Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

Сексон почала скидати капелюха, але враз упала на ліжко й тихо, притлумлюючи ридання, заплакала. За хвильку нещільно причинені двері безгучно розчинилися, і дівчина аж здригнулась, почувши голос братової:

— Ну, що це знов із тобою? Коли тобі не до смаку боби…

— Ні, ні,— поспішилася з виправданням Сексон. — Я просто стомилася й збила собі ногу — ото й усе. Мені не хотілося їсти, Саро. Я так стомилась.

— Стомилась!.. Якби ти клопоталася господарством, — огризнулася та, — якби варила, пекла, прала й піклувалася за всіх, як я, отоді мала б на що скаржитись! А то розрюмсалася — горенько!.. Але стривай лишень, — Сара зловтішно засміялася, — це все вигадки, а ось устругнеш дурницю, віддасися колись, як і я, тоді зазнаєш солодощів — наведеш купу малечі, одне по одному, одне по одному — і вже тоді годі танцювати, та в шовкових панчішках вибрикувати, та по три пари черевичок за раз справляти. Диво, — який клопіт!.. Сама як палець, тільки про себе й дбай, та про кавалерів, що навкруги джмелями в’ються і не нахваляться на твої ясні очі… Стривай! Незабаром прилипнеш до котрогось — і тоді заведеш іншої, ще виплачеш свої оченята, як синців понаставляє.

— Не кажи цього, Саро, — заперечила Сексон. — Мій брат ніколи на тебе руки не зняв. Ти сама знаєш.

— Так, так, ніколи. Бо дуже плохий. А все ж мій опеньок кращий за тих бельбасів, з якими ти водишся, хоч і не годен добра надбати й жінці три пари черевичок справити. Ні, він, проте, кращий за твою череду гультіпак, що їм порядна дівчина і в слід не ступить. Як це ти досі ще в халепу не вскочила — не розумію! Може, молодь тепер розумніша за нас у таких справах — не знаю. Але знаю, що коли дівка має по три пари черевичок і одне тільки мріє за розваги, то встряне колись у таке, що… ну, та згадаєш моє слово. За мого дівування так не велося. Мати з мене шкуру здерла б, якби я таке виробляла. Бо й було б за що. А тепер усе на світі пішло шкереберть. Глянь на свого брата: вештається по соціалістичних збіговиськах, верзе про високі матерії, тринькає гроші на страйковий фонд замість годити господарям — виходить, видирає хліб з рота рідним дітям!.. Та на ці гроші, на ці внески, що він марнує, я могла б собі сімнадцять пар черевичок справити, якби мені таке примандюрилось. Колись — от згадаєш мої слова — він дограється!.. А тоді що з нами буде? Куди я подінуся без шеляга і з п’ятьома голодними ротами?

Засапавшись, вона примовкла, хоч видно було, що не виговорилася ще до кінця.

— Ox, Capo, зачини, будь ласка, двері! — знервовано попрохала Сексон.

Двері з гуркотом хряснули, і Сексон, перше, ніж заплакати знову, почула, як запоралась у кухні братова, голосно розмовляючи сама з собою.

РОЗДІЛ II

Дівчата, кожна собі, купили квитки до Візл-парку; викладаючи на віконце каси свої півдолари, кожна добре знала, скільки штук крохмальної білизни треба було випрасувати за цей квиток. Було ще не так людно, але каменярські родини з немовлятами на руках, навантажені величезними кошиками із сніданком, уже сунули до парку. Каменярі були здорові, росляві робітники, добре плачені й сито вгодовані. Дехто з них прийшов на гуляння з дідами та бабами, що побачили перший промінь сонця ще на старій ірландській землі; добре американське вбрання не надавало їм американського вигляду — вони були менші й хирніші на тілі, підтоптані не так літами, як колишнім безхліб’ям та ранніми злиднями. Вони шкандибали поруч із ріднею, задоволено й гордовито подивляючись на свій власний виплід, вигодуваний на кращих харчах.

Мері й Сексон не мали знайомих серед каменярів. Властиво, їх взагалі не обходило, яке буде свято — ірландське, німецьке чи слов’янське, і хто влаштовує його: каменярі, броварники чи різники. Дівчата належали до тої молодої юрби, що шукала тільки танців і забезпечувала касі постійний прибуток на всіх гулянках.

Вони походили між ятками, де товкли земляні горіхи та підсмажували пшеничку, готуючись до свята; тоді подалися оглянути павільйон для танців. Сексон, ніби притискаючись до уявленого партнера, зробила кілька вальсових па. Мері заплескала в долоні.

— Диви! — скрикнула вона. — Чиста лялечка! А панчішки — просто розкіш!

Сексон задоволено всміхнулася й манірно простягнула ногу в оксамитному черевичку на високому підборі, злегка підібравши вузьку чорну спідницю; з-під спідниці визирнула тонка щиколодка та струнка лінія литки і крізь найтонші (що коштували аж 50 центів) шовкові панчішки-павутинку просвічувало її біле тіло. Сексон була худенька, невисока на зріст, але в округлих обрисах її відчувалася грація й жіночість. її білу блузку прикрашало жабо з дешевенького мережива, защіплене за останнім криком моди шпилькою з великим фальшованим коралом. Поверх блузки стан облягала чепурненька жакетка з короткими рукавами, а рукавички зі штучної замші обтягували руки до ліктя. Єдиною непідробною окрасою в неї були неслухняні кучері, що не знали ні щипців, ані папільйоток і мило вибивалися з-під чорної оксамитової шапочки, низько насуненої на брови.

Чорні очі Мері захоплено блиснули, вона підскочила до Сексон, обняла її і з розгону цмокнула в губи. Потім, спалахнувши, зніяковіла від власної експансивності.

— Яка ти гарнесенька! — скрикнула вона. — Коли б я була хлопець, з рук би тебе не випустила! Я б тебе з’їла, бігме, з’їла!

Взявшися за руки, дівчата вийшли з павільйону. Вони походжали по залитому сонцем муріжку, весело вимахуючи руками, немов струшували з себе гніт цілого тижня виснажливої праці. Вони перехилялися через бильця круг ведмежої ями, здригаючись перед самотнім ув’язненим велетнем, а опісля щонайменше десять хвилин сміялися перед кліткою мавпи.

Переходячи парком, вони глянули вниз на невелике біговище — тут, у цьому природному амфітеатрі, мали пополудні відбутися ігрища. По тому дівчата подалися до гаю, зборозненого безліччю стежок: ідеш, ідеш собі, і раптом у темній гущавині виринає зелений дерев’яний столик або затишна лавочка під розлогим кущем. Багато з тих лавок уже заздалегідь запосіли цілі родини. На згористій галявині, оточеній деревами, дівчата простелили газету й посідали; невисока трава вже пожовкла від каліфорнійського сонця. Приємно було так посидіти — нічого не роблячи, після