Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Іван Сірко, великий характерник 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван Сірко, великий характерник"

841
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іван Сірко, великий характерник" автора Марія Морозенко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22
Перейти на сторінку:
не можна було заговорювати легковажно. Вона вмить, одним тільки поглядом, зупиняла пустопорожні балачки. Вона не любила цього.

Юна волхвиня, здається, не знала людських пороків. Недаремно ж Рода так полюбила її. А це вже немало. Стара провидиця бачила людей наскрізь. Дарма, що була сліпою.

* * *

Знемагаючи від довготривалого безсоння, Іван Сірко не знав, як йому бути і що робити з усім цим далі. Поривався до Софії і… завмирав від неясного трепету на місці. Негадано для себе рвучкий відчайдух пізнав почуття несміливості. Софія й собі сторонилася його. Нерідко, щойно побачивши його на віддалі, дівчина мерщій повертала куди-інде. Як наполохана пташка, втікала від нього.

І тоді він ішов до Роди. Та щойно розпочавши про своє, зупинявся на півслові. Лякався, що волхвиня не зрозуміє його почуття. Бо ж сказано, молодість для старості недосяжна.

Але ж Рода сама приходила йому на поміч. Вона нічого не розпитувала, ані про що не звірялася. Диво дивне! Відтепер стара волхвиня розмовляла із ним загадками. Заплутуючи свої думки у міцний вузол, змушувала його замислюватися над плутанкою нерозгаданих слів. Мало вимовляючи, багато оповідала. Недомовлене почасти відбивалося й на її лиці. Не раз, уклякнувши на місці, Іван Сірко видивлявся в поморщене лице старої, немов на пошерхлому листку паперу, вичитував розважливі поради.

Іноді вона, нібито так, як годиться, вимовляла вголос:

— Найліпший час для весіль — осінь. Треба Софію ладнати заміж.

І усміх півмісяцем вигинався на пошерхлих губах старої волхвині.

Іван Сірко люто скидався із трави, йшов «від дурної баби» геть. Плівся безтямно, куди вели ноги, не розбираючи шляху та не озираючись на час. Спинявся, втрапивши у болото, а чи зайшовши геть далеко. На відлюдді міркував над словами старої. А доп’явши її натяку, розвеселений, хутко поривався назад.

Софія занепокоєно стояла біля воріт. Та, помітивши його ще здалеку, мерщій ховалася в двір. Він знав, що вона виглядала його. Але ж і сторонилася теж його. Це було очевидним. Що вона почувала насправді? Ця дівчина була для нього нерозгаданою таємницею.

Іван Сірко не мав спокою. Його стара порадниця знала це. Але вона не сміла втручатися. Бо ж як же інакше? Означене Богами неминуче станеться. Само по собі. Змагатися із Богами мудра волхвиня не збиралася. Але, проживши чимало на своєму віку і бачивши та знаючи чимало, єдиний раз у своєму житті вона посягнула на більше. Випросила у всесильних Богів право посприяти тим, кого вона всім серцем полюбила. Якось вона зронила перед Іваном:

— Наша Софія щосвітанку побирається до гаю. Вона у росах, либонь, вмивається. Щоб бути любою для свого нареченого. Але ж диви, ще застудиться.

Наступного світання Іван Сірко стояв перед дівчиною. Він застав її під березою. Зажурену та смутну. Софія, здається, плакала.

— Хто тебе скривдив, Софійко?

Побачивши його перед собою, дівчина поспіхом схопилася на ноги, краєм розшитого рукава витерла сльози на лиці.

— Як ти тут опинився?

— Я… Я… прийшов до тебе, — тремтячим голосом зізнався юнак. І похапцем перепитав:

— Хто тебе скривдив?

Та як же здивувався він, зачувши нараз негадане:

— Ти.

— Я?! — його подиву не було меж. — Як це?

— Ти… цураєшся мене.

— Цураюся?! — із зачудуванням дивився на вигадливу дівчину. Оце то так! Втікаючи від нього, його ж і звинувачує у цім.

— Я не цураюся тебе. Чуєш! Тому що я… у тебе… — непогамовні почуття, які досі він стримував у собі, не бажали залишатися у сховку душі. Те, про що думав він стільки ночей та днів, відкрилося одним-єдиним словом, — закоханий.

Вона затріпотіла, зачувши це зізнання. Готова була утекти геть.

Порухом руки спинив її:

— Спинись, Софіє. Це ще не все.

Завмерла сполохано перед ним, очікуючи.

Він говорив твердо. Виповівши головне, почувався певно:

— Я подамся за кілька днів на Січ. Перед цим мушу знати. Чи ти хочеш бути моєю назавжди? Чи любий я тобі?

Софія мовчала. Невідривно дивилася на нього, нарозтіж відкритими очима горнулася до сяйва його чистого погляду.

— Чому ж ти мовчиш? Скажи хоч слово у відповідь.

— Я… кохаю тебе, Іване, — зашарівшись на мить, ніжним цвітом зеленобарвних очей навіки проросла в його серці.

* * *

За сім днів Іван Сірко одружився. Просто і тихо. Довірившись в цьому старій волхвині Роді. За прадавнім звичаєм вона провела молодят тричі навколо багаття, посадила на вивернутий кожух біля ватри, «щоб багатим життя їхнє спільне було». Одягла обом на голову вінки — йому з дубового листя, «щоб міцним та дужим чоловіком був», а їй з різнотрав’я — барвінку, калини, волошки, рути, м’яти, колосся та часнику, «щоб красою й здоров’ям наділити, а від зла оборонити».

А потім, розламавши кусник короваю, волхвиня вмочила його у мед та подала їм, «солодкого життя» молодим бажаючи. І вже коли все було сказано й виспівано нею — перелляла водою шлях молодим, провівши їх до очищення. За підказкою Роди він узяв наречену на руки, переніс її через цю воду.

А затим була перша їхня спільна ніч. Весільною постіллю стало для молодят шовковисте ложе галявини, хвалене в день зустрічі Софією. І зоряне простирадло вкривало їх. Небеса подарували їм надію на продовження роду. Тієї ночі зав’язалося нове життя. Ні він, ані вона ще цього не знали.

Наступного дня по весіллі Софію відправлено у Мерефу. А Іван Сірко, благословенний рукою волхвині, помчав на Січ. Його призначення було не тільки в родинному щасті. Він був народжений задля більшого.

1 ... 21 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Сірко, великий характерник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван Сірко, великий характерник"