Читати книгу - "Війна з саламандрами. Мати. Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чого ти так помалу гребеш, Ейбе! — дорікнула любонька. Містер Ейб дивився на чорні голови, що пливли до берега, і мовчав.
— Ц-ц.
— Ц-Ц.
Містер Ейб витяг човен на пісок і допоміг любоньці Лі та міс Греті зійти. на берег.
— Біжи хутчіше до апарата! — шепнула артистка. — А як скажу «давай», починай крутити.
— Так уже не видно нічого, — заперечив Ейб.
— То хай Джуді посвітить. Грето!..
Поки містер Ейб зайняв своє місце коло апарата, артистка простяглась на піску в передсмертній позі лебедя, і тепер міс Грета поправляла складки пеньюара.
— Хай трошки виглядає нога, — шепотіла жертва корабельної аварії. — Готово? Відійди! Ейбе, давай!
Ейб крутонув ручку.
— Джуді, світло!
Але світло не засвітилось. Із моря здійнялися хиткі тіні й посунули до Лі. Грета затулила рукою уста, щоб не крикнути.
— Лі! — крикнув містер Ейб. — Лі, тікай!
— Ніжж! Ц-ц-ц! Лі! Лі! Ейб!
Хтось клацнув запобіжником револьвера.
— Не стріляти, бісові душі! — сикнув капітан.
— Лі! — крикнув Ейб і пустив ручку апарата. — Джуді, світло!
Лі повільно, млосно підводиться і здіймає руки до неба. Легенький пеньюар сповзає з її пліч. Тепер на піску стоїть біла-біла Лілі з граційно піднятими над головою руками: адже так поводяться жертви корабельних аварій, опритомнівши. Містер Ейб шалено крутонув ручку.
— Джуді, світло, бодай тобі!
— Ц-ц-ц!
— Ніжж! Ніжж!
— Ей-бе!
Чорні тіні коливаються й кружляють навколо білої Лі. Стривайте, стривайте, це вже не гра! Лі вже не здіймає рук над головою, а щось відпихає від себе й вищить:
— Ейбе, Ейбе, воно мене хапає!
В ту мить спалахнуло сліпуче світло, Ейб щодуху закрутив ручку, а Фред і капітан з револьверами кинулись до Лі, що сиділа навпочіпки й тіпалася з переляку. В різкому світлі видно було також, як десятки, сотні довгих темних тіней прожогом утікають до моря. Два матроси накинули сітку на одну з тих тіней. Грета, зомліла, повалилась додолу, мов лантух. Ляснули два чи три постріли, в море щось гучно шубовснуло, два матроси з сіткою лежать на якійсь істоті, що звивається й борсається під ними, — і враз світло в руці Джуді погасло.
Капітан засвітив кишеньковий ліхтарик.
— Дитино моя, з вами нічого не сталося?
— Воно мене схопило за ногу! — скиглила любонька.
— Фреде, це було страхіття!
Ось підбіг і містер Ейб зі своїм ліхтариком.
— Розкішно виходило, Лі! — кричав він. — Якби тільки Джуді раніше засвітила!
— Воно не засвічувалось, — озвалася Джуді. — Правда, Фреде?
— Джуді боялась, — виправдовував її Фред. — Слово честі, вона не навмисне так зробила, хіба ні, Джуді?
Джуді образилась; а тим часом підійшли і два матроси, тягнучи за собою в сітці якесь створіння, що. борсалось, мов велика рибина.
— Ось маєте його, капітане. Живе.
— Чортяка, бризкало на нас якоюсь отрутою. У мене всі руки в пухирях, сер. І пече, як вогонь.
— До мене воно теж торкалося, — запхикала міс Лі.. — Присвіти, Ейбе! Подивися, чи нема тут пухиря.
— Ні, нема нічого, любонько, — заспокоїв її Ейб; він насилу стримався, щоб не поцілувати того місця над коліном, яке стурбовано терла рукою любонька.
— Ой, яке воно холодне було! Бр-р-р! — поскаржилась Лі.
— Ви загубили перлину, міс, — сказав один із матросів і подав їй кульку, яку підняв з піску.
