Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

557
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щаслива зірка полковника Кладо" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 40
Перейти на сторінку:

Прослухавши запис розмови між Дюбюелем і Жервезою Пейрот, штандартенфюрер Беккенбауер втупив важкий погляд у Крейцберга.

— Що скажете, гауптштурмфюрер?

— Цей бовдур Берг мусив вимкнути лінію, коли Дюбюель запитав про вазони. Французові було важливо дізнатися, чи стоїть там азалія. Можливо, якийсь умовний сигнал…

— Не можливо, а точно.

— Але ж, штандартенфюрер, Берг завжди ретельно виконував наші завдання, і ви самі не раз хвалили його.

— Не спихайте з хворої голови на здорову!

— Але ж ви не можете сказати…

— Можу! — обірвав Беккенбауер. — Ви заповняли, що можливість сигналізації з вікон фірми виключена. І все ж Кан перед тим, як утекти, переставив горщики з квітами, ось нам і сигнал.

— Два горщики стояли і стоять на вікні, — розгублено промимрив Крейцберг. — А я не знаюся на квітах…

— Мусите знатися, — заперечив Беккенбауер, наче б сам ніколи не переплутав азалії з бегонією.

— Дюбюель сказав, що виїжджає з Марселя денним поїздом, — почав Крейцберг. — Ми «устрінемо його на вокзалі…

— Ви справді ще вірите в це?

— Чому б ні?

— Що ж, почекаємо…

Коли марсельський поїзд підійшов до перону, його швидко й непомітно оточили гестапівці. Усіх без винятку пасажирів пропустили через контрольний пункт, і Крейцберг особисто переглянув документи кожного. Вже впевнившись, що програв, наказав обшукати порожні вагони, сам пройшовся вздовж поїзда, заклавши руки до кишень і ні на кого не дивлячись. Отак-от безглуздо закінчити кар'єру в тридцять сім років! Попереду були чудові перспективи: дядько Крейцберга, який обіймав високу посаду у відомстві обергрупенфюрера СС Освальда Поля, обіцяв йому всіляку підтримку. Він навіть натякнув, що зможе влаштувати племінника комендантом великого табору, а це, окрім усього іншого, — золоті коронки, корпуси від годинників, персні…

Крейцберг уявив, як Беккенбауер писатиме рапорт, як відішле його до Берліна, як прийде звідти наказ — відправити гауптштурмфюрера СС Ганса Крейцберга на Східний фронт, під кулі росіян, у їхнє снігове безмежжя.

Злість стиснула горло. Невже кінець? Але злість — поганий порадник.

Крейцберг і раніше знав, що Дюбюель не приїде, тільки дурень не зрозумів би справжнього змісту його розмови із секретаркою «Поло», але ще десять хвилин тому мав шанс чи півшансу із сотні, тепер — жодного.

Чому жодного? Адже в їхньому розпорядженні величезний список різних осіб, складений на основі прослуханих телефонних розмов і реєстрації відвідувачів «Поло». Не список, а цілий довідник, можливо, в нього потрапив хтось із інформаторів або зв'язкових, а через зв'язкового іноді можна вийти на резидента.

Беккенбауер зустрів Крейцберга глумливою посмішкою. Підсунув йому теку.

— Ознайомтеся, будь ласка, тут дані «команди Ланвіца». І знаєте, що цікаво: вчора дві з трьох рацій, які Ланвіц вважає за російські, не вийшли в ефір. Сьогодні також.

Крейцбергові не треба було пояснювати, що це означає: після зникнення Кана й Дюбюеля зменшився потік інформації, обірвалися зв'язки, і, певно, остання рація також незабаром припинить роботу. Це ще раз підтверджувало, що фірма «Поло» була російською резидентурою.

— Але вже сам факт, що дві рації з трьох замовкли, свідчить на нашу користь, — почав Крейцберг упевнено. — Я переконаний, що невдовзі заціпить і останній.

— Але ж і радисти, і Кан з Дюбюелем залишаться. Як по-вашому, скільки часу їм треба, щоб знов налагодити постачання Москви інформацією?

Крейцберг нічого не відповів: Беккенбауер таки має рацію. Подумав трохи й мовив похмуро:

— Краще б цей Ланвіц узяв хоча б одного російського радиста. Скільки він уже морочиться в Парижі із своїми «майбахами»?

— Так, — підтримав його Беккенбауер, — пеленгатори Ланвіца просуваються вперед повільніше за черепах. Я відзначу це в рапорті групенфюрерові. Та кожному своє.

«Так, коленому своє, — із злістю подумав Крейцберг, — і я хотів би знати, як ти ловитимеш російських шпигунів без мене…»

Він виструнчився й сказав офіційним тоном:

— Негайно треба заарештувати секретарку фірми «Поло» Жервезу Пейрот. Можливо, вона крутить нам голову, та й взагалі допит не завадить.

Штандартенфюрер теж так вважав, але завагався:

— Ви пропонуєте поставити на фірмі крапку? Чи не передчасно?

— Навіщо ж? Посадимо там нашу жінку. Нехай відповідає на дзвінки й приймає відвідувачів.

— Дійте, гауптштурмфюрер, я не заперечую.

Мадемуазель Пейрот зустріла Крейцберга однаковою для всіх відвідувачів усмішкою.

— Чим можу прислужитися? На жаль, директор фірми у від'їзді, та якщо треба щось переказати…

Гауптштурмфюрер обернувся до агентів, що стовбичили в нього за спиною. Підморгнув.

— Чули? Вона може переказати… А де мосьє Дюбюель?

— Уже мусив повернутися, але десь затримується.

— Так само, як і директор?

— Мосьє Кан виїхав у Гавр.

— Цю байку ми вже чули по телефону. — Крейцберг підійшов до вікна, переставив вазони на підвіконні. Тепер і вночі відрізнив би азалію від бегонії. Сів навпроти секретарки. Мовив, нахабно посміхаючись: — Моє гарне пташеня, колись ти відмовила мені в побаченні. Може, сьогодні знайдеш годинку?

Жервеза відповіла, не відводячи погляду:

— Ні.

— Навіщо так категорично? А я певен, що ти подаруєш мені сьогоднішній вечір.

Жервеза схопила трубку.

— Я дзвонитиму в поліцію!

— Нікуди ти не дзвонитимеш. — Крейцберг натиснув на телефонний важіль. Показав жетон. — Гестапо, моя пташко, ми змушені заарештувати тебе.

Мадемуазель Пейрот, не випускаючи трубки, злякано відсахнулась.

— Але які ви маєте підстави, панове?

Крейцберг вирвав у неї трубку, кинув на важіль. Нахилився, зазирнув зблизька у гарні голубі, стемнілі від жаху очі, відчув солодкий запах парфумів і вдарив Жервезу по щоці різко й сильно, самими пальцями. В очах у дівчини Крейцберг помітив ще й подив.

— Ви не маєте права! — підвелася рвучко. — Я скаржитимусь!

Гауптштурмфюрер присунувся до неї.

— Я тобі покажу — не маємо

1 ... 21 22 23 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"