Читати книгу - "Терези"

Проминувши склад лікарської сировини, поки ще порожній, вони заходять до цеху підготовки сировини, де після контролю якості її мають висушувати і пресувати.

– Ось теплогенератор, ось конвеєр, а тут – гідравлічний прес. Цей цех укомплектований повністю, хоч завтра відкривайся! – бадьоро заявив повненький, з черевцем і другим підборіддям Руслан.

Олександр його бадьорості не оцінив.

– Далі!

– А далі у нас цех проміжної продукції. Тут ми будемо подрібнювати, видаляти домішки і просіювати нашу сировину. Систему Зет ми вже перевірили, видаляє домішки чудово, просіювальна машина неперевершена, ну а дробарку обіцяють підвезти найближчим часом!

Років мав трохи за тридцять, був в елегантному костюмі й напуцованих туфлях. Краватка, здавалося, була присутня в його образі завжди, так невимушено він її носив.

Олександр краватку вдягав тільки в разі крайньої потреби, і те, що його підлеглі хочуть виглядати солідніше за шефа, дратувало його ще дужче. А поглянувши на власні туфлі, якими був пройшовся через багнюку на території підприємства, скривився.

– Кажеш, найближчим часом?

– Обіцяють.

– Кажеш, відкриватися можна?

– Ну, я ж гіпотетично…

А якщо я тобі гіпотетично нарахую зарплату, Руслане Івановичу? Знаємо, як солідність злітає з людини, якій урізають зарплату, вмить!

Олександр переманив його у конкурентів і поки що беріг, приглядаючись, на що той здатен. Та й роботи було до біса багато!

Але ще ніхто в нього не уникав такого урізання!

Тим часом бадьорість потроху спадала з директора «Аронії», як цвіт з вишні.

– Ходімо, я вам покажу автомати! Одні сировину з тюків фасують у пачки з картону, другі – у фільтр-пакети, а третя установка обгортає пачки плівкою і…

– Може, ще на полички виставляє і ціну приклеює?

– Ні, ціну – ні, а от з допомогою принтера ми будемо маркувати нашу продукцію, і смію вас завірити…

– Краще скажи, це що таке? – Олександр вказав на зораний двір, коли вони підійшли до вікна. – Це що за траншеї?! У тебе тут бойові дії?

– Так дощ був недавно, Олександре Вадимовичу, а рух вантажівок тут практично безперервний, самі бачите.

Олександр набрав у груди повітря, щоб сказати, що він думає про його відмовки, і… згадав, що саме одинадцять місяців тому сталася перша солідна крадіжка на складі.

Конкуренти! Невже так просто?

Руслан брав на допомогу досвідчених людей зі складу «Конвалії», поки відбувався набір в «Аронію», та й тепер, перед відкриттям, часто закривав ними проріхи новеньких.

Олександр не заперечував, кидаючи на нову справу всі сили.

І лише зараз задумався. Тут, у Пасіках, далеко від його очей і камер, можна було наворотити таких справ, які перед носом шефа не зробиш, і організувати все був час, та й кошти виділялися чималі. А чи справді вони йшли за призначенням?

Він видихнув і стиснув до болю щелепи.

Який то за рахунком підозрюваний? Номер три?

– Ну ходімо, показуй свої фасувальні автомати.

Руслан повагом рушив у напрямку складу готової продукції. Краватка сиділа на ньому як влита.

Порожній пакет від сухариків був першим, що він побачив, розплющивши очі. Монітором плавали кольорові кола, у будинку було тихо, наче у морзі, пива лишилося як кіт наплакав.

Насниться ж таке…

Порухав мишкою. На моніторі з’явився відеофайл, відзнятий хлопцями за добу спостереження за «Конвалією».

Замість того, щоб проводити вихідні, як годиться, Максим усю суботу просидів удома, намагаючись видобути з відео те, чого там, може, і не було взагалі.

Потер шию, відкрив нову бляшанку пива і присунув ближче монітор «Леново».

Відзняті картинки з життя прохідної «Конвалії» потребували пильнішої уваги. Бо він не вірив, що нічого важливого не трапилося. Просто він це важливе проґавив.

Люди заходили і виходили через прохідну, буси, дафи і легкові машини приїжджали і від’їжджали, вечір, ніч і ранок, зафільмовані камерою Вітька, якою Панакота водив з боку в бік і по колу, а Вітьок просто прикріпив її на сидінні, а сам спав поруч. Але нічого незвичного. Зовсім нічого.

Максим глянув на годинник на моніторі. Скоро неділя, а там і до понеділка недалеко. Замість того, щоб відпочити, він займається казна-чим. Не щастить йому останнім часом з вихідними!

Хоча, з іншого боку, до понеділка залишалася ще купа часу. Якщо рахувати з нічним часом і однією кавою на годину. Сказали йому шукати гроші, от він і шукає! Відкриває поштову скриньку і пише листа. Енний раз прокручує відео. Допиває пляшку. Цього разу – «Чернігівського».

Але фігура зі сну стоїть перед очима як попередження: далі не заходь, бо можеш з’їхати з траси і з глузду.

Фігура шефа просто на розділовій смузі шосе, по якому мчить помаранчева «Шкода-Фабія»… І шеф не має наміру забиратися з її шляху… І в момент удару… Максим прокидається.

Йому б відмахнувся від цього сну, спиться та й сниться, але мозок уперто проводить аналогію з картинкою річної давності, якої не позбутися: залізнична колія Стрий – Мукачево – Батьово, ніч, червневі зірки над головою, він іде вздовж насипу, повертає і бачить, що на рейках стоїть чоловік, міцний, кремезний, а перед ним навколішках дівчина, крихка, аж прозора, тримається за рейки (щоб не впасти?), щось говорить йому, але слова відносить вітер, голос надтріснутий, сиплий, ніби вона все життя курила, хоча він точно знає, що вона не курить.

Чоловік помічає його, тішиться, махає йому рукою, підходь, мовляв, тут у нас намічається забава, дівчина обертається, і… картинка змазується, розпливається, розривається вітром на клапті, а клапті ці осідають на поличці в його голові, де знаходиться все, чого він колись не втямив і відклав на потім. Поличка захаращена, з якого боку розгрібати цей мотлох – він не уявляє, очі печуть, забиті місця на тілі ниють, та ще й телефон зник, нема кому подзвонити, пожалітися на життя-буття.

Добре, що електронна пошта ще працює. Слава інтернету!

Олександр ледве не вдавився печивом, яке дружина завжди давала йому перед сном разом із горнятком молока.

«Доброго вечора! – мав нахабство звернутися до нього лист із електронної скриньки. – Я продовжую свої спостереження, але хочу найперше сказати, що я нічого не крав…»

Та невже?…

«…За територію фірми в обід у вас виходять не всі. Ті, хто виходять, далі магазинчиків через дорогу не йдуть. Один чоловік, худий і сутулий, на червоному «Опелі» повіз двох дівчат кудись на обід, повернулися вони вчасно».

Головний бухгалтер їздить зі своїми дівками в «Метро», це я і без тебе знаю, слідкувати в обід – дурня!..

«…І ще якась повненька білявка