Читати книгу - "Любові полум’я"

І у темній, готичній церкві Андрія стало світліше. То промінчик сонячного тепла зазирнув крізь вітражне скло і затанцював різними барвами на лику святої. Віолі це додало впевненості і відчуття підтримки. Натомість втратила відчуття часу, і аж тоді, коли усе та ж старенька злегка торкнулася її плеча, зрозуміла, що уже підійшла її черга на сповідь.

У сповідальниці сидів старенький згорблений отець. Його обличчя було наскрізь змережене зморшками, а борода, точнісінько така, як на полотнах Тиціана, давно перетворилася на суцільний білий пух.

Віола впала навколішки і опустила погляд. Мала зізнатися у своїх гріхах уже не мовчазній іконі, а живій людині, нехай і у рясі, та все ж людині, до того ж чоловікові. Чи зрозуміє? Чи не відштовхне? Їй не вистачало відваги. Боялася його нетактовних запитань і дорікань. Чуло про такі випадки неодноразово.

Отець поклав на неї хрест і заговорив першим:

— Чого боїшся, дитино моя? Чи є у тебе потреба у сповіді? Лише за такої умови вона є щирою і дійсною.

Враз Віола підняла очі на отця і лише зустрівшись із його батьківським поглядом зізналася:

— Я одружена жінка, отче. А дозволила собі закохатися!

Отець мовчки і терпляче очікував продовження. Не підштовхував. І Віола, ніби оніміла. Не знала, що має говорити.

— Кохати — не гріх. Бог — то є любов! Але не перелюб, — промовив стиха.

— Я знаю, отче. Нічого грішного між нами не було. Але я не можу позбутися пекельних мук цієї любові. Вона роздирає мені серце і займає усі думки!

Далі розповідала кавалками, спотикаючись до якихось спогадів. Перебігала від однієї події у часі до іншої, ніби вони існували самі по собі, без будь-якого причинного зв’язку. Хвилювалася і знову плакала, і знову каялася у своєму грішному почутті до одруженого чоловіка. І просила поради.

Священик не перебивав, уважно слухав. Здавалося, що навіть, байдуже. Мовчки, поглядом попросив перейняти людей з черги до нього в іншу сповідальницю до ченця, що там сидів. І продовжував уважно слухати молоду жінку. Потім, ніби стрепенувся од глибокого сну, коли Віола скінчила. Відкрив очі:

— Тільки, коли є порожнеча у серці, вона мусить чимось наповнитися. Тому і з’явився у твоєму житті інший. Це правильно, що ти не дозволила собі оступитися, але це не означає, що спокуса полишила тебе. Справжня любов вимагає часу. Вона народжується, росте і зріє. Починаючи з любові, яку називають ерос, ми повинні рухатися далі аж до тієї високої агапе, якою нас обдарував Господь. Це і є той дар, про який кажуть «Бог — це є любов». І власне цієї любові потрібно навчитися у шлюбі. У цьому вам допоможуть молитви і віра. Час і терпіння. Шукай у своєму чоловікові те, чим ти була зачарована, коли одружувалися, коли ставали батьками. Адже у вас є спільна дитина. І їй тепер потрібна ваша спільна увага і родинна любов. Це і є та наступна фаза, яка веде до божественної любові. Твій шлюб був освячений церквою і Бог хоче аби ви його берегли, цінували один одного та були щасливими. Ви дали обітницю один одному. Мусите разом молитися, аби допоміг вам усе повернути.

— Це вже неможливо, отче. Ми нічого вже не робимо разом. Моє прохання щонайменше здивувало б мого чоловіка, — печально прошепотіла, втираючи сльозу.

— Все є можливо, дитино моя. Просіть його разом з вашою дитиною. Її почує напевно. Треба тільки молитися і вірити. Моліться, ходіть на Службу божу до церкви усі разом, з дочкою вашою.

Маєш велике випробування, щоб перевірити на міцність твою віру у Господа і відданість твоїм обітницям. Почуття любові повинне мати розвиток, а у тій любові, в якій каєшся, розвиток неможливий. Ви обоє у шлюбі, мусите перебороти у собі ті емоції і йти дорогою до Бога. Якби ми кожного разу відповідали на почуття, що до нас приходять, то довелося б усе життя розлучатися і одружуватися, і знову розлучатися… Утворюється замкнене коло. Розірвані шлюби, понівечені долі, покинуті діти. Хіба такого життя бажали б собі ми? І тільки поставивши усередину цього круга Бога, ти отримаєш істинний зміст свого життя. Ти зрозумієш, що не ти ним керуєш, а Господь. І буде тобі світло і радісно. І полишать твою душу й тіло гризоти й сумніви. Ти завжди будеш керована десницею божою. Кожна твоя дія отримає пояснення і тобі буде простіше протистояти спокусам. Полегшення приходить з молитвою. Не пропускай її. І проси Господа, він щедрий і дасть тобі усе, про що просиш.

Полюби себе. Допоможи собі іти до того, хто тебе сотворив. Твоє тіло — це Храм Божий. І ти не маєш права його осквернити. Любити — означає бажати найперше добра тій людині, а не єднання з нею. Люби, якщо по-іншому не можеш. Але не ставай на її шляху. Допоможи і їй не звернути на шляху у Царство боже. Це і буде найвищий прояв твоєї любові до неї. Найцінніше для людини — її сім’я, її друга половина і діти.

— Отче, але якщо Господь хотів, щоб ми покохали раз і назавжди, то чому не створив нас такими, як кити чи лебеді, або навіть вовки? — несподівано для самої себе запитала Віола. — Вони аж до скону залишаються у своїй парі.

Очі старенького ковзнули по її обличчю. Він тяжко видихнув і сказав скрушно:

— Не на усі запитання є відповіді, дитино моя. Існують і такі речі, які повинні залишатися незрозумілими і таємними для людини. Отже, таким був Божий замисел. Божі заповіді не обговорюються. Їм потрібно слідувати і усе. Для збереження кохання, задля якого двійко людей вирішують побратися, Бог дає святе таїнство, шлюб — таку собі своєрідну інструкцію. Навіть постриг у монахи є лише обрядом, а не таїнством. Отже, шлюб — священний. Коли ми купуємо якийсь побутовий прилад додому, то до нього завжди прикладається інструкція. І ще нікому не спадало на думку варити борщ в електрочайнику, правда ж?! Так і для подружжя даються цінні вказівки, які не можна порушувати, щоб не зруйнувати того, що освячено. А ми забуваємо про те, що собі обіцяли, про що не дбали і дивуємося потім, що у нас нічого не виходить… Людина приходить у світ, щоб навчитися любити. Відділена часточка від Всемогутнього усе своє мирське життя прагне повернутися