Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

Увесь він — чисто жовтого кольору. На спині, вкритій товстою шкірою, стирчить безліч маленьких колючок. Букеру вдалося підстрелити ската, коли він пустував на піщаному дні. Шкіра така тверда, що її пробила тільки наша надпотужна пневматична рушниця.

Але поранити таку рибину — ще не все. Важить вона майже півцентнера, і витягти її на поверхню виявляється справою нелегкою.

На допомогу Букеру спустився ще один водолаз. Він теж вистрілив у ската, який шалено пручався. І тільки після цього вдалося порівняно легко втягти рибину в човен.

Після зустрічі з акулою-чорноперкою я знов пірнаю на дно з метою зняти велетенський кораловий «лист» на поверхні колонії мадрепор. Кличу на допомогу Джорджо, вибираю місце для зйомок і наказую йому «крутити», як тільки я дам освітлення.

Джорджо пірнув і влаштувався біля щілини в підводній скелі. Підходжу до коралів, обертаюся, щоб перевірити, чи все як слід, і бачу, що на дні лежить тільки кіноапарат, а Джорджо немає. Шукаю його очима і помічаю, що він ракетою летить на поверхню. Піднімаюсь услід за ним, щоб довідатись, в чому справа.

— Мурена! Здоровенна мурена майнула в мене перед самісіньким носом!

— Де?

— Отам, унизу, де я лагодився знімати. Вона висунула голову з ущелини.

Я кидаюсь у розвідку, поки Джорджо заряджає рушницю. Справді, велетенська мурена. Голова її стирчить з щілини, злегка похитуючись, підступні очиці вп'ялися в моє обличчя, паща хижо розкривається й закривається. Легко уявити собі переляк Джорджо, коли він зненацька побачив перед собою таку потвору. Та ось він вже повернувся, тримаючи в руках рушницю. Стріляти треба обов'язково вдало: якщо легко поранити мурену, це скінчиться погано для мисливця.

Постріл блискучий! Сталевий спис уп'явся мурені трохи позаду голови, і риба негайно ховається в норі. Кинувши рушницю, Джорджо вхопився за кінець списа, вперся широко розставленими ногами в дно і тягне її догори, пропускаючи спис у себе між колінами. Але сталося щось неймовірне… Джорджо напружує усю свою чималу силу, але не тільки не може витягти мурену, а навпаки, мурена поволі втягує списа в нору і примушує Джорджо згинатися нижче й нижче. Я весь час знімаю на плівку цю унікальну сцену, а потім кидаю кіноапарат і ледве встигаю вхопити спис за самий кінчик, Що залишився ще зверху. Тепер ми тягнемо вдвох з Джорджо. Здається, ось-ось мурена буде нашою. Подвоюємо зусилля, ще трохи! Раптом — трісь, і ми поточилися назад: загартований сталевий гарпун з вістрям хитромудрої конструкції переламався.

Виринаємо на поверхню й засапані кидаємось горілиць на дно човна, хай їм трясця, тим муренам! На біса вони нам здалися!

Деякий час лежимо нерухомо, підставивши обличчя сонячному променю. П'ять, десять хвилин… може, півгодини пройшло, хто знає! Раптом лунає нелюдський крик. Галасує Цекка.

— Сюди, швидше сюди! Човен! Човен давай! Я підстрелив колосальну мурену! Та хутчіш повертайтесь!

Ми щодуху веслуємо до місця, де вода скажено вирує, неначе хтось довжелезним нагаєм хльостає по ній, а на поверхню раз у раз виринає то голова, то рука Цекки. За кілька хвилин у човен разом з ним плюхається величезна мурена, підбита вдалим пострілом. Як ми переконалися згодом, вона важила близько тринадцяти кілограмів.

Ми з Джорджо захоплено розповідаємо про нашу зустріч з такою ж гадиною, а нам ніхто не йме віри! Раптом нам обом закрадається в душу підозра. Коли Цекка добиває мурену ножем, ми, як по команді, кидаємось, щоб оглянути її… Так і є — у рибини з шиї стирчить уламок нашого гарпуна!

— Ти диви! Звідкіля узявся гарпун? — дивується простодушний Цекка, спантеличено оглядаючи уламок.

— А звідтіля! — відповідає Джорджо і подає йому наш обламаний гарпун.

Ми негайно фотографуємо чудову мурену, — спільну здобич аж трьох мисливців.

Пізніше ми набули чималого досвіду полювання на мурен. Виявляється, все дуже просто. Зовсім непотрібні здебільшого марні намагання витягти поранену мурену з нори за кінець гарпуна. Цим викликається шалений опір рибини (адже, ми маємо справу з могутнім створінням, сили якого в смертельну хвилину значно зростають). Треба дати їй спокій. Поранена мурена стікає кров'ю і швидко знесилюється в запеклій боротьбі з гарпуном, бо вона саме його вважає своїм ворогом і за всяку ціну намагається вбити, звиваючись та кусаючи його.

Треба через деякий час повернутися до нори 1 спокійно, без боротьби підняти мурену на поверхню.

Дахлак Кебір, 9 лютого

Діссей залишається за кормою, а ми прямуємо до найбільшого острова архіпелагу, до Дахлак Кебіру, або «Великого Дахлаку». Він приблизно вдвоє менший від Корсіки.

Три години ходу, і обрій перекреслила довга червонувато-коричнева смуга — береги нашого острова.

«Форміка» кидає якір у широкій протоці. Острів цей вулканічного походження. Ще й досі не стерлися тут сліди розбурханої вогняної стихії. Береги протоки розмила вода, величезні чорнуваті і червонуваті брили нависають над морем. На тому рівні, куди досягають хвилі прибою, берег глибоко підмило, і він нагадує велетенську терасу. Колись, як люди прилетять на Марс і попливуть його знаменитими каналами, їхня подорож, можливо, нагадуватиме нашу.

Ввечері сідаємо на джип і вирушаємо оглядати околиці. Часто зупиняємося в злиденних селах, де нас зустрічають з неодмінною арабською гостинністю, від якої ми зазнаємо чимало неприємностей. Досить сказати, що кожному з нас доводилося випивати одну за одною дві-три чашки кави, дві-три чашки чаю та з'їдати яйце. Щодо яєць, то тут ще так-сяк можна примиритися, але чай і кава! Замість очікуваного аромату в ніздрі б'є нестерпний запах смаженого м'яса. Спочатку нас охоплює легкий переляк, який до вечора перетворюється на