Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ШВЕЙЦАРІЇ — З ПОВАГОЮ
Частина перша
ПОРТРЕТ МІСТЕРА ВІЙЛЕРА У МОНТРЕ
У станційному буфеті було тепло і ясно освітлено. Добре витерті дерев'яні столики блищали, і на них стояли кошики з солоним печивом у паперових мішечках. Стільці були різьблені, але насиджені й зручні. На стіні висів різьблений дерев'яний годинник, а в глибині приміщення був прилавок. За вікном сипав сніг.
Біля столика під годинником сиділи двоє носіїв і пили молоде вино. Зайшов ще один носій і оголосив, що експрес «Сімплон — Орієнт» прибув у Сен-Моріс із запізненням на годину. Тоді пішов собі. До столика містера Війлера підійшла офіціантка.
— Експрес на годину спізнюється, сер, — сказала вона. — Може, подати вам кави?
— Якщо ви певні, що вона не перешкодить мені заснути.
— Пробачте? — перепитала офіціантка.
— Гаразд, несіть каву.
— Дякую.
Вона принесла з кухні каву. Містер Війлер подивився у вікно на сніг, що мерехтів над освітленим пероном.
— Ви говорите ще якоюсь мовою, крім англійської? — спитав він офіціантку.
— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.
— Може, ви б чогось випили?
— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.
— То, може, хочете сигару?
— Ой що ви, сер. Я не курю, сер.
— Оце добре, — мовив містер Війлер. Тоді знову поглянув у вікно, випив каву й закурив сигарету.
— Fräulein [9],— покликав він.
Офіціантка підійшла до нього.
— Чого бажаєте, сер?
— Вас, — сказав він.
— Не треба так жартувати зі мною.
— А я не жартую.
— То не треба взагалі такого казати.
— Я не маю часу на балачки, — мовив містер Війлер. — Експрес прибуває через сорок хвилин. Якщо ви підете зі мною наго-ру, я дам вам сто франків.
— Як не соромно казати такі речі, сер. Ось я зараз гукну носія, нехай поговорить з вами.
— Мені не потрібен носій, — сказав містер Війлер. — Ні носій, ні поліцай, ні жоден з тих хлопців, що торгують сигаретами. Мені потрібні ви.
— Якщо ви й далі таке говоритимете, вам доведеться вийти звідси. Тут не місце для таких розмов.
— А чого ж ви стоїте? Якби ви пішли, мені б не було до кого говорити.
Офіціантка відійшла. Містер Війлер стежив, чи вона не спиниться коло носіїв. Вона не спинилася.
— Mademoiselle! [10] — гукнув він. Офіціантка підійшла. — Принесіть мені, будь ласка, пляшку сіонського.
— Хвилиночку, сер.
Містер Війлер дивився, як вона вийшла, тоді повернулася з вином і поставила його на столик. Він позирнув на стінний годинник.
— Я дам вам двісті франків, — сказав він.
— Прошу вас, облиште ці розмови.
— Двісті франків — неабиякі гроші.
— Щоб ви не говорив такі речі! — відказала офіціантка. Вона аж почала плутатись в англійській мові.
Містер Війлер допитливо глянув на неї,
— Двісті франків.
— Мені гидко на вас дивитися.
— То чого ж ви не підете? Якби ви тут не стояли, я б не міг говорити до вас.
Офіціантка відійшла від столика і стала біля прилавка. Містер Війлер пив вино й усміхався сам до себе.
— Mademoiselle! — гукнув він. Офіціантка вдала, ніби не чує.— Mademoiselle! — гукнув він ще раз.
Офіціантка підійшла.
— Ви чогось хочете?
— Ще й дуже. Я дам вам триста франків.
— Ви мені гидкі.
— Триста швейцарських франків.
Вона одвернулася й пішла, і містер Війлер провів її очима. У дверях з'явився носій. Той, на котрого містер Війлер залишив свої валізи.
— Поїзд підходить, сер, — мовив він по-французькому.
Містер Війлер підвівся.
— Mademoiselle! — гукнув він.
Офіціантка підійшла до столика.
— Скільки з мене за вино?
— Сім франків.
Містер Війлер одлічив вісім франків і поклав на столик. Тоді дядяг пальто і слідом за носієм пішов на перон, де не переставав падати сніг.
— Au revoir, mademoiselle [11] — сказав він.
Офіціантка дивилась, як він виходить. «Який бридкий, — подумала вона. — Бридкий і потворний. Триста франків майже за ніщо. Скільки разів я робила це задарма. Та й нема куди тут піти. Якби він щось тямив, то збагнув би, що нема куди. Ні часу на це не було, ні місця. А він — триста франків. І що вони за люди, ті американці».
Стоячи на бетонній платформі біля своїх валіз і дивлячись крізь снігову запону понад колією, туди, де вже наближався чільний ліхтар поїзда, містер Війлер думав про те, що така розвага коштує сущі дрібниці. Власне, коли не брати до уваги вечері, він витратив усього сім франків на пляшку вина та ще франк на чайові. Хоча цілком вистачило б і сімдесяти п'яти сантимів. Якби він дав на чай сімдесят п'ять сантимів, то почував би тепер ще більшу втіху. Один швейцарський франк дорівнює п'ятьом французьким. Містер Війлер їхав у Париж. Він був дуже скрупульозний щодо грошей, а жінки його анітрохи не цікавили. Йому вже траплялося бувати на цій станції, і він знав, що нагору там піти нікуди. Містер Війлер ніколи не ризикував.
Частина друга
МІСТЕР ДЖОНСОН ЗАВОДИТЬ РОЗМОВУ У ВЕВЕ
У станційному буфеті було тепло і ясно освітлено; добре витерті дерев'яні столики блищали; декотрі були накриті скатерками в червону й білу смужку, декотрі — в синю й білу смужку, і на всіх стояли кошики з солоним печивом у паперових мішечках. Стільці були різьблені, але насаджені й зручні. На стіні висів годинник, у глибині приміщення був оцинкований прилавок, а за вікном сипав сніг. Біля столика під годинником сиділи двоє носіїв і пили молоде вино.
Зайшов ще один носій і оголосив, що експрес «Сімплон — Орієнт» прибув у Сен-Моріс із запізненням на годину. До столика містера Джонсона підійшла офіціантка.
— Експрес на годину спізнюється, сер, — сказала вона. — Може, подати вам кави?
— Якщо це не надто обтяжливо.
— Пробачте? — перепитала офіціантка.
— Гаразд, подайте кави.
— Дякую.
Вона принесла з кухні каву. Містер Джонсон подивився у вікно на сніг, що мерехтів над освітленим пероном.
— Ви говорите ще якоюсь мовою, крім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.
