Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 231
Перейти на сторінку:
від морської води і він не міг їх навіть надягти.

— Бійся бога! — сказав я йому. — Ти їдеш до Іспанії, пропадаєш там цілий сезон і тільки двічі виходиш на арену. Всі гроші, що взяв із собою, ти вгачуєш у костюми, а потім не завдаєш собі навіть клопоту вберегти їх від солоної води, так що їх тепер тільки викинути. Отакий у тебе був сезон, і ти після цього ще торочиш мені про якісь особисті справи. То чом би тоді не розплатитися зі мною, щоб я поїхав і не заважав тобі?

— Я не хочу, щоб ти поїхав, — відказав він, — і я розплачуся з тобою. Але зараз мені конче потрібні гроші.

— Аж так потрібні, що не міг заплатити за материну могилу й дати рідній матері спокійно спочивати? — спитав я.

— Я радий, що з матір'ю так сталося, — промовив він. — Тобі цього не зрозуміти.

— Можу тільки дякувати за це богові,— відрубав я. — А ти віддай те, що мені винен, бо сам візьму із скриньки.

— Скринька тепер буде в мене, — сказав він.

— Ні, не буде, — сказав я.

Того ж таки дня він привів до мене якогось лобуря, голодранця з його рідного містечка, та й каже:

— Цьому paisano [8] нема за що доїхати додому, а в нього тяжко захворіла мати.

Той лобуряка був просто покидьок, розумієте, ніхто і ніщо, і. він сам його зроду не бачив, але ж земляк, із його рідного містечка, то треба ж показати, який він великодушний і щедрий, справжній матадор.

— Дай йому із скриньки п'ятдесят песо, — звелів він мені.

— Ти ж тільки-но сьогодні казав, що не маєш грошей розплатитися зі мною, — мовив я. — А тепер хочеш дати півсотні песо цьому лобуреві.

— Він мій земляк, — заявив він, — і в нього горе.

— Стерво ти, — сказав я. Тоді віддав йому ключ від скриньки. — Можеш брати сам. Я їду до міста.

— Не сердься, — мовив він. — Я розплачуся з тобою.

Я вивів машину, щоб їхати до міста. Машина належала йому, але він знав, що я їжджу краще за нього. Я робив усе краще за нього. І він це знав. А він не вмів навіть читати й писати. У місті я думав декого побачити й порадитись, як примусити його віддати борг. Аж він виходить і каже:

— Я їду з тобою і гроші тобі сьогодні віддам. Ми ж добрі друзі. Не треба нам сваритися.

Ми в'їхали в місто, і я сидів за кермом. Тільки-но в'їхали, як він витяг з кишені двадцять песо.

— Ось тобі гроші,— каже.

— Стерво ти безрідне! — відказую я йому і раджу, що зробити з тими грішми. — Ти даєш півсотні песо якомусь лобуреві, а тепер тицяєш мені двадцятку, тоді як винен шістсот. Та я від тебе й цента не візьму. Я вже сказав тобі, на що ти можеш їх ужити.

Я вискочив з машини, не маючи в кишені ані песо й не знаючи навіть, де я тієї ночі ночуватиму. То вже потім я поїхав з одним знайомим і забрав з будинку свої речі. Відтоді й аж до нинішнього року я і словом з ним не перемовився. А оце зустрічаю його якось увечері з трьома приятелями на Гран-Віа в Мад-ріді, по дорозі до кінотеатру «Каллао». Він до мене з простягненою рукою:

— Привіт, Роджере, друже. Ну, як та? Я чув, ти мене обмовляєш. Розказуєш про мене всякі вигадки.

— Кажу тільки так, як воно є: що в тебе ніколи не було матері,— відповів я йому. А це в іспанців найгірша образа, якої можна завдати чоловікові.

— Твоя правда, — мовив він. — Коли померла моя бідолашна мати, я був такий молодий, що здається, ніби її й зовсім у мене не було. Дуже мені сумно від цього.

Оце вам «краля». Таких нічим не зворушиш. Хоч ти їм що роби — все марно. Вони тринькають гроші на себе або щоб похизуватися перед людьми, але боргів ніколи не віддають. І спробуйте примусити такого віддати. Я сказав йому все, що про нього думаю, там-таки, на Гран-Віа, при тих трьох його приятелях, але він і тепер заговорює до мене, коли я десь його зустрічаю, так наче ми з ним справді друзі. І що то за кров, яка робить людей отакими?

ЛИСТ ОДНІЄЇ ЧИТАЧКИ

Вона сиділа біля столика у своїй спальні, поклавши перед собою розгорнуту газету, і відривалася від писання тільки на те, щоб позирнути у вікно на сніг, який падав на дах і одразу ж розтавав. Вона писала оцей лист, писала без упину, нічого не закреслюючи й не виправляючи.

Роанок, штат Віргінія.

6 лютого 1933 р.

Шановний ДоктореІ

Дозвольте мені попрохати у Вас поради в дуже важливій для мене справі. Мені треба щось вирішити, а я не знаю, кому звіритись: батьків питати боязко, отож я й звертаюся до Вас, та навіть і Вам можу відкритись тільки тому, що це буде позаочі. А тепер про саму справу. 1929 року я одружилася з військовослужбовцем Сполучених Штатів, і того ж таки року його послали до Китаю, в Шанхай, де він відбув три роки й повернувся назад, а кілька місяців тому його демобілізували, і він поїхав до своєї матері в Хеліну, штат Арканзас. Тоді написав мені, щоб я теж туди приїхала, і я приїхала й дізналася, що йому роблять якісь уколи. Я, звісно, спитала, і виявилося, що його лікують від… не знаю, як пишеться це слово, але на слух щось ніби «сифілюс». Ви, певно, знаєте, про що йдеться, то відпишіть, чи безпечно мені буде колись знову жити з ним. Відколи він повернувся з Китаю, я ні разу не мала з ним близьких стосунків. Він запевняє мене, що, коли скінчиться лікування, з ним буде все гаразд. Як по-вашому, чи можна цьому вірити? Я не раз чула, як мій батько казав, що краще вже померти, ніж захворіти на цю хворобу. Я вірю своєму батькові, але ще більше хочу вірити чоловікові.

Дуже Вас прошу, порадьте, що мені робити. Я маю дочку, яка народилася, коли її батько був у Китаї.

Наперед дякую Вам і цілком покладаюся на Вашу пораду…

«Може, хоч він підкаже мені, як вчинити, — говорила вона сама до себе подумки. — Може, таки підкаже. На фотографії в газеті у нього такий вигляд, наче він знає. Атож, розумний вигляд. Він же щодня дає людям поради. То має знати. А я хочу вчинити як належить.

1 ... 19 20 21 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"