Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Лонгфелло. Пісня про Гайавату, Олександр Олесь 📚 - Українською

Читати книгу - "Лонгфелло. Пісня про Гайавату, Олександр Олесь"

189
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лонгфелло. Пісня про Гайавату" автора Олександр Олесь. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 31
Перейти на сторінку:
усі вігвами

До останньої оселі,

До вігваму Гайавати.

 

Та було в вігвамі тихо...

На поріг ніхто не вийшов

І не стрів його привітом,

Тільки паслись на порозі,

Щебетали і скакали

По землі пташки безжурні.

Тільки Кагагі з вігваму

Гостя стрів суворим криком,

Лопотінням крил могучих

І вогняним диким зором.

 

«Всі пішли! В оселі пусто! -

Так озвався По-Пок-Ківіс

І задумав жарт недобрий.-

Ні дурної Міннегаги,

Ні господаря, ні баби,-

Ну, тепер роби, що хочеш!»

Він здавив за шию крука

І вертів ним, як млиночком,

Як мішком з цілющим зіллям,

Задушив його і кинув,

Щоб висів він над вігвамом

На зневагу Гайаваті,

На ганьбу, на вічний сором!

 

Потім він ввійшов в оселю

І розкидав круг порога

Все, що тільки міг угледіть:

Казани, горшки з мисками,

Вампум, хутра горностаїв,

Шкури буйволів і рисей -

На ганьбу старій Нокоміс

Та на сором Міннегазі.

 

І, співаючи безжурно

Та посвистуючи білкам,

Лісом він ішов, а білки

Гризли жолуді на вітах

І шкарлупою шпурляли.

Він співав пташкам безжурно,

А пташки з гілок зелених

Так же весело і дзвінко

По-Пок-Ківісу кричали.

 

Він нікуди не ховався.

Безтурботно ліг на скелі

І дививсь на Гітчі-Гюмі,

І злорадно ждав на скелі

Повороту Гайавати.

 

Вільно він розкидав руки

І лежав, дрімав під сонцем.

Десь під ним шуміли хвилі.

Тихо билися об берег,

А над ним блакитним морем

Розлилось і сяло небо.

Навкруги пташки літали,

З криком зграями носились,

Майже крилами черкали

По-Пок-Ківіса на скелі.

 

І убив він їх багато!

Він десятками їх кидав

Із високих скель у море,

Просто в хвилі Гітчі-Гюмі.

І Кайошк його пізнала,

Закричала бідна чайка:

«Се лукавий По-Пок-Ківіс

Нищить нас і вибиває!

Де ж се брат наш, Гайавата?

Сповістіть же Гайавату!»

 

XVII
ПОГОНЯ ЗА ПО-ПОК-КІВІСОМ

 

 

Розпалився лютим гнівом,

Як додому повернувся,

Як угледів колотнечу,

Як довідавсь Гайавата,

Що накоїв По-Пок-Ківіс.

 

Задихався він від гніву,

Зуби стиснувши, він кидав

По-Пок-Ківісу прокльони,

Бурмотів, гудів, як шершень.

«Я уб’ю його,- сказав він,-

Не втече від мене злодій,

Як би швидко не тікав він.

Як би довго не шукав я,-

Але гнів мій переможе,

Моя помста не пристане!»

 

Зараз він сусід покликав

І пустився доганяти

По-Пок-Ківіса по сліду,

По лісах, де він проходив,

По лісах на Гітчі-Гюмі;

Та ніхто з ним не зустрівся,

Відшукали тільки місце

На траві, в кущах чорниці,

Де лежав він на спочинку

І прим’яв квітки і трави.

 

Аж на Мускоде зеленій,

Під горою, у долині

Показався По-Пок-Ківіс.

Біжачи, він обернувся,

Подививсь, махнув рукою -

І пропав. А Гайавата

Навздогін з гори гукає:

«Хай дорога буде довга,

Хай важка дорога буде,-

Все здолає гнів мій лютий,

Не втекти тобі від помсти!»

 

Через скелі, через багна,

По кущах, по диких нетрях

Біг лукавий По-Пок-Ківіс,

Плигав він, неначе сарна,

І, нарешті, став, спинився

Над ставком в гаю, на греблі,

На збудованій бобрами,

Серед тихої долини,

Над потоком нерухомим,

Над затоном сонним, мертвим,

Де в воді росли дерева,

Де росли лілеї жовті,

Де шуміли очерети.

 

Над затоном По-Пок-Ківіс

Став на гатці, а крізь неї,

Крізь сучки вода цідилась,

І текли по ній струмочки.

І бобер з затону виплив

І, угледівши на греблі

Несподіваного гостя,

Став здивовано дивитись,

Став він гостя розглядати.

 

Над затоном По-Пок-Ківіс

Перед ним стояв в задумі.

По ногах його точились

І лились струмочки срібні.

І з бобром заговорив він,

До бобра він так звернувся:

«Мій Аміку! Ти дозволиш

Відпочить в вігвамі в тебе,

В холодку води спочити?

Оберни мене в Аміка!»

 

Той замислився, подумав

І озвався обережно:

«Дай попереду пораджусь,

Поміркую з товариством».

І, сказавши, наче камінь,

Опустивсь, сховався в воду,

Зник в зелених очеретах,

Під лілеями, під листям.

 

Над затоном По-Пок-Ківіс

Довго ждав бобра на гатці.

По ногах його струмочки

Плюскотіли і точились,

Пробігали через греблю

І на камені скакали,

І, як срібло, розливались

Між камінням по долині.

Навкруги зеленим листям

Ліс шумів, гілля гойдалось,

І крізь його світло й тіні

По землі перебігали.

 

Тихо, мовчки, по одному

Попливли бобри до греблі:

Обережно зачорніла

Голова, за нею - друга.

Незабаром став широкий

Почорнів і ними вкрився,

Заблищав увесь від лиску.

 

І до них лукаво, хитро

Так звернувся По-Пок-Ківіс:

«Друзі любі! Як спокійно,

Тихо як у вас в вігвамах!

Всі досвідчені, розумні,

Всі на вигадки багаті,-

Оберніть же, любі друзі,

І мене в бобра, в Аміка!»

 

«Що ж, гаразд! - Амік озвався,

Цар бобрів, Амік озвався,-

Опускайся з нами в воду,

Опускайся в став з бобрами!»

 

Мовчки в тихий став з бобрами

Опустився По-Пок-Ківіс,

Чорним, рівним і блискучим

Стало все його убрання,

А хвости лисиць на п’ятах

Збіглись в хвіст товстий і чорний -

І бобром став По-Пок-Ківіс.

 

«Любі друзі! - знов сказав він,-

Хочу бути вищим, більшим,

Більшим всіх бобрів на світі!»

«Що ж, гаразд! - Амік озвався,-

Ось коли

1 ... 21 22 23 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лонгфелло. Пісня про Гайавату, Олександр Олесь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лонгфелло. Пісня про Гайавату, Олександр Олесь"