Читати книгу - "Щастя Ругонів"

Одержавши п’ятдесят тисяч, П’єр без проволоки одружився з Фелісітою Пеш, малою чорнявкою, яких багато в Провансі. Глядячи на неї, згадувалися цикади, сухі, брунатні, стрекотливі цикади, що, швидко злітаючи, б’ються об гілля мигдалевих дерев. Худорлява, пласкогруда, з гострими плечима, з якось різко окресленим обличчям, схожим на писок тхорика, Фелісіта не мала віку: їй можна було б дати й п’ятнадцять, і тридцять років, хоча насправді їй тільки вийшло дев’ятнадцять — вона була на чотири роки молодша за свого жениха. Щось лукаве, котяче таїлося в глибині її чорних, вузьких, як щілини, очей. Низьке опукле чоло, ніс із приплющеним переніссям, широкі ніздрі, завжди тремтливі, ніби створені на те, щоб до всього принюхуватися, тонкі червоні губи, випнуте підборіддя, глибокі западини на щоках — вся фізіономія цієї хитрої карлиці була втіленням заздрої, неспокійної пихи. Невродлива Фелісіта мала все ж таки якусь своєрідну привабну грацію. Про неї казали, що вона, коли схоче, може бути або гарненькою, або бридкою. Мабуть, це залежало й від того, як вона заплітала в коси своє пишне волосся; але ще більше це залежало від усмішки, від тої переможної усмішки, що освітлювала все смагляве обличчя Фелісіти, коли їй здавалося, що вона бере гору. Фелісіта вважала, що народилася під нещасливою зорею, оскільки доля обділила її вродою. Найчастіше вона й не хотіла бути гарненькою, але не здавалася: вона дала собі слово, що колись місто вмре від заздрощів, побачивши її багатство, її розкоші. І коли б вона могла розгорнутися на ширшій арені, де б її тонкий розум міг цілком виявити себе, вона напевне здійснила б швидко свою мрію. Своїм розумом вона була далеко вище за дівчат свого кола. Злі язики стверджували — її мати, що вмерла, коли Фелісіта була ще дитиною, за перших часів свого шлюбу мала інтимний зв’язок із маркізом де Карнаван, молодим аристократом з кварталу св. Марка. Та й справді, у Фелісіти були ноги й руки маркізи, що з огляду на її рід було дивно.

Старий квартал цілий місяць не міг заспокоїтися, що Фелісіта одружується з П’єром Ругоном, простацьким городником з передмістя, та ще з сім’ї, що не мала доброї слави. Фелісіту не бентежили ці поговори, й вона з загадковою усмішкою приймала вимушені вітання своїх товаришок. Вона все обміркувала, вона вибрала П’єра не як чоловіка, а як спільника. Батько ж, приймаючи молодого чоловіка за зятя, бачив перед собою тільки п’ятдесят тисяч франків — порятунок фірми від банкрутства. Але Фелісіта була проникливіша, ніж її батько, бо вона заглядала далеко в майбутнє й розуміла, що їй треба чоловіка здорового, хай навіть і грубого, але такого, щоб вона нишком могла керувати ним, як їй того схочеться. Вона не зносила провінційних хлюстів, заморених помічників нотаря і майбутніх адвокатів, що клацають зубами, чекаючи на клієнтів. Безпосажна Фелісіта не сподівалася одружитися з сином якого-небудь багатого купця і вважала, що простий селюк, який буде слухняним знаряддям у її руках, куди краще, ніж який-небудь худорлявий бакалар, що хизувався б перед нею своєю вченістю й примушував би її все життя терпіти злидні, ганяючись сам за нездійсненними мріями. Фелісіта була певна, що від жінки залежить зробити з чоловіка поважну людину і що вона здатна з пастуха зробити міністра. Її привабили широкі плечі, кремезна постать Ругона, не позбавленого деякої показності.

Хлопець такого складу, на її думку, може легко й бадьоро винести весь тягар інтриг, що вона збиралася завдати йому на плечі. Але, оцінюючи силу й здоров’я свого жениха, Фелісіта все ж таки догадувалася, що він далеко не дурень, доглянула за його зовнішньою незграбністю гнучкий, пронозливий розум. І все ж вона недооцінювала Ругона, маючи його за дурнішого, ніж він був насправді. За декілька днів після шлюбу, копаючись у шухляді його робочого столу, вона випадково знайшла розписку про одержання п’ятдесяти тисяч фунтів, підписану Аделаїдою. Вона зрозуміла все і вжахнулася, бо її примітивно чесна натура не припускала таких засобів. Але до її жаху примішувалося й здивування. Ругон зробився в її очах сильною людиною.

Молоді люди сміливо заходилися збивати собі багатство. Фірма Пеш та Лакан виявилась менше зруйнованою, ніж гадав П’єр. Боргів було не так багато, бракувало тільки готівки. У провінції комерцію провадять з роздумливою обережністю, що рятує її від великих катастроф. А як Пеш та Лакан, розсудливіші з розсудливих, зроду б це насмілилися важити тисячею екю, то їхня фірма мала дуже маленький обіг. П’ятдесяти тисяч франків, що приніс П’єр, було досить на те, щоб виплатити борги й пожвавити торгівлю. Спершу велося добре. Три роки поспіль був рясний врожай маслин. І ось Фелісіта пішла на відважний крок і, нажахавши П’єра й старого Пеша, змусила їх закупити значну кількість олії, притримати її в коморі. Два наступні роки, як і передчувала молода комерсантка, був недорід, ціни на олію значно піднялися, і фірма розпродала всі свої припаси з великим прибутком. Незабаром після такої удачі Пеш та Лакан вийшли зі спілки, цілком задоволені надбаними грошима, мріючи тільки про те, як дожити свого віку як рантьє.

Молоді, зоставшись господарями, гадали, що багатство в їхніх руках.

— Ти поклав край моєму безталанню, — казала Фелісіта чоловікові. Одною з слабостей цієї енергійної жінки була певність, що її переслідує недоля. Досі, казала вона, ні в чому їм не щастило — ні їй, ні її батькові, незважаючи на всі їхні зусилля. Маловірна, як усі люди з Півдня, вона ладна була провадити боротьбу з долею, як борються в якоюсь живою істотою, що намагається вас задушити.

Події незабаром виправдали її побоювання, бо невдачу знову прийшла, та ще невблаганна. Ругонам не велося; щороку на їхні голови звалювалося нове лихо. Один їхній клієнт збанкрутував, і вони втратили кілька тисяч франків; потім знову недоля: не справдилися через якісь нечувані обставини надії на гарний збір маслин; найвірніші, здавалось би, спекуляції провалювались. Була то війна без жалю, без перепочинку.

— Ти добре бачиш, — казала гірко Фелісіта, — що я народилася під нещасливою зіркою.

І все ж таки вона лютувала,