Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Князь Кий 📚 - Українською

Читати книгу - "Князь Кий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князь Кий" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 74
Перейти на сторінку:
про щось говорили — надвір долітали їхні голоси, лунав приглушений сміх. І подумали вельможі Бледи і вельможі Аттіли, що між братами настав мир.

А тим часом Аттіла, вдаючи з себе гостинного господаря, пригощав Бледу найкращими ромейськими винами і смачними стравами. І коли той добре сп’янів, непомітно всипав йому в келих отрути. Випив Бледа — і тут же сконав.

Ніхто не підозрював ніякої біди.

Та раптом пролунав розпачливий крик, відкинувся важкий полог намету — і до стривожених ліпших мужів вибіг Аттіла. Б’ючи себе руками в груди, він закричав:

— О великий Тенгріхане! О гуннський народе! Закотився ясен місяць! Погасло золоте сонце! Помер великий каган Бледа — осиротив військо! Що я скажу, нещасний, його жонам і дітям? Як мені жити без мого улюбленого брата і друга, з яким я пройшов пліч-о-пліч усе життя, о великий Тенгріхане!

Приголомшені ліпші мужі закам’яніли. Люди кагана Бледи не знали, що думати. Щойно вони чули голос свого вождя — і раптом цей голос змовк, обірвався. Тільки троє з них, найсміливіших і найвідданіших, вихопили шаблі і з криком кинулися до Аттіли.

— Це зрада! Ти вбив його!

Але не ступили вони й кількох кроків, як охоронці Аттіли пронизали їх списами. Інші, бачачи, що Бледу нічим уже не піднімеш, а сила на боці живого кагана, не зрушили з місця.

Тоді Аттіла підійшов до них і возложив кожному на шию важкий золотий ланцюг, яким ромейські імператори нагороджували своїх ліпших мужів за воєнні перемоги й хоробрість. Потім сказав:

— Мого брата Бледу покликав до себе великий Тенгріхан! Він тепер щасливий… А ви живі й повинні думати про живе — про ваших жон і дітей, про ваші племена й табуни, про нові перемоги над чужинцями і про військову здобич!… Відтепер у гуннів є один вождь — Аттіла, і він поведе вас у далекі краї, де багатств незміряно, а ніким не столочена паша для ваших коней росте по коліна! Там ви знайдете все — і золото, і одяг, і юних жон, і славу!

І гукнули залякані й задобрені вельможі Бледи:

— Десять тисяч літ великому каганові Аттілі!

Після того Аттіла повернувся до свого шатра і на руках виніс мертвого брата. Поклав на щит. І підняли його вельможі і понесли вздовж війська, гукаючи:

— О преславні гуннські воїни! Раптова смерть від надлишків вина вразила кагана Бледу! Погляньте — жодна краплина крові не пролилася з нього! Помер він сам… Десять тисяч літ великому каганові Аттілі, батькові всіх гуннів!

Аттіла ж ішов зразу за мертвим братом, а за ним — його ліпші мужі. І кожен гострим ножем надрізав собі щоки, бо по-гуннському звичаю за померлим каганом слід плакати не слізьми, а кров’ю.

І ніхто не підняв руки на вбивцю. Нікому не хотілося починати братовбивчу війну, хоча багато хто підозрював Аттілу у вбивстві.

Та хто те бачив?

Знявши облогу Сінгідуна, гунни поховали Бледу в чистому полі, а Аттілу проголосили верховним каганом, якому стали підкорятися всі роди й союзні племена.

І з того часу Аттіла сам володів величезною державою. Не один кривавий похід зробив він на всі кінці світу, не одно плем’я зігнав з насидженого місця, не одну тисячу люду посік, розіп’яв, спалив і замучив. Чорна слава йшла попереду його бойового коня!

Та, видно, волала про помсту кров безвинно убитих ним людей і кров брата Бледи, бо недовго втішався він і владою, і багатством, і славою. Боги вибрали слушний час, потрібних для цього людей і покарали його…

* * *

На світі багато держав, та наймогутнішою і найславнішою є Ромейска держава… Розкинулась вона у теплих краях, за Дунаєм, за високими горами, на берегах синього моря. Живуть у ній різні народи. І правлять нею два царі — один у далекому Римі, від чого держава та і називається Ромейською, а другий у Константинополі, що за велич, багатство і пишність прозивався ще Царградом.

І ось тоді, коли Аттілі вже було літ двадцять п’ять чи й тридцять, у царградського імператора Констанція народилася дочка Гонорія. Була вона племінницею імператорів Гонорія та Аркадія і сестрою майбутнього імператора Риму — Валентиніана.

Ледь сповнилося їй років сім чи вісім, як її брата Валентиніана посадили на престол у Римі, а її з Царграда привезли в далеку Італію і навічно поселили в похмурий замок, узявши з неї, ще малолітньої нерозумної отроковиці, урочисту обітницю назавжди, до самої смерті, залишатися дівою, не одружуватися, щоб її діти не стали братові і його нащадкам суперниками на царський трон.

Минуло чимало років. Виросла Гонорія і стала красунею, розквітла, мов пишна троянда. Жила у достатках, у розкошах, мала що їсти й пити і в що вдягнутися. Та не раділа з того, бо почувала себе нещасливою, як остання римська жебрачка.

Хотілося їй волі, щастя, хотілося великого світлого кохання, а всього цього була вона позбавлена. Тому й нудьгувала, сумувала — вдень плакала, а ночами мріяла про гарного принца, котрий одного дня визволить її з ненависної тюрми і назве жоною.

Та принц не приходив, а роки спливали. І почала в’янути краса принцеси і гаснути надія…

І був у неї вірний друг — старий служник Гіаціант. Він любив дівчину як дочку і намагався допомагати їй чим міг. Навчав її читати й писати, розповідав про далекі, ніколи не бачені нею краї, про високі гори й бистрі ріки, про безмежні сині моря й великі міста на їхніх берегах, про незчисленні племена, що живуть у ромейському царстві, та про варварів, котрі своїми нападами поставили те царство на край загибелі. А найчастіше розповідав про Аттілу, що став бичем божим ромеїв і всього ромейського світу, про його походи й перемоги.

І спитала його одного разу Гонорія.

— Скажи мені, Гіаціанте, чи справедливо вчинив брат Валентиніан, ув’язнивши мене в цьому осоружному палаці?

— Ні, несправедливо, — відповів той. — Ти народилася вільною, як і всі люди на землі, окрім рабів.

— Як же мені визволитися? Де взяти таку силу, щоб переважила силу Валентиніана?

— В імперії такої сили немає… Ніхто не зважиться виступити супроти волі імператора.

— А поза імперією?

Служник збентежено глянув на дівчину.

— Лише Аттіла… міг би це зробити, Гоноріє… Лише Аттіла… Та невже ти зважишся на таке? Невже покличеш варвара, щоб сплюндрував твою батьківщину, щоб брата позбавив трону, а може, й життя?

Недовго думала Гонорія над відповіддю. Кров відхлинула з її лиця, уста скривилися від злості, а очі запалали гнівом.

1 ... 21 22 23 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Кий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Князь Кий"