Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

279
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 231
Перейти на сторінку:
англійської? — спитав він офіціантку.

— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.

— Може б, ви чогось випили?

— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.

— То, може, закурите сигару?

— Ой що ви, сер, — засміялася вона. — Я не курю, сер.

— І я не курю, — мовив Джонсон. — То погана звичка.

Офіціантка пішла, а Джонсон закурив сигарету і взявся до

кави. Годинник на стіні показував чверть на десяту. Його наручний годинник трохи поспішав. Поїзд мав прибути о десятій тридцять, плюс година спізнення — отже, об одинадцятій тридцять. Джонсон гукнув офіціантку:

— Signorina [12]

— Чого бажаєте, сер?

— Чи не погодилися б ви розважитись зі мною? — спитав Джонсон.

Офіціантка почервоніла.

— Ні, сер.

— Я не маю на думці нічого поганого. Чи не прогулялися б ви разом зі мною по вечірньому Веве? Коли хочете, візьміть із собою якусь подругу.

— Мені треба працювати, — відказала офіціантка. — Я тут на роботі.

— Знаю, — сказав Джонсон. — А може, хтось підмінив би вас? За громадянської війни таке часто робили.

— Ні-ні, сер. Я повинна бути на місці сама.

— Де ви навчалися англійської мови?

— У школі Берліца, сер.

— Розкажіть мені про це, — попросив Джонсон. — Як, буйна там була братія? З дівчатами рукам волю давали? А жевжики теж були? Скотта Фіцджеральда ви часом не зустрічали?

— Пробачте?

— Цебто чи були студентські літа найкращою порою у вашому житті? А яку команду виставила школа Берліца минулої осені?

— Ви жартуєте, сер?

— Хіба що трішечки, — сказав Джонсон. — Ви премила дівчина. То як, не хочете розважитися зі мною?

— Ні-ні, сер, — відказала офіціантка. — Може, подати вам ще чогось?

— Так, — мовив Джонсон. — Ви можете принести мені картку вин?

— Авжеэк, сер.

Узявши картку, Джонсон перейшов до столика, де сиділи троє носіїв. Вони підвели голови й подивилися на нього. То все були літні люди.

— Wollen Sie trinken? [13] — спитав він.

Один з носіїв кивнув головою і усміхнувся.

— Oui, monsieur [14].

— Ви говорите по-англійському?

— Oui, monsieur.

— То що ми питимем? Connais-vous de champagnes?

— Non, monsieur.

— Faut les connaître [15],— сказав Джонсон. — Fräulein! — гукнув він офіціантку. — Ми питимем шампанське.

— Яке саме зволите, сер?

— Найкраще, — відказав Джонсон. — Котре тут найкраще? — спитав він носіїв.

— Le meilleur? [16] — перепитав носій, що говорив перше.

— Тільки так.

Носій дістав з кишені окуляри в золотій оправі і схилився над карткою. Тоді провів пальцем по чотирьох друкованих на машинці рядках з назвами та цінами.

— «Спортсмен», — мовив він. — «Спортсмен» — найкраще.

— Ви згодні, панове? — спитав Джонсон двох інших носіїв.

Один кивнув гбловою. Другий сказав по-французькому:

— Сам я на цьому не розуміюся, але про «Спортсмена» чув не раз. Кажуть, добре вино.

— Пляшку «Спортсмена», — мовив Джонсон до офіціантки. Тоді поглянув на ціну в картці: одинадцять швейцарських франків. — Ні, дві пляшки. Ви не будете проти, якщо я підсяду до Sac? — спитав він носія, котрий запропонував «Спортсмен».

— Сідайте, прошу. Отут, коли ваша ласка. — Носій усміхнувся до нього, складаючи свої окуляри й ховаючи їх у футляр. — Певне, у пана сьогодні день народження?

— Ні,— відказав Джонсон. — У мене аж ніяк не свято. Моя дружина вирішила подати на розлучення.

— Он як, — мовив носій. — Справді, не свято.

Другий носій похитав головою. Третій був начебто глухуватий.

— Воно, власне, цілком звичайна річ, — сказав Джонсон, — як ото перші відвідини зубного лікаря чи там перше нездужання у дівчини. Але мене це гнітить.

