Читати книгу - "11 троянд. Ти впевнений, що ми бачимося вперше?, Katerina Школіна"

Кіра

- За тобою що собаки гналися? Чи ти з бомжом показ мод організовувала? Бо інакше я не можу пояснити твій сьогоднішній лук…
- Та що ти причепився до моєї фірмової футболки, - я кліпаю очима на черговий невдалий жарт цього вторженця. - Мені подобається у ній все: і її випраний до найсвітлішого колір, і кожна заціпка, і те, що вона розтягнута, і я навіть дирки не хочу на ній зашивати, бо то не дирки - то історія. Так що іди в дупель зі своїми жартами. І взагалі, чого припхалися!
На мене дивляться осудливо чотири пари очей, а позаду стоїть Роксі з відкритим ротом. Їй ще не доводилося бачити цих чотирьох мушкетерів. Ну нічого, зараз познайомляться…
- Констанція, відлипни від Араміса. Не по канону, - підколюю її за уважний оціночний погляд на Артема. 
Її біла шкіра покривається багровими п'ятнами. Знітилася, «миленька». Знову повертаюсь до брата. - Досить коридорський паркет утрамбовувати, заходьте.
Вони заходять, наводячи ще більше шуму в нашій невеличкій кімнатці. Роззуваються в саморобному коридорчику. 
Останнім плентається Андрій, сонливо протираючи переносицю. Він зупиняється на півдорозі і потягується.
Тут з ванної в одному лиш рушнику, навушниках і рушниковій екібані на голові випливає наша третя… Ольгуся. Дожовуючи кружальці огірків з обличчя. Вона зустрічається поглядом з Андрієм, який від несподіванки присвистує. Оля губиться на мить і недожований кружочок огірка хльопається на підлогу. Рушник вона встигає втримати.
- Що за гості голохвості? - таращиться на нашого Казанову.
- Так мене ще не вітали… - начіплюючи на себе чеширську посмішку, відповідає Андрій. 
Він плавно переводить очі на Олюнині ніжки.
- Очі вставте назад, доки вкінець не випали. - хмикає у відповідь на його увагу дівчина. - І взагалі, якщо без дозволу витріщати свої зеньки на цю шикарну вітрину, - обводить своє тіло рукою. - ризикуєте мінімум: втратити свідомість, а максимум: здохнути від слюновтрати. 
- Хахахахахах, - розривається сміхом Андрій. - Манюня, а в тебе випадково нема загубленої сестри.
- В сенсі? - хмурюсь.
- Язвізмом своїм заражаєш всіх навколо, - хмикає Мік, за що отримує легенький підсрачник. І, знаєте, найбільше мене напрягла зараз не поведінка цього ідіота, а те як Роксі заливисто ржала з того, що він каже.
- Чим нас пригостиш? - потираючи руки, промовив Мишко, коли всі нарешті заспокоїлися і облаштувались.
- Ну, дійсно, негоже гостей зустрічати, коли на столі пусто, - усміхнувся Артем, засунувши руки в кишені.
- Я голодний як собака, - резюмував Андрій. - З нічного чергування одразу до вас. 
Всі глянули на нього.
- Тепер ясно, чого ти виглядаєш як бомжара, - хихикає тихо Артем. 
- Ласкаво просимо в клуб, - протягую йому руку і він плескає по моїй долоні.
- Так, що з фуршетом? - канючить Мишко. 
Як дитина, їй богу.
- Хм. Дайте подумати. - замислилась. 
Як назло в холодильнику миша повісилась саме в той момент, коли причапали ці четверо представників саранчі. Я відкрила холодильник і з радістю помітила велику каструлю. Коли діставала, то вона виявилась важкою, а, отже, в ній було дуже багато їжі.  Дякуючи Роксі, ми змогли виперти цю громадину на стола. Ольгуся пішла якраз одягатися в ванну. 
Роксі відкрила кришку, після чого одразу ж закрила її, збліднувши.
- Що там? - хмикнув брат. - В твоєї подруги обличчя, наче там суп із щурячих хвостів.
- Нууууу, я б скоріше Клопотенкову їстівну плісняву спробувала б… - морщиться Роксі.
- Думаю, далеко ти не відішов від істини… - лише здвигнула плечима я і знову відкрила кришку, підідвинувши каструлю ближче до гостей. Я вже приблизно здогадалася, що там могло бути.
- Це моя нова знайома африканка якесь національне блюдо приготувала: там краби, м'ясо, перець і ще там щось… - оголошую. 
