Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.
— Може б, ви чогось випили?
— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.
— То, може, закурите сигару?
— Ой що ви, сер, — засміялася вона. — Я не курю, сер.
— І я не курю, — мовив Джонсон. — То погана звичка.
Офіціантка пішла, а Джонсон закурив сигарету і взявся до
кави. Годинник на стіні показував чверть на десяту. Його наручний годинник трохи поспішав. Поїзд мав прибути о десятій тридцять, плюс година спізнення — отже, об одинадцятій тридцять. Джонсон гукнув офіціантку:
— Signorina [12]
— Чого бажаєте, сер?
— Чи не погодилися б ви розважитись зі мною? — спитав Джонсон.
Офіціантка почервоніла.
— Ні, сер.
— Я не маю на думці нічого поганого. Чи не прогулялися б ви разом зі мною по вечірньому Веве? Коли хочете, візьміть із собою якусь подругу.
— Мені треба працювати, — відказала офіціантка. — Я тут на роботі.
— Знаю, — сказав Джонсон. — А може, хтось підмінив би вас? За громадянської війни таке часто робили.
— Ні-ні, сер. Я повинна бути на місці сама.
— Де ви навчалися англійської мови?
— У школі Берліца, сер.
— Розкажіть мені про це, — попросив Джонсон. — Як, буйна там була братія? З дівчатами рукам волю давали? А жевжики теж були? Скотта Фіцджеральда ви часом не зустрічали?
— Пробачте?
— Цебто чи були студентські літа найкращою порою у вашому житті? А яку команду виставила школа Берліца минулої осені?
— Ви жартуєте, сер?
— Хіба що трішечки, — сказав Джонсон. — Ви премила дівчина. То як, не хочете розважитися зі мною?
— Ні-ні, сер, — відказала офіціантка. — Може, подати вам ще чогось?
— Так, — мовив Джонсон. — Ви можете принести мені картку вин?
— Авжеэк, сер.
Узявши картку, Джонсон перейшов до столика, де сиділи троє носіїв. Вони підвели голови й подивилися на нього. То все були літні люди.
— Wollen Sie trinken? [13] — спитав він.
Один з носіїв кивнув головою і усміхнувся.
— Oui, monsieur [14].
— Ви говорите по-англійському?
— Oui, monsieur.
— То що ми питимем? Connais-vous de champagnes?
— Non, monsieur.
— Faut les connaître [15],— сказав Джонсон. — Fräulein! — гукнув він офіціантку. — Ми питимем шампанське.
— Яке саме зволите, сер?
— Найкраще, — відказав Джонсон. — Котре тут найкраще? — спитав він носіїв.
— Le meilleur? [16] — перепитав носій, що говорив перше.
— Тільки так.
Носій дістав з кишені окуляри в золотій оправі і схилився над карткою. Тоді провів пальцем по чотирьох друкованих на машинці рядках з назвами та цінами.
— «Спортсмен», — мовив він. — «Спортсмен» — найкраще.
— Ви згодні, панове? — спитав Джонсон двох інших носіїв.
Один кивнув гбловою. Другий сказав по-французькому:
— Сам я на цьому не розуміюся, але про «Спортсмена» чув не раз. Кажуть, добре вино.
— Пляшку «Спортсмена», — мовив Джонсон до офіціантки. Тоді поглянув на ціну в картці: одинадцять швейцарських франків. — Ні, дві пляшки. Ви не будете проти, якщо я підсяду до Sac? — спитав він носія, котрий запропонував «Спортсмен».
— Сідайте, прошу. Отут, коли ваша ласка. — Носій усміхнувся до нього, складаючи свої окуляри й ховаючи їх у футляр. — Певне, у пана сьогодні день народження?
— Ні,— відказав Джонсон. — У мене аж ніяк не свято. Моя дружина вирішила подати на розлучення.
— Он як, — мовив носій. — Справді, не свято.
Другий носій похитав головою. Третій був начебто глухуватий.
— Воно, власне, цілком звичайна річ, — сказав Джонсон, — як ото перші відвідини зубного лікаря чи там перше нездужання у дівчини. Але мене це гнітить.
