Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

— Ну, знаєш, нічого доброго з моїми друзями не стається. Або вони мене кидають, або вмирають через мене. А я все ще намагаюся... Бути привітною із кимось.

— Це добре, значить, у тобі все ще лишилося щось людське. Тут, у Фонді, такого не цінують, проте для мене воно важливо. Минулого разу ти розповіла, як змогла втекти з В'язниці для Розуму. Твоя секретна зброя, так? А ось я теж дещо маю — цю саму людяність, вона допомогла мені пережити усі випробування.

Усе знову починає плисти. Один коридор, інший. Ось вони зі Штейном сидять на сходах універу, обговорюючи проект ААРОН, а це збирають речі, аби вирушити до того місця, куди скаже Картер, ось їх роблять пацієнтами В'язниці, а тоді запирають у палати...

Вони усі зрадять або загинуть, тож навіщо тобі дружити з кимось окрім нас?

— Я врятую Марка, і ми веберемося разом.

Він тебе кине, сама побачиш. А наша гра... вона триватиме вічно.

З цими словами її знову поглинає темрява.

***

— Ха-ха, я не можу, годі мене лоскотати!

Розплюшивши очі, дівчина побачила 1048, який намагався розбудити її своїми ламками. Вона швидко припинила сміятися і простягнула йому руку, яку все ще боялася розтискати. Ведмедик акуратно узяв зап'ясток, в очах Емі промайнула надія, і серце Марка впало на підлогу.

1048 вказав на годиник і почав витряхувати шматочки тканини з сумки. Емі розуміла, що у них мало часу і швидко дістала звідти ж ножиці. На те, аби вирізати деталі, їй знадобилося п'ять хвилин. Плюшевий почав усе зшивати, а дівчині жестом наказав не заважати. Вона сиділа поруч, серце відчувало, що Рептилія прокинулась. У цей раз він шидко її знайде, а рани не дозволять втекти далеко. Та не варто казати цього ведмежаті, він працює.

1048 не забув покласти серце, а на шию нового сородича прикріпив два уламки, не розуміючи, що воно таке, але відчуваючи, що щось важливе. Щоправда, ока у того не було, і тут втрутилася Емі — вона відірвала гудзик з власного комбінезону і пришила на місце правого ока червоними нитками.

***

"Цей металобрухт виводить мене з себе, піду до того, який мовчить. Ох, та Іржавий усе одно пішов слідом... А це що в нас таке? Ще жива людина, йому сподобається!

Помітивши її, 1048 С вдарив у голову, а треба було вирвати серце, йолоп. Як би там не було, вона і так вже поранена, тож довго не проживе. Та ось прокидається ще один ведмідь, такий самий як Плюшевий, і він вміє говорити, як таке можливо? Гаразд, припустімо, цей розмовляє, чому він напав на Залізного?

Цей новенький... Чорт забирай, та він усі коридори Зони знає! Я не можу втримати в голові стільки інформації."

— Ідіот, ти що коїш? Емі, отямся!

— О, то ти теж вмієш розмовляти, це ж чудово!

— Навіщо ти на неї напав?

— Люди, я їх знищую, а ти хіба ні?

— Якщо ти ще раз її торкнешся, я тебе зламаю. Емі, прокинься, благаю!

— Ну, можеш попросити Маску, він завжди приводить людей до тями.

— Справді? То хай так і зробить, чого він чекає?

"Я тобі не Фея Хрещена, аби за так дива робити. Та якщо це так важливо для тебе, можу покликати Лікаря."

— Ні, не треба. — Марк чув про те, що ставало з пацієнтами цього S.C.P., шкода, що про Маску йому не розповіли.

"Або я його покличу, тоді ця історія закінчиться дуже швидко, або ми йдемо до виходу, ти допомогаєш нам втекти, а її, можливо, з вірогідністю один до тисячі, не вб'ють,"

— Тоді йдіть без мене.
"Я б і радий, та крім тебе ніхто так швидко не зорієнтується".

— Куди всі поділися? Йому полегшало, можемо рушати. — Почувся голос з коридору.

"На цей раз я зроблю вийняток, Марку, дам тобі вибір.

— Емі, бережи себе. — Сказав він наостанок, і усі втрьох рушили на голос