Читати книгу - "Колиска на орбіті"

— Звичайно. Але навіщо така таємничість?

Одним стрибком Луїджі опинився в кімнаті і, пересвідчившись, що знадвору його не помітно, сказав:

— Мене послала Анна! Вона кохає вас, і… Знаєте, якби це були не ви, я б ревнував!

Анна й Луїджі недавно заручились.

— Для ревнощів у тебе нема жодних підстав. Але чого хоче Анна?

— Попередити вас. Сьогодні вранці вона підслухала розмову двох чоловіків. Старжон наказав пристрелити Лео.

— Пристрелити Лео? Чому?

— Не знаю. Можливо, для того, щоб примусити вас полетіти звідси. Або, якщо ви захищатимете Лео, — а ви ж так і зробите! — скористатися з нагоди й убити вас теж. Люди подейкують, що директором маєте бути ви, а не він!

— Ну, це вже ти вигадуєш, Луїджі! Я не відчуваю до Старжона симпатій, і він не відчуває їх до мене. Та через це вдатись до злочину? Адже ти знаєш, Лео, як і людина, перебуває під охороною Закону про права розумних істот від 2080 року! Щоправда, цей закон порушували: взяти хоч би Тікану — найманці ММБ убивали там безкарно. Та в нашому випадку — я просто не бачу причини!

— Анна дещо розчула. Здається, це пов’язане з вашими планами почати розвідку в Горах Долі.

— Ось як? Цікаво. І хто ці люди?

— Вона їх ніколи раніше не бачила. Каже, чужі.

— Звідки вони взялись? Ти ж сам чергуєш у астропорту й знаєш, що вже два місяці не було жодного зорельота.

— Вони могли спуститися в іншому місці й дістатись сюди пішки або на вертольоті. Вчора вилітали й повернулись три вертольоти.

— Так, це вже серйозно, Луїджі. Анна може показати їх мені або описати? І коли вони збираються нас порішити?

— Завтра! Але вона не знає точно, коли йде.

— Гаразд, а зараз біжи звідси! Дивись, щоб ніхто тебе не помітив. Коли все, що ти сказав, правда, — ти ризикуєш не менше за мене. Дякую тобі! Сьогодні вже пізно, але завтра я постараюсь раненько зустрітись з Анною наодинці. Якщо застанеш нас в якомусь відлюдному місці, будь ласка, не стріляй!

При зустрічі Анна підтвердила все, що сказав Луїджі, й додала чимало деталей. Напередодні в кав’ярні снідали двоє. Вони всілися у найвіддаленішому кутку, не підозрюючи, що лише дощана перегородка відділяє їх від кімнати, де дівчина саме писала листа своїм австралійським родичам. Спочатку вона не звертала уваги на їхню нерозбірливу розмову, але зненацька виразно розчула уривок фрази: “порішити цього паршивого лева”. Тоді вона прихилилася вухом до дошки й цілком ясно почула подальшу розмову:

— Не розумію, якого дідька директорові так нетерпеливиться? — дивувався один з співрозмовників.

— Не нашого розуму діло, Джо. Старжон платить, і добряче платить. А на решту мені начхати!

— Здається, з господарем звіра так просто не впораєшся. Спортсмен, олімпієць! І лев од нього не відходить.

— Таж нас двоє! Один займеться людиною, другий — звіром. Думаю, якщо ми в порядку законного самозахисту вколошкаємо Лапрада, директор на нас не розгнівається. Знатиме, як лазити по Горах Долі всупереч волі боса!

— І коли ти думаєш краще?..

— Та завтра ж удень. При першій-ліпшій нагоді.

Тут Анна почула стукіт монети об скло й поквапилася через кухню до зали, кинувши матері: “Не турбуйся, я сама візьму платню!” Вона підійшла до столу, коли двоє чоловіків уже підвелись, і, поки вони розплачувалися, встигла добре роздивитись їх.

— Один — високий, щоправда, не такий, як ви, але загалом високий, худий, чорнявий, зі смолянистими вусами, в сірому костюмі, як у туриста. Другий — нижчий, білявий, зі скрученим носом, у робочому одязі. Коли високий клав здачу в кишеню, пола піджака відхилилася, і я побачила в нього на паску пістолет, який стріляє променями, ну, ви розумієте…

— Лазер?

— Еге ж, він!

— Ти певна, Анно?

— Так. Кілька років тому — я була тоді ще маленька — тут зупинявся корабель Зоряної варти. Один офіцер показував, як воно стріляє. Я певна.

Тераї присвиснув: ніхто, крім поліцейських і військових, не мав лазерів на Землі й ніхто, крім Зоряної варти, — в Космосі. Всім іншим мати лазерний пістолет заборонялось законом: це був важкий злочин, за який засуджували на п’ятнадцять років ув’язнення. Навіть поліція ММБ не мала лазерів, у всякому разі, офіційно.

— Дякую, Анно, твоє попередження означає для мене й для Лео життя. Але прошу тебе, нікому не розповідай про це, нікому, а ви обоє, ти й Луїджі, будьте дуже обачні.

— Будьте обережні, пане Лапрад. З вигляду ці люди — справжні вбивці!

Тераї повернувся до своєї хижки дуже стурбований. Він перевірив свій револьвер, хоч і не плекав особистих ілюзій, куля проти лазерного променя — надто вже нерівна партія! Він бачив, що Лео теж нервує. Лев гасав по кімнаті, раз у раз глухо рикаючи.

— Лео, друже, кепські наші справи! Двоє джентльменів полюють на твою шкуру, певне, хочуть зробити з неї килим, на мою теж, тільки не знаю, навіщо вона їм. Не думаю, що Старжон — фундаменталіст, як ті негідники, що вбили наших батьків. Ти йому заважаєш, і я, мабуть, теж. Але чому, в чім справа? Гаразд, зробимо так… Ці двоє мерзотників навряд чи колись полювали на левів, а паралевів напевне вони у вічі не бачили, тому й не знають, на що ти здатен у заростях або в лісі. От там ми й сховаємось на кілька днів. Але передусім нам треба спорядитися для такої прогулянки й зазирнути до старого Мака. Може, він щось порадить.

Була вже восьма година, але заклопотаний Тераї зовсім забув про фатальний день і мить. Вважаючи, що двоє негідників не наважаться вбити його першого, особливо серед білого дня, — врешті-решт Старжон наказав порішити тільки лева, — він відіслав Лео обхідною стежкою в зарості чагарника, певен, що там жоден земний мисливець не зможе його вистежити. А сам подався навпростець до Мак-Грегора.

Старий сидів за столом, перед ним стояла пляшка віскі, маленький магнітофон тихесенько награвав шотландські мелодії.

— Ну, от і ви, Тераї! Сьогодні не буде уроку пухі: нема часу. Сьогодні той самий день і майже та сама хвилина. Я не знав, чи ви прийдете, голос напророкував тільки мою долю, але, здається, в кінцевому підсумку вона пов’язана з вашою! Може, й ви помрете сьогодні? А якщо ви вже прийшли сюди, то випийте зі мною! Я бачу, ви готові до походу. Чи, може, дочекаєтесь кінця? Я хотів би, щоб саме ви мене поховали, а не якийсь байдужий кретин.

— Правду кажучи, Маку, я забув про ваші сумні пророцтва. Не