— Боже! Ейбе! — скрикнула міс Лі. — Вони знову приносили мені перли! Ідіть сюди шукати перлів! Тут повно перлів, що ці бідолашечки нанесли! Правда, вони чарівні, Фреде? І ось перлина! І ось!
Три ліхтарики спрямували світляні кружала на землю.
— Я знайшов одну! Величезну!
— Це моя! — гукнула любонька Лі.
— Фреде, — крижаним тоном покликала Джуді.
— Зараз, — озвався Фред, що лазив по піску рачки.
— Фреде, я хочу вернутись на яхту!
— Хай тебе хтось відвезе, — заклопотано порадив Фред. — Сто чортів, оце номер!
Троє чоловіків і міс Лі й далі повзали по піску, немов великі світляки.
— Ось іще три перлини, — озвався капітан.
— Покажіть, покажіть, — у захваті завищала Лі й навколішки метнулась до нього.
В ту мить спалахнув магній і заскрекотів кіноапарат.
— Ну, все, ви вже на плівці, — мстиво оголосила Джуді. — Буде сенсаційний знімок для газет: «Компанія американців шукає перли!», «Морські ящери кидають перлами в людей!»
Фред сів.
— Їй же богу, Джуді правду каже. Це треба пустити в газети!
Сіла й Лі.
— Джуді, ти золото! Зніми нас іще раз, тільки спереду!
— Так ти багато втратила б, рибонько, — відказала Джуді.
— Шукаймо, шукаймо! — нагадав містер Ейб. — Приплив починається!
У темряві над водою ворухнулася чорна тінь.
— Он! Он! — вереснула Лі.
Три ліхтарики повернулись у той бік. Але там була тільки Грета, що повзала на колінах і шукала помацки перлів.
Лі держала на колінах капітанів кашкет із двадцять однією перлиною. Ейб наливав келихи, а Джуді крутила грамофон. Над вічним шумом моря простилалась безкрая зоряна ніч.
— То який же дамо заголовок? — допитувався Фред. — «Дочка промисловця з Мілуокі знімає на плівку викопних плазунів».
— «Допотопні ящери вшановують красу і юність», — поетично запропонував Ейб.
— «Яхта «Глорія Пікфорд» відкриває невідомі створіння», — порадив капітан. — Або «Загадка острова Тахуара».
— Це тільки підзаголовок, — заперечив Фред. — У заголовку має бути сказано більше.
— А може, так: «Фред-бейсболіст б’ється зі страховищами», — озвалася Джуді. — Фред був просто чудовий, коли кинувся на них. Якби ж тільки на плівці воно гарно вийшло.
Капітан прокашлявся:
— Я кинувся на них перший, міс Джуді, але то байдуже. Я гадаю, що заголовок повинен звучати по-науковому. Строго і… ну, одне слово, по-науковому. «Антелювіальна фауна на тихоокеанському острові».
— Антедувіальна, — поправив його Фред. — Ні, антевідуальна. От чорт, як же воно. Антиледувіальна. Антелідувіальна. Ні, це не годиться. Треба придумати якийсь простіший заголовок, щоб кожен міг вимовити. Ну, Джуді, ти ж у нас розумниця!
— Антедилювіальна, — підказала Джуді. Фред покрутив головою:
— Занадто довге. Довше, ніж ті почвари разом із хвостом. Заголовок повинен бути короткий. Але Джуді — це ж золото, правда? Скажіть, капітане, хіба вона не чудо?
— Так, — погодився капітан. — Чудова дівчина.
— Ви молодець, капітане, — вдячно сказав молодий атлет, — Наш капітан — молодчага. Але «антелювіальна фауна» — це дурниця. Це не заголовок для газети. Краще вже «Закохані на острові перлів» абощо.
— «Тритони обсипають перлами Білу Лілею»! — вигукнув Ейб. — «Данина Посейдонового царства»! «Нова Афродіта»!
— Дурниці! — запально відрубав Фред. — Ніяких тритонів ніколи не було. Це науково доведено. І ніякої Афродіти теж не було, правда, Джуді? «Сутичка людей із первісними ящерами!», «Відважний капітан атакує
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами. Мати. Оповідання», після закриття браузера.