Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Морська фауна Бальсани була вивчена на порядок гірше, аніж сухопутна. Ксенобіологи знали, що деякі тубільні морські істоти здатні пересуватись берегом. Як і сухопутні псевдоподи, мешканці бальсанських морів володіли телепатичною зброєю, здатною пригнічувати волю, паралізовувати дихальні органи та викликати галюцинації. Яблонський тоді доповів Маккослібу, що вважає ситуацію надзвичайною і організовує на узбережжі засідку для того, щоб упіймати невідомого хижака. Віце-адмірал санкціонував його план. Для засідки бальсанський дослідницький центр Служби виділив трьох кіборгів-«трофейників» із хапальними маніпуляторами і тартановими сітками. Ще два кіборги, озброєні військовими плаганами, прикривали засідку, а Яблонський із двома помічниками розташувався у підземному укритті, спорудженому в двохстах метрах від берегової лінії.

Схему засідки проаналізували експерти тактичної групи управління «D» на Нолі та кризова команда ксенобіологів Арпікранського університету. Їхні висновки також були позитивними. Три ночі Джи Тау очікували нападу на приманку — зачинену в житловому модулі свиню. Хоча свиня кожного ранку незмінно панікувала, наземні та підводні сенсори не знаходили нічого, окрім звичного руху морських істот та повільних пересувань зграй рівнинних поліпод, які вигризали у місцевій рослинності широкі просіки.

На четверту ніч з Летейського моря наповз непроглядний туман. Ті сенсори на узбережжі, що реагують на вуглецевий метаболізм, зафіксували стрибкоподібне зростання біологічної активності. Приманка забилась в ураганній свинячій істериці. Але відеокамери у всіх можливих діапазонах не фіксували жодних рухомих об’єктів, більших за земну мишу. Через тридцять хвилин після сплеску біоактивності водночас біля приманки і підземного укриття, наче з нічого, виникли величезні істоти, подібні до спіральних конусів з широкою основою. Істоти володіли колосальною ментальною силою. Яблонський, його помічники і свиня загинули майже миттєво від нейроспазму. Спровоковане телепатичним впливом раптове звуження судин розірвало їм капіляри головного мозку.

Кіборги-«трофейники» кинулись на «конуси», але ті, не вступаючи у бій, розпались на дрібні рухливі фрагменти і калюжі слизу. Так уперше на Бальсані ксенобіологи зустріли колонії симбіонтів, що були здатні створювати великі хижі метаформи. За кілька місяців стало зрозуміло, що невеличкі трансморфики зазвичай живуть під поверхнею планети, а здобичі від одного вдалого полювання у складі конусоподібного метаорганізму колонії цих крихіток стає на кілька стандартних років.

За весь час розповіді Маккосліба Йонас не задав йому жодного запитання. Він мовчки слухав, дивлячись у бік акваріума, де мерехтіли золотаві буфончики авреліанських водяних світляків Mastarius lumofasciata. Потім син координатора Яблонського підвівся з крісла, подякував і безбарвним голосом, ніби виконуючи неприємний обов’язок, мовив:

— Батько дуже захоплювався власними ідеями.

— Себто? — не зрозумів такого підсумку колишній віце-адмірал.

— Йому не потрібно було самому сидіти на тому березі. Кіборги й без людей дали б собі раду.

— Може, й так, — Маккосліб вирішив не сперечатись, хоча міг би навести поважні аргументи на користь тактичних переваг людської присутності у подібних засадах.

«Дарма напружувався», — вирішив він, потискаючи руку майбутньому військовому ксенобіологу і дивлячись, як той залишає лабораторію.

— До вас прийшли. Чекають у секторі відвідувачів, — виникло у комунікаторі муркотіння університетського робота-диспетчера.

«Колекціонери», — вирішив Маккосліб, до якого неодноразово звертались місцеві любителі домашніх ксеноморфів. Вони постійно потребували консультацій фахівців і готові були за них платити. Один із таких диваків-марсіан примудрявся тримати у крихітному житловому приміщенні біоконтейнер з отруйною сельвійською рептилією.