— Та й не дивно, — озвався найстарший літами носій. — Я розумію вас.
— А серед вас, панове, немає розлучених? — спитав Джонсон. Він уже перестав зумисне калічити слова й говорив тепер правильною французькою мовою.
— Ні,— відказав носій, що вибирав шампанське. — Тут розлучаються рідко. Трапляються, звісно, розлучені чоловіки, але їх небагато.
— А в нас навпаки, — сказав Джонсон. — Мало не кожен — розлучений.
— Це так, — підтвердив носій. — Я читав у газеті.
— Сам я, правда, трохи припізнився, — провадив Джонсон. — Це я вперше розлучаюся. А мені вже тридцять п'ять.
— Mais vous êtes encore jeune, — сказав носій. Тоді пояснив своїм товаришам: — Monsieur n'a que trente-cinq ans [17]
Ті закивали головами.
— Ще дуже молодий, — докинув один.
— І ви справді оце вперше розлучаєтесь? — запитав носій.
— Поза всяким сумнівом, — відказав Джонсон. — Mademoiselle, відкоркуйте, будь ласка, вино.
— А скільки коштує розлучення?
— Десять тисяч франків.
— Швейцарськими грішми?
— Ні, французькими.
— A-а… Швейцарськими це буде дві тисячі. Теж не дешево.
— Не дешево.
— То навіщо ж розлучатися?
— Бо від вас цього хочуть.
— А навіщо цього хотіти?
— Щоб одружитися з кимось іншим.
— Але ж це дурниця.
— Цілком з вами згоден, — сказав Джонсон.
Офіціантка налила всім чотирьом шампанського. Вони піднесли келихи.
— Prosit [18] — мовив Джонсон.
— A votre santé, monsieur, — сказав носій. Його товариші докинули: — Salut [19].
Шампанське мало смак солодкого рожевого сидру.
— А що, у Швейцарії так заведено — відповідати іншою мовою? — спитав Джонсон.
— Та ні,— відказав носій. — Але по-французькому наче культурніше. До того ж тут la Suisse Romande [20].
— Але ж ви говорите по-німецькому?
— Еге ж. Там, звідки я родом, усі говорять по-німецькому.
— Зрозуміло, — мовив Джонсон. — То ви, кажете, ніколи не розлучались?
— Ні. Надто вже дорого це коштує. Та я й одружений ніколи не був.
— Он як, — сказав Джонсон. — А ці панове?
— Вони одружені.
— Вам подобається бути одруженим? — спитав Джонсон одного з тих двох носіїв.
— Що?
— Подружнє життя вам до вподоби?
— Oui. C'est normale.
— Авжеж, — підтакував Джонсон. — Et vous, monsieur?
— Ça va, — відказав другий.
— Pour moi, — сказав Джонсон, — ça ne va pas [21].
— Пан збирається розлучитись, — пояснив перший носій.
— А-а, — протяг другий.
— Ага, — мовив третій.
— Ну що ж, — сказав Джонсон, — здається, тему вичерпано. 'Мої турботи вас не цікавлять, — звернувся він до першого носія. — Та ні, чому, — заперечив той.
— Гаразд, поговорімо про щось інше.
— Як хочете.
— Про що ж би нам поговорити?
— Ви до спорту охочі?
— Ні,— відповів Джонсон. — А от дружина моя — так.
— А чим розважаєтесь ви?
— Я письменник.
— І багато за це платять?
— Ні. Але згодом, коли здобудеш ім'я, — багато.
— Цікаво.
— Ні,— сказав Джонсон, — нецікаво. Пробачте, панове, але я мушу вас залишити. Зробіть ласку, випийте другу пляшку самі.
— Але ж до поїзда ще три чверті години.
— Я знаю, — мовив Джонсон.
Підійшла офіціантка, і він заплатив за вино й за свою вечерю.
— Ви йдете, сер? — спитала вона.
— Так, — відказав Джонсон, — піду трохи прогуляюся. Валізи я залишу тут.
Він надів шарф, пальто і капелюх. Надворі густо сипав сніг. Джонсон озирнувся крізь вікно на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.