Чорношкіра дівчина на ім'я Абла подарувала мені цю каструлю в честь нашого сусідства, а я вчора так і не спромоглася заглянути всередину.
- Абла старалась, між іншим, - протягує Роксі, яка була свідком подарунку. - Її ім'я з нігерійської мови означає «жінка з ідеальною фігурою», - не знаю до чого вона це говорить.
- Та тут ясно, що точно не «жінка, що гарно готує», - хмикає Мишко.
- От бажаю, щоб в тебе була «жінка-ополоник», - бурчу у відповідь. - Абла все ж старалася.
- Ну, Манюня! Зглазиш ще. Тьху-тьху-тьху, - спльовує через ліве плече.
Мишко ще раз підняв кришку і брезгливо відвернувся. Його тонка любительсько-поварська душа не витримала такого знущання над продуктами.
- А по інгредієнтах так і не скажеш… - закашлявся брат, - Зовні воно схоже на … зелений слиз?
- Ну і як називається … оце… - кивнув головою у бік каструлі Артем. 
- Як називається? - я замислилась, бо Абла, здається, казала мені.
- Ригали-всі… - дивлячись на страву, промовив Андрій, зеленіючи як вона.
- Так, давайте за столу. Доставка вже все приготувала все за нас, - чуємо голос ззаду. Ольгуся стоїть з пакетами вже вдягнута в домашнє кігурумі з пандою.
- Спасителька! - простягає до неї руки Андрій і летить за пакетами.
- Так, - зупиняє його на підльоті. - Бабки гони за жрачку. Нічого тут студентів розоряти. Дорослий дядечко, начебто… - сверлить його недобрим поглядом.
- Кірочка, - тягне цей Котянич жалібно, - ти точно впевнена, що у мами одна доця?
Хлопці сміються.  
- Давай уже вивалюй свої карбованці, бо мені ще по справах летіти, - підганяє нашого Котянича Артем.
- Куди ти постійно пропадаєш?! - хмикає Андрій. - І чому через це я маю платити. Як це взагалі пов'язано…
- Питання дійсно цікаве… - вмішується брат. - Арт, ти що знайшов дівчину і від нас її ховаєш?!
Мишко чомусь сміється тихенько і в догонку каже: 
- Знаєш, краще б він дійсно собі дівчину знайшов…
- Мишко, хоч ти не починай, - фиркає Артем.
Андрій, на Олькине щастя, нарешті розраховується за наш спільний обід.
- Єдине, що можу вам сказати, - каже Котянич, повернувшись до своїх братців-кроликів. - Мишко точно щось знає і прикриває косяки цього засранця. Це я вам зі своїм слідчим чуттям кажу. 
- Та ні, - відмахується брат. - Якби це було щось важливе, вони б точно нам розказали. Знову дурнею займаються…
Оля нарешті починає розпаковувати піцци, суші, салатики, декілька гамбургерів і гарячих страв. Навіть торт є.
- Ну ти і закупилась… - сміємося ми з Роксі.
- Не закупилась, а пограбувала співробітника правоохоронних органів, - хмикає серйозно Андрій. - Я за цей обідик половину зарплатні відчехлив.
- Не скигли, - закочує очі Мік. - Я тобі покрию всі витрати.
- Та ну! - махає рукою. - Жартую я. Всіх грошей не заробиш.
Нарешті всі повсідалися за стола. Хлопці в усю почали навертати хавчик, аж поза вухами лящало.
- Я думала в дитинстві, що ти справжній «крокодил Данді»,  - сміюсь, бачачи як Мік набив картошечки за щоки. - А ти виявляється хомка-хомяк, ахахахаха!
- Сестфунь, ти фофо така фла завжфди, як софака? - цей гад ще й тролить мене з набитим ротом.
- З чого ти взяв… - здвигаю плечима. - Я сама доброта…
- Ага, особливо з хлопцями. Якщо згадати твого дражайшого Толіка… - йомайо, на больний мозоль давить, гадьониш.
- А що з ним? - роблю преневиннійший вигляд. - Всі знають: про колишніх або матом, або нічого…
- Робиш вигляд, ніби забула, як він став колишнім, - закочує очі ця пародія на брата.
- Він кобель та зрадник…. і це було вже дофіга часу тому, - хмикаю. - Що згадувати… 
- Звісно, ми визнали, що він козел і мудак. І ти правильно зробила, що його кинула… - піддакнув Артем, попиваючи колу.
- Ага… Тільки от коли він повернувся молити про збереження стосунків ти мало не облила його кип'ятком під нашими дверима, спалила всі його речі і… що ще там було? - не уйметься ніяк мій родич.