Читати книгу - "Правда"

— Так, ваша високосте, — сказав Вільям, не впевнений, що все зрозумів правильно, але впевнений, що та частина, яку він таки зрозумів, йому не до вподоби.

— Гадаю, Вільяме, Гільдія граверів хотіла б обговорити з паном Вернигорою цілу низку питань. Та все ж я вважаю, що ми повинні сміливо рухатись у майбутнє.

— Так, ваша високосте. Досить важко було б рухатись в іншому напрямку.

Вільяма знову обдарували нерухомим поглядом маски, яка знову раптом перетворилася на живе обличчя.

— Маєте рацію. На все добре, пане де Ворде. Й бережіть себе. Адже вам, гадаю, не хотілося б самому потрапити в новини?

Повертаючись на Осяйну, Вільям усе розмірковував над словами Патриція — а між тим, мандруючи вулицями Анк-Морпорку, не варто замислюватись надто глибоко.

Нудля-ВДВ він проминув, ледве йому кивнувши. Та пан Нудль у кожному разі був зайнятий: перед ним стояли покупці. Одразу двоє покупців — це була для пана Нудля велика рідкість. Зазвичай це означало, що один із них програв іншому парі. Проте поведінка цих двох його тривожила: вони придивлялись до його товару.

«Від-Душі-Відриваю» продавав свої пиріжки та перепічки по всьому місту, навіть під дверима Гільдії найманців. Він добре знався на людях, особливо на тих, при зустрічі з якими варто акуратно відійти за найближчий ріг, а тоді вже тікати щодуху. Зараз він відчував, що зустрів саме таких людей. І ще відчував, що тікати вже пізно.

Він нечасто зустрічав убивць. Побутових душогубів — так, але тих зазвичай на вбивство штовхало невідь-що, і до того ж вони, як правило, вкорочували віку лише власним друзям та родичам.

Також він зустрічав чимало Найманців, але вони мали певний стиль і навіть певні закони.

Ці ж були вбивцями. Більший, зі слідами пудри на жилеті, пах нафталіном — тобто був досить очевидним виродком, а відтак, не становив особливих проблем. Проте дрібніший, з прямим рідким волоссям, поширював дистильований запах жаги до вбивства. Не так часто дивишся у вічі комусь, хто здатен на вбивство просто під настрій — чи, тим більше, щоб зекономити на перепічці.

Дуже обережно Нудль відкинув у своєму візочку кришку відділення для особливих клієнтів. Сосиски в цьому привілейованому закапелку відрізнялись від решти.

По-перше, вони однозначно містили м’ясо. По-друге, це було м’ясо відомих науці чотириногих організмів. Ну а по-третє, жодна експертиза не виключила б, що принаймні деякі з цих організмів за життя мешкали на суходолі.

— Дозвольте порекомендувати, панове… — почав він, але стародавня звичка далася взнаки: — Найкраща свинина…

— Та ти шо.

— О, пане, такої ви не знайдете ніде!

Більший покупець сказав:

— А шось друге є?

— Даруйте?

— Роги й копита, або тільки роги, чи тільки копита, чи хоча б щур, котрий впав у твою, мля, м’ясорубку!

— Пан Тюльпан, — пояснив пан Шпилька, — має на увазі продукцію більш природного походження.

— Точняк! — підтвердив пан Тюльпан. — Я ж, мля, за екологічно чисті продукти! А ти, братан?

— О, не сумнівайтесь… — Нудль здійняв руку, проте вчасно зрозумів, що його клієнти не сумніваються ні в чому на світі. — Можливо, ви бажали б трохи більш… е-е-е… тобто трохи менш якісну сосиску?

— З нігтями, мля, — сказав пан Тюльпан.

— Ну… гм… я… — пан Нудль здався.

Врешті-решт, він був продавцем — а продавцям притаманно продавати те, що вони мають в асортименті.

— Погляньте ось на цю партію, — улесливо завів він, миттєво змінивши профорієнтацію на 360 градусів. — Комусь із хлопців на бійні зажувало в терку великого пальця — так ніхто й не припинив робити фарш! Не турбуйтесь — щурятини ви тут не здибаєте. Адже щурі туди й не зазирають! Зате тут є інші тваринки. Ну, ви ж чули про цих диваків, котрі твердять, що життя зародилось у якомусь супі? Отак і з цими сосисками… Словом, якщо вам потрібні неякісні перепічки, то якісніших вам не знайти!

— Ви, напевне, — спитав пан Шпилька, — тримаєте це для особливих відвідувачів?

— Для мене, пане, кожний відвідувач особливий!

— А оце, — втрутився пан Тюльпан, — ти називаєш гірчицею?

— Мої покупці, — почав пан Нудль, обережно задкуючи під захистом візочка, — справді називають це гірчицею. Але я…

— Люблю, мля, міцну гірчицю! — прорік Тюльпан.

— Але я називаю це супер-гірчицею! — завершив Нудль без жоднісінької паузи.

— Дві штуки, — коротко сказав пан Шпилька. При цьому він не зробив жодного натяку на порух до гаманця.

— За рахунок фірми! — вигукнув Нудль.

Одним ударом він знешкодив дві сосиски, довбанувши їх об край свого візка, обклав м’ясиво тістом і простягнув продукцію клієнтам.

Пан Шпилька прийняв як перепічки, так і горщика з гірчицею.

— Знаєш, як перепічки називаються в Квірмі? — спитав він, коли парочка вже відійшла від торгової точки Нудля.

— Ну? — спитав пан Тюльпан.

— Сасіска в тєстє.

— І після цього вони там думають, шо в них якась ненаша мова? Та ти смієшся.

— Я вам не гуморист зі сцени, пане Тюльпане!

— Та я тільки подумав, шо, ну, зрозуміліше було б, якби вони називали їх «сасіскамі в іспєчьоннам хлєбє», — знітився пан Тюльпан. Намагаючись змінити тему, він відкусив шматок продукту Нудля.

— Ну і смак… — вичавив він із набитим ротом.

— «Сасіска», пане Тюльпане, їхньою мовою також означає певний орган тіла.

— Я так і думав… Мля…

Здалеку за ними спостерігав Нудль. На вулицях Анк-Морпорку не так уже й часто доводилось почути подібні вирази. Крім того, через акцент цих іноземців пан Нудль ніяк не міг второпати: чого їм так далася та «мля»?

Перед фасадом будівлі на Славномильній хвилювалась юрба, і то така, що дорожній рух уже було відтиснуто на узбіччя Брод-Вею. Вільям сприйняв ситуацію однозначно: якщо десь зібралась юрба, повинен бути й той, хто напише, чому.

В даному випадку причина була очевидна. На рівному карнизі четвертого поверху стояв, притиснувшись до стінки, чоловік, і заморожено дивився вниз.

Натовп унизу щосили намагався відвернути лихо. Щоправда, в Анк-Морпорку традиційно нікому і на думку не спадало відмовляти іншого від прийнятого рішення. Це була правова держава, і вона поважала вибір кожного з громадян.

Проте саме тому кожен громадянин мав право давати поради іншим громадянам.

— Краще піди до Гільдії злодіїв! — надсаджувався невідомий у натовпі. — Шість поверхів, і добра бруківка внизу! Тільки стрибай сторчголов, ясно?

— Довкола палацу теж гарна плитка, — зауважив його сусід.

— Воно-бо так, — погодився перший промовець. — Але якщо він спробує стрибати там, Патрицій його вб’є.

— То й що?

— Ну, це ж буде не його власний вибір, еге ж?

— Вежа Мистецтв — теж непогано, — довірчо сказала якась жінка. — Майже