Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"

легше й мені не буде чого сумувати чи побиватися адже я нарешті матиму час думати те що колись не встигла наприклад я лиш тоді згадаю подумати - що вигадка є повноцінною частиною спогаду кохана а дуже часто я спогадую самі лиш вигадки без реальних подій - що в мансарді коли я сиділа на сходах і розповідала тобі історії своїх бабів а ти курила китайські трави - мені на мить здалося що ти дивишся на мене не так як повинна й очі твої від того що ти свідомо чиниш гріх стають сивими аж перламутровими ніби жахаються тіні яку відкидають на навколишні предмети - що зрозумівши це я розхвилювалася й зашарілася і найбільше тоді хотіла аби мої історії про бабів тобі сподобалися попри те що вони просто заповнювали між нами відстань порожнечі й були зовсім необов’язковими ти може їх і не слухала а я може їх і не розповідала - і взагалі навіщо ця до пафосу непристойна чесність? - але не кажи нічого нехай усі думають що ми зустрілися тільки задля історій і - Господи - невже важко так думати нам? - слухай:

Груба Марія вмерла тієї ж грудневої суботи якої одружувалися діти Ядзі й Василини - а рівно через дев’ять місяців не більше і не менше народилась я

ЕНДШПІЛЬ ДЛЯ ЛІЗИ

1

Несподівано прийшла осінь 2003-го року і треба було терміново починати нове життя. Я поскладала на купки теплий одяг і спалила літній, книжки з підлоги поскидала в кошик, а кошик винесла на балкон, підлила домираючі на підвіконні вазони, зібрала павутину зі стін і свого волосся і постановила собі ніяких крил і польотів, ніяких вольностей, пестощів і пустощів, бо інакше знову доведеться цілу ніч дивитися собі в очі. А гіршого для мене нема, хоч я і жінка.

Сниться, що я сиджу на високому табуреті посеред просторої зали, а навколо колом стоять сторопілі знайомі і незнайомі родичі. Вони по черзі пильно дивляться мені в очі, але я знаю, що це я, Ліза, дивлюся на себе їхніми очима, по черзі перелітаючи від одного глядача до іншого. І таке вдивляння самої в себе з різних родинних позицій і опіній продовжується цілу ніч. Я блазнюю, корчу гримаси, ховаю лице в кишені, б’юся в конвульсіях, викладаю аргументи своєї неповноцінності та епілепсії, що, без сумніву, мало б пом’якшити мою провину і суворість вироку, однак тортури не припиняються, аж поки мама не сприскує мене холодною водою.

Більше жодних польотів і жодного непослуху здоровому глуздові.

Нове життя розпочалося такою історією.

В шість років мені купили голубенький комбінезон, і це перше, що я пам’ятаю, мені купили. Ніхто до того комбінезон не носив: ні моя сестра Інна, ні доньки тіток і сусідок, ні далекі й щасливі красуні зарубіжжя, - ніхто. Я була першою його володаркою, раз і назавжди. З нового понеділка я одягла комбінезон у дитсадок. Погода якраз була для цього сприятливою - йшов дощ. Я хотіла, щоб усі дивилися тільки на мене. Діти, їхні батьки, працівники дитсадка, прибиральниці тощо. Хотіла, щоб на дорогах, балконах і дахах стояли вражені ошатністю мого комбінезона люди, щоб у вікнах виднілися їхні широко відкриті очі і приплюснуті носи, щоб на віконному склі залишались сліди від їхніх спітнілих долонь і масних губ. І, звичайно, було все так, як я хотіла.

На подвір’ї дитсадка на мене чекав зачудований Мар’ян, мій дитсадівський кавалер. До нього залишалось ще кілька кроків і одна калабанина. Калабанини я, звичайно, не бачила, а тільки свій голубенький комбінезон, тому, як це часто буває з малими дітьми, й особливо дівчатками, в усіх своїх дорогоцінних обладунках я несподівано туди шубовснула.

І всі це бачили настільки, що вбивство кількох свідків не зарадило б справі.

Я впала дуже невдало, навмання і долілиць, боляче забившись і нахлебтавшись брудної води. Щоками і волоссям стікали потоки глини, а комбінезон постраждав ще більше. Я підвелася з колін, як підводяться після привселюдного покарання батогом, і побігла назад додому. На дорогах, балконах і дахах стояли все ті ж допитливі люди з приплюснутими до скла губами і носами. Я не мала сили витримати це і так зворушливо ридала, що кілька порядних міліціянтів пустилося мені навздогін.

Вдома була мама. Я сказала, що ще надто мала самостійно ходити в дитсадок і не розумію, як їй вистачає сорому так легковажити моєю безпекою. Наступного дня я була хвора, а через день - пішла в дитсадок у випраному комбінезоні.

Але ні після того, ні згодом, упродовж п’яти шкільних років, я не промовила Мар’янові й слова.

Я часто згадую цю історію, а ще частіше - Мар’яна, знехтуваного мною кавалера, і те, як Мар’ян ображено сидів десь по закапелках грального майданчика, а потім - шкільних коридорів і вдавав, що читає «Цікаву географію». Ми часто до того сперечалися щодо висоти різноманітних вулканів чи водоспадів, і зараз дуже несподівано я можу раптом ні з того ні з сього видавити з себе напівзабуті назви. Тупунгато, Анхель, Кіліманджаро. Ще якось. І, можливо, це один з моїх найприємніших спогадів, коли спілкування з особою протилежної статі не приховувало в собі ніяких потаємних мотивів і завтра закінчувалось нічим іншим, як бійкою з відриванням комірців і слідами від мештів на штанях.

Може, час і неправильне виховання не зіпсували Мар’яна? Може, він далі знуджено сидить десь у закапелку мого життя, мнучи в руках потерту «Цікаву географію». Ми повісимо на стелі політичну мапу світу і знатимемо всі столиці найдрібніших островів. У перервах між сексом ми вгадуватимемо, де хто хоче бути цієї миті і якою мовою хоче освідчуватись у справжньому і до гробу коханні.

Якби тільки Мар’ян знав, як я шкодую за свою поведінку і як нудьгую в цьому краї смішних любовей. Я як кішка - не витримаю, щоб не потертися об чиїсь ноги.

Коли приходить Інна, я мрію заховатися до шафи.

Інна - це моя вагітна сестра. їй уже тридцять років, але моя врода так і не дорівнялася до неї чолом. Вона вміє влучно говорити, кокетливо жестикулювати і вчасно закінчувати; нігті, губи, туфлі і сумочку має одного кольору; вміє приховувати друге підборіддя і ніколи нікому не розповідає, який її чоловік у ліжку. Інна успішно читає книжки, не запам’ятовуючи авторів, тоді як я переважно пам’ятаю тільки авторів і довгими тривожними вечорами оплакую їхнє безглузде життя і логічну кончину.