Читати книгу - "Князь Кий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А тим часом Аттіла, вдаючи з себе гостинного господаря, пригощав Бледу найкращими ромейськими винами і смачними стравами. І коли той добре сп’янів, непомітно всипав йому в келих отрути. Випив Бледа — і тут же сконав.
Ніхто не підозрював ніякої біди.
Та раптом пролунав розпачливий крик, відкинувся важкий полог намету — і до стривожених ліпших мужів вибіг Аттіла. Б’ючи себе руками в груди, він закричав:
— О великий Тенгріхане! О гуннський народе! Закотився ясен місяць! Погасло золоте сонце! Помер великий каган Бледа — осиротив військо! Що я скажу, нещасний, його жонам і дітям? Як мені жити без мого улюбленого брата і друга, з яким я пройшов пліч-о-пліч усе життя, о великий Тенгріхане!
Приголомшені ліпші мужі закам’яніли. Люди кагана Бледи не знали, що думати. Щойно вони чули голос свого вождя — і раптом цей голос змовк, обірвався. Тільки троє з них, найсміливіших і найвідданіших, вихопили шаблі і з криком кинулися до Аттіли.
— Це зрада! Ти вбив його!
Але не ступили вони й кількох кроків, як охоронці Аттіли пронизали їх списами. Інші, бачачи, що Бледу нічим уже не піднімеш, а сила на боці живого кагана, не зрушили з місця.
Тоді Аттіла підійшов до них і возложив кожному на шию важкий золотий ланцюг, яким ромейські імператори нагороджували своїх ліпших мужів за воєнні перемоги й хоробрість. Потім сказав:
— Мого брата Бледу покликав до себе великий Тенгріхан! Він тепер щасливий… А ви живі й повинні думати про живе — про ваших жон і дітей, про ваші племена й табуни, про нові перемоги над чужинцями і про військову здобич!… Відтепер у гуннів є один вождь — Аттіла, і він поведе вас у далекі краї, де багатств незміряно, а ніким не столочена паша для ваших коней росте по коліна! Там ви знайдете все — і золото, і одяг, і юних жон, і славу!
І гукнули залякані й задобрені вельможі Бледи:
— Десять тисяч літ великому каганові Аттілі!
Після того Аттіла повернувся до свого шатра і на руках виніс мертвого брата. Поклав на щит. І підняли його вельможі і понесли вздовж війська, гукаючи:
— О преславні гуннські воїни! Раптова смерть від надлишків вина вразила кагана Бледу! Погляньте — жодна краплина крові не пролилася з нього! Помер він сам… Десять тисяч літ великому каганові Аттілі, батькові всіх гуннів!
Аттіла ж ішов зразу за мертвим братом, а за ним — його ліпші мужі. І кожен гострим ножем надрізав собі щоки, бо по-гуннському звичаю за померлим каганом слід плакати не слізьми, а кров’ю.
І ніхто не підняв руки на вбивцю. Нікому не хотілося починати братовбивчу війну, хоча багато хто підозрював Аттілу у вбивстві.
Та хто те бачив?
Знявши облогу Сінгідуна, гунни поховали Бледу в чистому полі, а Аттілу проголосили верховним каганом, якому стали підкорятися всі роди й союзні племена.
І з того часу Аттіла сам володів величезною державою. Не один кривавий похід зробив він на всі кінці світу, не одно плем’я зігнав з насидженого місця, не одну тисячу люду посік, розіп’яв, спалив і замучив. Чорна слава йшла попереду його бойового коня!
Та, видно, волала про помсту кров безвинно убитих ним людей і кров брата Бледи, бо недовго втішався він і владою, і багатством, і славою. Боги вибрали слушний час, потрібних для цього людей і покарали його…
* * *
На світі багато держав, та наймогутнішою і найславнішою є Ромейска держава… Розкинулась вона у теплих краях, за Дунаєм, за високими горами, на берегах синього моря. Живуть у ній різні народи. І правлять нею два царі — один у далекому Римі, від чого держава та і називається Ромейською, а другий у Константинополі, що за велич, багатство і пишність прозивався ще Царградом.
І ось тоді, коли Аттілі вже було літ двадцять п’ять чи й тридцять, у царградського імператора Констанція народилася дочка Гонорія. Була вона племінницею імператорів Гонорія та Аркадія і сестрою майбутнього імператора Риму — Валентиніана.
Ледь сповнилося їй років сім чи вісім, як її брата Валентиніана посадили на престол у Римі, а її з Царграда привезли в далеку Італію і навічно поселили в похмурий замок, узявши з неї, ще малолітньої нерозумної отроковиці, урочисту обітницю назавжди, до самої смерті, залишатися дівою, не одружуватися, щоб її діти не стали братові і його нащадкам суперниками на царський трон.
Минуло чимало років. Виросла Гонорія і стала красунею, розквітла, мов пишна троянда. Жила у достатках, у розкошах, мала що їсти й пити і в що вдягнутися. Та не раділа з того, бо почувала себе нещасливою, як остання римська жебрачка.
Хотілося їй волі, щастя, хотілося великого світлого кохання, а всього цього була вона позбавлена. Тому й нудьгувала, сумувала — вдень плакала, а ночами мріяла про гарного принца, котрий одного дня визволить її з ненависної тюрми і назве жоною.
Та принц не приходив, а роки спливали. І почала в’янути краса принцеси і гаснути надія…
І був у неї вірний друг — старий служник Гіаціант. Він любив дівчину як дочку і намагався допомагати їй чим міг. Навчав її читати й писати, розповідав про далекі, ніколи не бачені нею краї, про високі гори й бистрі ріки, про безмежні сині моря й великі міста на їхніх берегах, про незчисленні племена, що живуть у ромейському царстві, та про варварів, котрі своїми нападами поставили те царство на край загибелі. А найчастіше розповідав про Аттілу, що став бичем божим ромеїв і всього ромейського світу, про його походи й перемоги.
І спитала його одного разу Гонорія.
— Скажи мені, Гіаціанте, чи справедливо вчинив брат Валентиніан, ув’язнивши мене в цьому осоружному палаці?
— Ні, несправедливо, — відповів той. — Ти народилася вільною, як і всі люди на землі, окрім рабів.
— Як же мені визволитися? Де взяти таку силу, щоб переважила силу Валентиніана?
— В імперії такої сили немає… Ніхто не зважиться виступити супроти волі імператора.
— А поза імперією?
Служник збентежено глянув на дівчину.
— Лише Аттіла… міг би це зробити, Гоноріє… Лише Аттіла… Та невже ти зважишся на таке? Невже покличеш варвара, щоб сплюндрував твою батьківщину, щоб брата позбавив трону, а може, й життя?
Недовго думала Гонорія над відповіддю. Кров відхлинула з її лиця, уста скривилися від злості, а очі запалали гнівом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Кий», після закриття браузера.