Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

Але сьогодні ми обмежуємося тільки передбаченням такої можливості і не шкодуємо зусиль, щоб внести й свою частку в цю справу. Ми прийшли в Червоне море як перші дослідники Шостого континенту і зовсім не обираємося колонізувати його.

Дві інші групи в цей час зустрілися з акулами. Діставшись до легендарного рифу, загін Букера спустився в таку каламутну воду, що в ній не помітиш навіть і кита. Коли Букер вирішив перейти на інше місце, повз нього проплила невелика акула метра півтора завдовжки. Йому вдалося поранити її. Хоч і маленькою була акула, але коли її витягли на поверхню, вона виявила неабияку силу — вгризлася зубами в дерев'яне дно човна і відкусила добрячий шматок.

Джіджі Стюарт в іншому місці — може, якийсь кілометр на північ, — теж підстрелив невелику акулу. На відміну від Букера він зустрівся з нею на мілині — метра два від поверхні. Легко поранена акула, розпочавши свій шалений танок, заплутала лінь у мадрепорах. Спливаючи кров'ю, вона пручалася і била хвостом. Стюарт міцно вчепився за рушницю («Від мене не втечеш!») і тримався на ногах деякий час. Але незабаром посипались такі удари, що він не міг встояти. Навіть здалеку було добре видно, як він борсався в густій піні, пірнав під воду і знов виринав на поверхню. Над водою мелькала то його рука, то нога. Рогі та Чекко кинулись на допомогу, але поки вони підплили, акула останнім ривком розтрощила мадрепору, розірвала лінь і зникла, щоб вмерти десь у затишному куточку.

Зайнявся день. Білі хмаринки закрили сонце і трохи пом'якшують його гостро-пекуче проміння. Нам дуже зручно працювати в приємно розсіяному світлі.

А на узбережжі Данкалії, кілометрів за тридцять звідси, лежить пустеля. Там сонце палить з пекельною силою — біла імла клубочиться на обрії.

Опівдні робимо короткий перепочинок — і знову за роботу.

Дванадцять чоловік під водою: фотографують, полюють, збирають поліпи, спостерігають крабів, мандрують в глибинах моря з кінокамерою, стежать за поведінкою акул.

Нарешті! Експедиція працює так, як і мріяв Вайлаті. На морському дні кожен зосереджено займається своїми справами — точнісінько так, як і на суші.

Дуже хочеться, щоб нас побачили сьогодні ті, хто вважає химерними наші ідеї! На хвилинку я замислююсь над Можливостями, що відкриваються людині тут, у незвичайному середовищі. Десять чоловік та дві жінки знаходяться під водою на глибині п'ять…, дванадцять…, вісім…, тридцять…, два…, шістнадцять метрів і спокійнісінько працюють. А сьогоднішній день нічим не відрізнятиметься від сотні інших днів нашої праці на Шостому континенті.

Діссей, 8 лютого

З чорної глибини за краєм мадрепорового бар'єра, поміж двох великих рифів, утворених зонтичними коралами, з'явилася акула і пливе просто на мене.

Я саме спускався похилою мілиною, що велетенським карнизом оперізує північний берег острова, де зараз працює експедиція. Тут і відбулася наша зустріч. І ось тепер, уникаючи різних рухів, ми обережно наближаємось один до одного. Я не хапаюсь, як дехто інший, за рушницю, з якої стирчить гострий кінець гарпуна. Можливо, цим і пояснюється сміливість акули, а може, вона зацікавилась червоними ластами, які я випадково надів сьогодні замість чорних… Одне слово, думай що хочеш, а вона пливе просто мені назустріч. Відстань між нами скорочується до двох метрів, і тут «приятелька» повертається до мене хвостом і не кваплячись віддаляється. Затримуюсь біля якогось виступу і чекаю, що буде далі. Акула зробила розворот і тепер підпливає збоку, мабуть, щоб краще бачити мене. Її жовтувато-зелені очі з вузенькими чорними щілинками світяться, наче в кота. Вони й справді залишають незабутнє враження. (Місцеві рибалки ледве не вмирають з переляку, коли їх човен опиняється ненароком вночі серед зграї акул, бо море тоді світиться жовтувато-зеленими вогниками, які виконують свій химерний танок навколо маленького рибальського урі).

Акула ні на мить не спускає з мене свого страшного погляду. Вона, очевидно, хоче довідатись, що я за риба, її так і тягне підплисти до мене ближче, і тільки страх примушує дотримувати певної дистанції. Акула майже закам'яніла переді мною і не знає, що робити далі.

Та раптом вона наче стискається у клубок, потім рвучко розпрямляється і, шугнувши наді мною, описує широке півколо і швидко зникає. Так акула виходить з важкого для нас обох становища.

На поверхні відкриваю подарований мені Вайлаті «Визначник акул». Покопавшись у ньому, переконуюсь, що зустрівся з «чорним плавцем» — акулою-чорноперкою.

Власним човном приїхали до нас шановні гості: італійський та британський посланники в Ерітреї. Їх проймає дрож, коли я розказую про зустріч з акулою. Потім гості з великим зацікавленням слідкують за складною операцією перезарядки кіноапарата.

У нерухомому повітрі чітко лунають голоси, чути далекий гуркіт моторних човнів — стоїть мертвий штиль.

Нам добре чути шум полювання на велетенського ската. Рибина запекло пручається і не дає людям витягти себе на поверхню. Ніби над самим вухом лунають схвильовані крики та команди. Це Букер, ведучи двобій зі скатом, вискакує три або чотири рази з води і знов пірнає на дно. Потім вибухає переможний галас: рибу витягли з води.

Скат