Маккосліб поставив на режим охорони вхідну мембрану лабораторного блоку, проминув розкішну оранжерею, що вела до аудиторного купола, звернув в освітлену скупим марсіанським сонцем обхідну галерею і потрапив до великого холу, що гордо ніс назву «сектору відвідувачів». Ослінчики у холі сиротливо порожніли. Зате в невеличкому гостьовому кафе на нього чекали два добродії нетутешнього вигляду. Маккосліб відразу зрозумів, що це не колекціонери. Специфічна манера кидати навсібіч швидкі погляди, невиразні обличчя з важкими підборіддями і спортивні фігури видавали цих людей. У всіх світах працівники спецслужб виглядали однаково.

Колишній віце-адмірал внутрішньо сконцентрувався, акуратно обійшов черепахоподібного робота-прибиральника і наблизився до гостей з того боку приміщення, де стелю підтримували колони. Ті підвелись йому назустріч і ввічливо привітались.

— Я Олівер Рон Кнутсон, повноважний представник уряду Особливої самоврядної колонії Аврелія на Марсі, — відрекомендував себе старший із гостей. — А це, — він недбало кивнув на молодшого, — мій помічник.

— Ланс Маккосліб, завідувач лабораторії, — назвав себе колишній обер-борець із космічними чудиськами. Він вирішив, що відвідувачі, судячи з акценту та поведінки, й справді були авреліанськими резидентами, а не кілерами, підісланими Малко Веєм. А ще він припустив, що за авреліанською традицією друзі, швидше за все, називають повноважного представника «Орком»[23], й ледь стримав посмішку. — Чим зобов’язаний, панове?

— Ми не будемо кружляти довкола питання, адмірале, — взяв бика за роги авреліанець. — Питання чітке, недвозначне. Уряд моєї планети, за дорученням якого я тут, пропонує вам очолити Кризову службу колонії. Вам буде присвоєно найвище у нас звання генерал-полковника Охоронних сил Аврелії, виділено персональну резиденцію, особисту охорону та призначено неоподаткований оклад у два мільйони імперських фунтів на рік.

— Дуже вигідна пропозиція, — похитав головою Маккосліб. — Два мільйони! Це ж треба. Аж занадто, як на мене… В уряду Аврелії виникли проблеми з ксеноформами?

— Часи тепер усюди непевні, — ухилився від відповіді Кнутсон. — Ми на Аврелії люди прямі, адмірале. Любимо військову чіткість. Так чи ні?

— Я погоджуюсь, — несподівано навіть для себе мовив Маккосліб. Й подумки додав: «Подякуйте за це Йонасові Яблонському!»

13

Космодром Телон,

планета Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

Марцій 417 року Ери Відновлення.

Інженерам-курсантам сняться сни.

Орбані Сотазії Анс на прізвисько Оса сниться, що вона йде довгими тунелями зі стінами, немов виплавленими з блідо-зеленого непрозорого скла. Стіни тунелю розходяться, перетворюючись у велику печеру. На стінах печери висять ляльки. Вони виготовлені з блискучого матеріалу, подібного до того чорного пластику, яким у школі ізолюють панелі теплообмінників. У них однакові бридкі безносі обличчя з дірками замість очей. Деякі ляльки одягнуті у напівпрозору білизну, але на більшості з них — старовинні пишні плаття. Важкі оксамитові, розкішні шовкові, вельможні вісонові, з різноманітними жабо, мереживними вставками, оборками, пластронами, шнурівками, золотими і срібними фалерами, розшиті вздовж кантів перлинами, смарагдами, кістяними кульками і простим бісером.

Оса йде вздовж стіни з ляльками і раптом бачить, що серед чорних є дві ляльки тілесного кольору. В однієї із них обличчя Пели, й на ній немає жодного одягу. У другої обличчя флаг-марінера Ясмін Бехеште, вона одягнена у дуже декольтоване золотаве плаття без рукавів. Ліва рука ляльки-Пели брутально з’єднана з правою рукою ляльки-Ясмін. Руки ляльок прибиті до стіни печери одним великим цвяхом. З того місця, де