Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Частина третя
СИН ЧЛЕНА НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА У TEPPITE
У станційному буфеті в Терріте було чи не занадто тепло; яскраве світло заливало приміщення, і відполіровані столики блищали. На столиках стояли кошики з солоним печивом у паперових мішечках і лежали картонні кружальця під пивні кухлі, щоб мокрі денця не залишали слідів на дерев'яних стільницях. Стільці були різьблені, але насиджені й зручні. На стіні висів годинник, у глибині приміщення був прилавок, а за вікном сипав сніг. Біля столика під годинником якийсь старий пан пив каву й читав вечірню газету. Зайшов носій і оголосив, що експрес «Сімплон — Орієнт» прибув у Сен-Моріс із запізненням на годину. До столика містера Гарріса підійшла офіціантка. Містер Гарріс щойно скінчив вечеряти.
— Експрес на годину спізнюється, сер. Може, подати вам кави?
— Коли ваша ласка.
— Пробачте? — перепитала офіціантка.
— Гаразд, — відказав містер Гарріс.
— Дякую, сер, — сказала офіціантка.
Вона принесла з кухні каву. Містер Гарріс вкинув у чашку цукор, роздушив ложечкою грудочки й подивився у вікно на сніг, що мерехтів над освітленим пероном.
— Ви говорите ще якоюсь мовою, крім англійської? — спитав він офіціантку.
— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.
— А яка мова найбільше вам подобається?
— Та майже всі однаково, сер. Я не можу сказати, що котрась мені більше до вподоби, а котрась менше.
— Може б, ви чогось випили, ну хоч би кави?
— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.
— То, може, хочете сигару?
— Ой що ви, сер, — засміялася вона. — Я не курю, сер.
— І я не курю, — мовив Гарріс. — Я не згоден з Девідом Бе-ласко.
— Пробачте?
— Беласко. Девід Беласко. Його завжди можна впізнати, бо він носить комірець задом наперед. Але я з ним не згоден. До того ж він уже помер.
— Пробачте, сер, я можу йти? — спитала офіціантка.
— Поза всяким сумнівом, — відказав Гарріс. Потім нахилився вперед і втупив очі у вікно.
Старий пан, що сидів за столиком оддалік, згорнув газету. Він подивився на містера Гарріса, узяв свою чашку з блюдцем і підійшов до Гаррісового столика.
— Даруйте ласкаво, що я вас турбую, — заговорив він по-англійському, — але мені раптом спало на думку, що ви, можливо, член Американського географічного товариства.
— Сідайте, прошу, — озвався Гарріс.
Старий пан сів.
— Дозвольте запропонувати вам ще чашку кави або чарку лікеру?
— Ні, дякую, — відказав старий пан.
— То, може, вип'єте зі мною келишок вишнівки?
— Ну хіба що. Але замовити дозвольте мені.
— Ні, ні в якому разі.— І Гарріс гукнув офіціантку.
Старий пан дістав із внутрішньої кишені шкіряний портфелик, зняв з нього широку гумову стяжку й видобув якісь папери. Вибравши один з них, він подав його Гаррісові.
— Це моє членське свідоцтво, — пояснив він. — Ви знаєте в Америці Фредеріка Дж. Рассела?
— Боюся, що ні.
— Мені здавалося, він там дуже відомий чоловік.
— А звідки він? З якої частини Штатів, ви знаєте?
— З Вашінгтона, певна річ. Хіба правління Товариства не там?
— Здається, там.
— Здається? Але ви не певні?
— Я давно не був на батьківщині,— сказав Гарріс.
— То ви не член Товариства?
— Ні. А от мій батько — так. Він там уже хтозна-відколи.
— Тоді він має бути знайомий з Фредеріком Дж. Расселом. Це ж один з керівників Товариства. Осьде, зверніть увагу — саме містер Рассел мене рекомендував.
— Я страшенно радий за вас.
— Шкода, що ви не член Товариства. Але ж ваш батько міг би рекомендувати вас?
— Гадаю, що міг би, — відказав Гарріс. — Неодмінно з'ясую це, коли повернуся.
— Дуже радив би вам вступити, — сказав старий пан. — Ви, звичайно, читаєте журнал?
— Поза всяким сумнівом.
— І той номер, де вміщено кольорові таблиці північноамериканської фауни, теж бачили?
— Так. Він є у мене в Парижі.
— А номер з панорамою вулканів Аляски?
— То просто чудо.
— А ще мені дуже сподобалися фотографії диких тварин, ті, що їх зробив Джордж Шайрес-третій.
— Еге ж, достобіса здорово.
— Даруйте, як?
— Чудові фотографії. Той тип Шайрес…
— Ви називаєте його типом?
— Ми з ним давні приятелі,— сказав Гарріс.
— Он як. Отже, ви знайомі із Джорджем Шайресом-третім. Він, певно, дуже цікавий чоловік.
— Еге ж. Чи не найцікавіший з усіх, кого я знаю.
— А Джорджа Шайреса-другого ви також знаєте? Мабуть, і він цікавий чоловік?
— Та ні, він не такий цікавий.
— А мені здавалося, що він має бути надзвичайно цікавий.
— Ви знаєте, хоч як це дивно, але ні. Він далеко не такий цікавий. Я й сам часто дивуюся, чому це так.
— Гм, — мовив старий пан. — Я був схильний гадати, що в тій родині всі мають бути цікавими людьми.
— А ви пам'ятаєте панораму пустелі Сахари? — спитав Гарріс.
— Панораму Сахари? Це ж було років п'ятнадцять тому.
— Справді так. Вона страшенно подобалась моєму батькові.
— А новіші номери йому не так подобались?
— Мабуть, теж подобались. Та він завжди милувався тією панорамою Сахари.
— Вона була чудова. Але як на мене, то її художня вартість набагато перевищувала наукову.
— Ну, не знаю, — мовив Гарріс. — Ті хмари піску, збиті вітром, і той араб зі своїм верблюдом, на колінах лицем до Мекки…
— Як я пригадую, араб там стояв, тримаючи верблюда на поводі.
— Так-так, ваша правда, — сказав Гарріс. — Я мав на думці книжку полковника Лоуренса.
— Але ж у книжці Лоуренса йдеться начебто про Аравію.
— Поза всяким сумнівом, — відказав Гарріс. — Отой араб і нагадав мені про неї.
— Певно, Лоуренс також дуже цікавий чоловік.
— Мабуть, що так.
— Ви не знаєте, що він робить тепер?
— Служить у британській авіації.
— Навіщо це йому?
— Так йому подобається.
— А не знаєте, чи він член Географічного товариства?
— Я не певен.
— Він був би справжньою знахідкою для Товариства. Саме такі люди там і потрібні. Я б радо висунув його кандидатуру, якщо ви вважаєте, що його захочуть прийняти.
— А чого ж не захочуть.
— Я вже порекомендував одного науковця із Веве і одного мого колегу з Лозанни, і їх обох прийняли. Гадаю, вони були б дуже задоволені, якби я висунув кандидатуру полковника Лоуренса.
— Блискуча ідея, — погодився Гарріс. — Ви часто буваєте в цьому буфеті?
— Щовечора приходжу пити каву.
— Мабуть, ви університетський професор?
— Я вже облишив активну
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.