Читати книгу - "В сяєві Локобренни, Alana Nesta"

Наступного ранку я прокинулась рано. За стіною — метушня: совають коробки, голоси, важкі кроки.

— Сусід з’їхав ще тиждень тому. Мабуть, новий.

Уже у вечері, повертаючись із магазину, я побачила відчинені двері. Зупинилась. І побачила його. Він стояв у коридорі. Високий, у чорному пальті. Його погляд — спокійний, але занадто уважний, занадто впізнаваний.

— Привіт, — сказав він з усмішкою. — Я твій новий сусід.

А я ніби забула, як говорити. Знайомий голос пройшовся по шкірі, залишивши ледь відчутний мороз.

— Лофт, — додав він. Простягнувши руку.

Я вагалась, але все ж торкнулась її. І світ хитнувся. Як від ледь відчутного поштовху. Образи повернулись — поцілуноки у темряві, біль від холоду води, сапфіри, бал, і голос, що шепоче: «Я завжди повертаюсь».

Я відсмикнула руку, серце билося в горлі. Його усмішка не зникла — вона стала тільки спокійнішою. Впевненішою. Він був інший, не схожий на того зі «сну», але щось впізнане в ньому залишилось, як от та зелень очей.

— Іноді, — сказав він м’яко, — минуле не зникає. Воно просто змінює вигляд. Він повернувся й зник у квартирі. Двері зачинилися без жодного звуку. А я залишилась стояти, не в змозі зрушити.

Це був він.

Це був не сон.

Локі повернувся.

А це означає — усе тільки починається.

Кінець