Читати книгу - "Лука і вогонь життя"

— Процеси Надто Складні для Пояснення, — пояснював Ніхтотато, трохи занадто велично, входячи першим до Ресто-Щуру, — розташовані в серці Таємниці Життя. Вони — всюди, як у Реальному Світі, так і в Чарівному. Ніщо ніде без них не працює. Професоре, не хвилюйтеся так. Ви маєте вигляд, ніби щойно відкрили Електрику, Китай чи теорему Піфагора.

— Інколи просто стає очевидним, що ви — не мій тато.

Їжа, на диво, була смачною, тож усі — Лука, Собака й Ведмідь — їли охоче й швидко. Однак вони відчували на собі прискіпливі погляди Щурів; особливо ворожі погляди Щурів летіли в напрямку собаки Ведмедя й ведмедя Собаки, тож їм не позаздриш, бо це відчуття не з найкращих. Від інших столів до них долинало багато щурячого бубоніння, що дуже не подобалося Луці, а тоді один із Щурів, вузькоокий, підозрілий тип у сірому кепі, нарешті встав на задні лапи й рушив до них. Його однозначно вибрали друзі для допиту новоприбульців.

— Ну, що хлоптссі, — почав Щур-Допитувач без жодних вступів, — як вам наш Ресссспекторат Я?

— Я, Я, наш пане, Я, Я, мосьпане, — завели хором усі Щури в Ресто-Щурі.

— Ми любимо ссвою країну, — сказав холодно Щур-Допитувач. — А ви? Ви також любите нашу країну?

— Вона дуже гарна, — промовив обережно Лука, — а їжа чудова.

Допитувач почухав підборіддя.

— Чому я не переконаний? — запитав він, ніби говорячи сам із собою. — Чомуссь я маю підоззру, що під вашою поверховою чарівнісстю може таїтисся щоссь образливе.

— Нам треба йти, — сказав Лука встаючи. — Було дуже приємно…

І тут Допитувач простягнув руку, що закінчувалася лапою, і схопив Луку за плече.

— Скажи мені, чуваче, — вимагав він, — чи ти віриш, що два плюс два буде п’ять?

Лука вагався, не знаючи як відповісти, після чого, на його превеликий подив, Допитувач вистрибнув на стіл, розкидав вусібіч тарілки й склянки і затягнув гучну, шиплячу, немелодійну пісню: