Читати книгу - "Книжкова обитель, Домінік Фортьє"

Здавалося, брат Луї на мить розгубився.

— І що це, зрештою, міняє? — продовжив Роберт.

— Що це міняє?

Брат Луї трохи затнувся. Я кинув оком у їхньому напрямку. Його щоки зашарілися. Скидалося, що він докладає зусиль, щоб мовити бодай слово, проте йому бракує повітря. Він дійсно докладав зусиль, щоб не дозволити вибухнути своєму гніву.

— Хіба завданням наших ченців є виносити судження про те, що вони копіюють? — продовжив Роберт.

— Ні, звісно.

Червона фарба не сходила з його щік, перекинулася на шию і залишила там цятки на білій шкірі.

— Ви ж не будете стверджувати, що їм трапляється на власний розсуд змінювати хай що там було б, правда ж?

Коли брат Луї почув про таке припущення, з ним стався другий напад.

— Навпаки, потрібно зберігати істину як таку, незмінну, — сказав він притишено. — Передавати її вірно й точно для навчання майбутніх поколінь. І оберігати її від тих, хто недостойний її отримати.

— І хто ж обирає достойних?

Брат Луї підвів очі до неба, чи то як відповідь на питання, а чи як молитва хоч про якусь допомогу.

— Священні тексти мають зберігати Божі люди у святих місцях. Невірні тексти потрібно тримати в тих самих місцях, проте з інших причин: необхідно запобігати розповсюдженню їхнього шкідливого впливу. — Він підніс догори пальця і продовжив так, ніби читав у невидимій книзі: — Перші треба вберегти від недоброзичливців, а другі — від невинних душ.

Роберт перервав потік слів, наче підловив його на чомусь, та коли він почав говорити, то здавалося, що намагається переконати брата Луї, буцім вони згодні один з одним і обидва говорять те ж саме, але різними словами.

— Беззаперечно, — провадив він далі, — оті тексти, які ми маємо оберігати, хто міг би їх краще копіювати, як не той, хто не ризикує підпасти під їхній згубний вплив? А щодо тих, які проголошують божественну правду, то їх потрібно лише переписувати і множити. Не важливо, чи ми німі, чи глухі, а чи сліпі, мусимо робити, якщо маємо трохи вправності в руках. А я не знаю нікого, чиї пальці були би вправнішими, ніж в Елуа.

Зрештою брат Луї відступив. І не тому, що йому забракло доводів, я впевнений, і тим паче не тому, що його переконали аргументи Роберта, я бачив по його очах, що ні. Здається, він зрозумів, що жодні доводи не можуть перемогти, якщо їм протистоїть нерозсудливість.

Назавтра брат Луї приготував для мене робочий стіл у скрипторії, який був того дня порожнім. На його стільницю він поклав два качиних пера, ніж, щоб їх гострити, циркуль, очеретяні писачки, довгу лінійку, срібну голку й шкребок, його рухи були точними і поважними. Після того поставив переді мною чорнильницю, наполовину заповнену чорним чорнилом.

— Сьогодні кольорові вам не знадобляться, — повідомив він, і мені не хотілося йому перечити.

Він пішов і повернувся з пергаментом, укритим уже наполовину стертим текстом.

— Спочатку його варто вичистити, перш ніж можна буде знову використовувати, — зронив він.

Той пергамент я шкріб увесь цей день і ранок наступного, мені вдалося стерти деякі знаки, що залишалися. Проте інші опиралися, тож я переймався, що продовживши терти, нароблю дірок в тонкій шкірі. Брат Луї поклав край моїм сумнівам.

— Так добре.

Я питав себе, як треба писати: нові літери поверх старих і намагатися їх приховати таким чином, а чи у проміжках між рядками напівзниклого, майже примарного тексту. Я вибрав друге рішення. Коли він повернувся, щоб подивитися, куди я дійшов, то скидалося на те, що брат Луї схвалив мій вибір, навіть якщо і не сказав ні слова. Він пішов задоволений, хитнувши головою.

Результат же мене зацікавив, мене, який зовсім не був звичним до писання: виведені чорним чорнилом нові значки чергувалися з майже невидимими рядками, але їхня блідість ще більше підкреслювала їхню присутність. І дійсно, щоб їх виділити, потрібно було приділяти набагато більше уваги, ніж для того, щоб слідкувати за новими рядками, які кидалися в очі. Одні й інші чергувалися таким чином, що обидва тексти, які все ж мали різнитися один від одного, сприймалися як одне ціле.

У XVII столітті, коли мавристи змінили в Монт-Сент-Мішель бенедиктинців, вони розпорядилися написати на всіх томах бібліотеки знаменитий нині екс-лібріс: Ex monasterio sancti Michaelis in periculo maris. — З монастиря святого Михаїла, відданому на поталу морю, навіть якщо ліпші часи бібліотеки і скрипторію давно минули, і там не копіювали більше трьох-чотирьох книжок на рік.

Під час Революції, коли Гору покинули святі і кортеж архангела, її на короткий час перейменували на Монт-­Мішель, а потім на Монт-Лібр, Гору Свободи. Іронія в тому, що абатство в той період перетворилося на в’язницю. Більшість із тих, кого там утримували, не була ні злочинцями у правовому сенсі, ані аристократами, там були священики, звинувачені в тому, що вони без належного запалу схвалювали революційні цінності.

Дивне перетворення клуатру в острог, обидва — місця позбавлення волі, перше — добровільного, друге — примусового. Між цими двома видами утримання різниця така сама, як між коханням і зґвалтуванням. Перше — дар, друге — грабунок.

* * *

У 1834 році абатська