Читати книгу - "Мудрі жінки"

Роксолана переверталась з боку на бік на твердій полиці купейного вагона і не могла дочекатись, коли вже почне світати. Вона складала план дій на наступний день.

Поїзд прибуває в їхнє рідне місто зранку. Додому краще їхати на таксі, щоб не зустріти співробітників чи знайомих. Вигляд у Марії та Роксолани був такий, ніби їх цілий тиждень тримали у в’язниці. Від поганого і неспокійного сну на ліжках готелю, від виснажливого чекання, а потім від такого нервового потрясіння в обох були червоні, з темними колами очі. Жах!

Нарешті поїзд зупинився. Рідне місто! Треба б радіти, що вже вдома, але тут не до сентиментів. Поїхали на таксі. Спочатку додому поїхала Марія, а потім — Роксолана. Домовилися зустрітись увечері.

Марія приїхала додому. Тут вже вона не стримувала себе, дала волю сльозам. Заводила так, ніби поховала когось найріднішого, найближчого. Добре, що Яринка була на канікулах і поїхала до бабусі в село. Не треба нічого пояснювати дитині. «Слава Богу, що завтра субота і не треба йти на роботу», — думала Марія, розпаковуючи дорожні речі.

Вона вираховувала, коли мав би приїхати Микола. Тиждень побуде в іншій сім’ї в Ужгороді, потім — тиждень у поїздці, а потім — до неї, у першу сім’ю. Сама до себе засміялась! Дивись, який її Микола багатий султан! Має два гареми, двох жінок! І забезпечує обох! І дітей належно утримує, і господарство. Марії навіть шкода його стало. Тож треба так важко працювати на дві сім’ї, двох жінок, двох дітей! Тепер вона зрозуміла причину того, що він ніколи не працював із напарником. Його подвійне життя стало найгарячішою новиною на автобазі, а потім у місті, дізналася б і вона — дружина, але, на жаль, останньою.

Марії стало страшно від того, що вона могла б бути посміховиськом для всіх. Знала, які гострі язики у жінок на роботі, по сусідству, та й у родині також.

Коли жінка — гарна та успішна, то це багатьом не подобається, а особливо жіноцтву. А якщо в тебе ще й добрий чоловік, дитина і дім — стережись! Для чужого заздрісного ока це не в радість!

Коли ти весела і здорова — то вони сумні. Але коли ти бідна, сумна, нещасна — вони щасливі і радісні. І біжать до тебе із фальшивим співчуттям, щоб дізнатися, що і як. А потім рознести по всіх усюдах, що вони порядні, допомагають людині в біді, у скруті. Себе вознесуть на небеса, тебе ж знайдуть, за що кинути в болото. І зроблять це з великим задоволенням. Це ментальність багатьох наших людей, хоча, безперечно, не всіх.

Марія з жахом подумала, як будуть тішитися з її лиха ті злорадні жінки, в яких не склалося сімейне життя. О! Дивись, так літала в небесах, добре, що так низько впала. Завжди ходила під ручку з чоловіком, залюблена в нього, горда. Слава Богу, нарешті вже досміялась — ласкаво просимо до нашого табору невдах!

«О ні! Я не дам вам такого задоволення, не здамся! Не опущусь! Не винесу бруду зі свого дому! Буду воювати і переможу! Він ще побачить, який діамант має біля себе», — сама собі доводила Марія. І таке самонавіювання, на диво, допомогло! «Сьогодні зосереджусь і буду обдумувати свої подальші вчинки».

Надягла купальник і пішла в сад. Червень майже закінчується, а вона зовсім не засмагла. Але одній сумно, і Марія телефонує подрузі: сьогодні чоловік її на роботі, вона — вільна. Роксолана бере купальник, одягає легенькі шорти, футболку і їде до Марії. Все-таки добре, коли твій найкращий друг живе поряд! Як вони любили одна одну, розуміли і жаліли! Роксолана знала, що зараз вона повинна бути поряд з подругою. Повинна допомогти Марії не зламатись, вистояти, не опуститись, не втратити віру в добро, зберегти свою жіночу красу.

Сьогодні серед природи, в саду, їх ніхто не бачить, ніхто не завадить. Вони створили собі домашній косметичний салон. Марія напустила воду в душ. Колись давно Микола поставив велику чорну пластмасову бочку для води на міцні металеві опори, приробив шланги і побудував гарну літню душову кабінку. Оббив її пахучим деревом. Марія любила після роботи у квітнику чи в городі приймати душ тут, у саду.

Зараз вони вирішили подбати про свою красу — позасмагати, зробити маски.

На обличчя наклали суниць. Сміючись, нанесли на тіло одна одній суміш із меду, меленої кави і яйця. Через декілька хвилин подруги мали такий вигляд, що хтось сторонній, якби випадково зайшов до них у сад, міг перелякатись. Стояли голі — обличчя від ягід червоні, тіла від кави коричневі з розводами. На головах — душові шапочки червоного кольору. Тільки б сфотографувати!

Постояли на сонці, поки маска не підсохла і почала стягати шкіру. Все — пора під душ. Із сміхом терли одна одну махровими рукавицями. Відмились і вийшли, наче дві красуні-німфи. Намастились кремами. Полягали роздягнені на розкладні крісла. Сонце світить! Літо! Навкруги зелень, квіти. Тільки от у душах — темно й похмуро…

Марія для себе вже вирішила, що буде робити далі, але хотіла ще порадитися з подругою. Ситуація складна. Але треба зняти з очей рожеві окуляри і подивись навкруги. Чи ви бачили хоч одну сім’ю, де б не було проблем? Уся світова класика — у кожній книзі кохання і зрада. Усі війни і боротьба за владу — скрізь причетні жінки.

Та все це чуже, далеке, а тут болить твоє. Марія зі сльозами і тремтінням у голосі аналізувала своє подружнє життя — злагоджене, гармонійне. Безперечно, бували в Марії з Миколою і сварки, і нестатки. Але це все такі дрібниці, про які розумні люди забувають за хвилину після сварки. Марія