— Та й не дивно, — озвався найстарший літами носій. — Я розумію вас.

— А серед вас, панове, немає розлучених? — спитав Джонсон. Він уже перестав зумисне калічити слова й говорив тепер правильною французькою мовою.

— Ні,— відказав носій, що вибирав шампанське. — Тут розлучаються рідко. Трапляються, звісно, розлучені чоловіки, але їх небагато.

— А в нас навпаки, — сказав Джонсон. — Мало не кожен — розлучений.

— Це так, — підтвердив носій. — Я читав у газеті.

— Сам я, правда, трохи припізнився, — провадив Джонсон. — Це я вперше розлучаюся. А мені вже тридцять п'ять.

— Mais vous êtes encore jeune, — сказав носій. Тоді пояснив своїм товаришам: — Monsieur n'a que trente-cinq ans [17]

Ті закивали головами.

— Ще дуже молодий, — докинув один.

— І ви справді оце вперше розлучаєтесь? — запитав носій.

— Поза всяким сумнівом, — відказав Джонсон. — Mademoiselle, відкоркуйте, будь ласка, вино.

— А скільки коштує розлучення?

— Десять тисяч франків.

— Швейцарськими грішми?

— Ні, французькими.

— A-а… Швейцарськими це буде дві тисячі. Теж не дешево.

— Не дешево.

— То навіщо ж розлучатися?

— Бо від вас цього хочуть.

— А навіщо цього хотіти?

— Щоб одружитися з кимось іншим.

— Але ж це дурниця.

— Цілком з вами згоден, — сказав Джонсон.

Офіціантка налила всім чотирьом шампанського. Вони піднесли келихи.

— Prosit [18] — мовив Джонсон.

— A votre santé, monsieur, — сказав носій. Його товариші докинули: — Salut [19].

Шампанське мало смак солодкого рожевого сидру.

— А що, у Швейцарії так заведено — відповідати іншою мовою? — спитав Джонсон.

— Та ні,— відказав носій. — Але по-французькому наче культурніше. До того ж тут la Suisse Romande [20].

— Але ж ви говорите по-німецькому?

— Еге ж. Там, звідки я родом, усі говорять по-німецькому.

— Зрозуміло, — мовив Джонсон. — То ви, кажете, ніколи не розлучались?

— Ні. Надто вже дорого це коштує. Та я й одружений ніколи не був.

— Он як, — сказав Джонсон. — А ці панове?

— Вони одружені.

— Вам подобається бути одруженим? — спитав Джонсон одного з тих двох носіїв.

— Що?

— Подружнє життя вам до вподоби?

— Oui. C'est normale.

— Авжеж, — підтакував Джонсон. — Et vous, monsieur?

— Ça va, — відказав другий.

— Pour moi, — сказав Джонсон, — ça ne va pas [21].

— Пан збирається розлучитись, — пояснив перший носій.

— А-а, — протяг другий.

— Ага, — мовив третій.

— Ну що ж, — сказав Джонсон, — здається, тему вичерпано. 'Мої турботи вас не цікавлять, — звернувся він до першого носія. — Та ні, чому, — заперечив той.

— Гаразд, поговорімо про щось інше.

— Як хочете.

— Про що ж би нам поговорити?

— Ви до спорту охочі?

— Ні,— відповів Джонсон. — А от дружина моя — так.

— А чим розважаєтесь ви?

— Я письменник.

— І багато за це платять?

— Ні. Але згодом, коли здобудеш ім'я, — багато.

— Цікаво.

— Ні,— сказав Джонсон, — нецікаво. Пробачте, панове, але я мушу вас залишити. Зробіть ласку, випийте другу пляшку самі.

— Але ж до поїзда ще три чверті години.

— Я знаю, — мовив Джонсон.

Підійшла офіціантка, і він заплатив за вино й за свою вечерю.

— Ви йдете, сер? — спитала вона.

— Так, — відказав Джонсон, — піду трохи прогуляюся. Валізи я залишу тут.

Він надів шарф, пальто і капелюх. Надворі густо сипав сніг. Джонсон озирнувся крізь вікно на

1 ... 21 22 23 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"