цей чоловік для тебе здається джерелом гострих емоцій, як нова пекуча спеція у звичній страві. Але знаєш, навіть у здорових стосунках сексуальна прив'язаність не така сильна. Не тому що ви не кохаєте одне одного, ні звісно ж, а тому, що здорові люди зупиняються на сімці, якщо брати, скажімо, за десятибальною шкалою. І можуть чудово вибудовувати свої стосунки. У випадку з другим немає і не буде глибини. Нічого не буде для тебе хорошого.

Після розмови з отцем Валентином каша та переплетене коріння із запитань і думок розкладається по поличка, і мені стає від цього легше. Я принаймні вже не здаюся самій собі загубленою. Я повертаюся після роботи додому.
Кажуть чоловіки сліпі й глухі, не бачать і не відчувають. Неправда. Ну, може напівправда. Мій Вадим відчував, що зі мною щось відбувається. Раніше він радів моїй новій зачісці, посміхався гарній сукні. Тепер лише стримано кривить губи, коли я, фліртуючи з ним, дефілюю туди-сюди.

- Вадь, я красива? - заклично посміхаюся,  демонструючи йому «красу» у вигляді яскравого светра з великим декольте.

Мені так хочеться почути від нього звичне «Найкраща», але він тепер більше робить компліменти нашій старшій доньці. Тішуся, що їй приємно. Я ж кілька місяців чую інше. "Щось ти занадто молода, ще вкрадуть". І без усмішки дивиться на мої грайливі стрілочки на очах.

- Ти тільки моя, - іноді каже обіймаючи.

І звучить це чи то як нагадування мені, чи то він сам себе переконати хоче. Я мовчу у відповідь. Бо починаю сумніватися в усьому. Бо в думках і серці з'явилося місце і для іншого.