Читати книгу - "К7"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він сів у своє крісло й мовив далі:
— Насамперед слід відкрити велику браму на березі яру. Крізь цю браму ми вилетимо з нашого підземелля. Опісля слід її закрити. Зверху вона вкрита природними хащами і травами, подекуди і скелями. Ніхто не в силі її знайти. Так само як відчиню її з моєї навігаційної кабіни ось цим вимикачем тепер, так і тоді, коли повернемось на Землю.
Семен порушив вимикач. Перед нами відчинилася поволі брама, ми побачили обрій і небо з зарожевленими хмаринками.
Він одягнув грубезні окуляри.
— Це електронний бінокль, яким можна бачити в темноті, що більше, теж і невидне проміння, яким шукають ракет. Хочу провірити, чи і нас не шукають. Усе гаразд, небезпеки нема. Можемо рушати.
Гаська гризла ніготь, а я не міг промовити ні слова. Ми ждали хвилину. Тоді відчули ледь помітний порух нашої «Сороки». Ми висувалися з підземелля. Гаська глибоко вдихнула повітря.
Апарат загойдався і висунувся з зали. Семен увімкнув підойму. За нами зачинилася важка брама нашого сховища.
Ми почали політ у космічні простори.
ЧАСТИНА ІІ
9
Поволі відсувався від нас стрімкий берег провалля, ми пливли в поземному напрямі, досягаючи середини велетенського яру. Я бачив крізь прозору долівку глибоко під нами вузенький пояс ріки та верховіття відвічних дерев пралісу. Ми пливли. За годину, за дві, а, може, і скоріше, будемо поза атмосферою нашої Землі.
Раптом я помітив, що Семен втратив спокій. Схвильовано торкався ґудзиків, споглядав на різні світелка перед собою, перегортав сторінки інструкцій, які я завважив перед ним на столику.
Гаська, що аж поклалася на долівку, щоб приглядатися землі, схопилася з криком:
— Семене! Опадаємо в яр!
Я глипнув униз. Справді, ми зсунулися додолу, ріка стала більшою і виразнішою. Тепер я глянув на береги провалля. Вони були вище нашого рівня.
— Що сталося, Семене?
— Семене! — скрикнула налякано Гаська.
— Тихо! Чую вас! — гукнув не своїм голосом Семен. — Не заважайте! Сам бачу, що сталося!
Ми вмовкли. Споглядали то на Семена, то на землю. Врешті Гаська впала на крісло й заламала руки. А Семен і далі пробував усякі ґудзики та підойми, пильно спостерігаючи вислід своїх намагань. На вид був спокійний і опанований. Усе ж таки ми спадали щораз нижче.
— Дурень, дурень! — люто закричав Семен. — Маю, тепер усе гаразд.
І справді, наш космічний корабель зупинився, перехилився трохи на бік, і враз ми всі відчули, що летимо вгору.
— О! — з полегшенням зідхнув Семен. — Це була неабияка проба нервів! — І він відхилився на спинку крісла та замкнув очі.
— Дрібниця! — сказав я, хоч голос ще в мене тремтів. — Раніше чи пізніше були б піднялися. Не було чого хвилюватися!
Гаська глянула на мене, змірила мене від стіп до голови:
— Хвалько! — сказала й відвернулася. — А на ногах устояти не міг!
— Хто? Я? Я?
Гаська явно зігнорувала мене й звернулася до Семена:
— Як це трапилося?
— Як бачите, — промовив Семен, — тут є сотні ґудзиків, з десяток підойм і десяток світел. Усе треба знати, що до чого належить. Найбільше роботи при старті і приземлюванні. Тоді треба бачно звертати увагу на речі, яких нема ні в літаку, ні в звичайній ракеті. Треба регулювати напругу К7, давати належний напрям та скорість, подбати, щоб летіти пласко, віднайти заздалегідь накреслену трасу, щоб не попасти в космічну радіацію… та що вам про це говорити?
Замовк на хвилину, справив напрям лету і мовив далі:
— І ще двоє таких як ви на борті!
Гаська:
— Як то «двоє таких як ви»? Ти не викручуйся, а признайся, що сталося!
— Я вже сказав вам: важко підійматися, та ще коли я ні разу цього не робив! Помилився, забув увімкнути щось там, нема що говорити про деталі!
А ми вже таки високо піднялися. На землі зайшли тіні, мабуть, настав вечір, або й ніч, а нас яскраво освітлювало Сонце. Гаська наклала чорні окуляри. Я зробив те саме.
— Я не можу тижнями, або й місяцями сидіти при цих приладах! — заговорив Семен. — Будете і ви трохи відсиджувати свій час. Треба буде і вам навчитися міжзоряної навігації!
— Мені? — якимсь ображеним голосом промовив я.
— Навіть не думаю! — заговорила Гаська.
І в неї голос виходив зневажливим.
— В такому разі виходьте! Скоро! Ледарів мені тут не потрібно!
— Збожеволів! — заявила Гаська.
Я тільки покивав головою.
— Ходи до мене, Гасько! — кликнув Семен.
Гаська підійшла, і він почав поясняти їй, як можна міняти напрям лету вліво, вправо, вгору й униз.
Опісля провів подібну лекцію зі мною.
— Летимо тепер із скорістю 8 кілометрів на секунду.
— Тобто, на людській мові? — спитала Гаська.
— Спробуй порахувати! — відповів Семен. — Ось тобі перша практична лекція.
Гаська почала числити на папері, а я теж.
— Виходить мені 2000 кілометрів на годину.
— А тобі? — звернувся Семен до мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «К7», після закриття браузера.