Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Доктор Сон 📚 - Українською

Читати книгу - "Доктор Сон"

583
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Доктор Сон" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 45
Перейти на сторінку:
як вітер, що дедалі дужчав, тріпав холоші джинсів навкруг його гомілок, а тоді розплющив їх знову. Листя на вулиці залишилося, але циліндр пропав. То було просто його сяйво, що продемонструвало одне з тих яскравих, тривожних і зазвичай позбавлених сенсу видінь. Сяйво завжди бувало дужчим, коли він залишався тверезим якийсь довший час, але ніколи воно не проявлялося так потужно до того, як він приїхав до Фрейжера. Це виглядало так, ніби повітря тут було дещо інакшим. Сприятливішим для тих дивацьких трансляцій з планети Деінде. Особливим.

«Як ото «Оверлук» був особливим».

– Ні, – промовив він вголос. – Ні, я в це не вірю.

«Кілька чарочок, і все минеться, Денні. У це ти віриш?»

На жаль, у це він вірив.

9

Кімната Дена на третьому поверсі огрядного, збудованого в колоніальному стилі дому місіс Робертсон дивилася на захід, на гори70. Ден радо б обійшовся без такої панорами. З роками його спогади про «Оверлук» вицвіли до тьмяної сірості, але поки він розпаковував свої речі, пам’ять виштовхувала їх на поверхню… вони зринали так, як оті бридкі органічні об’єкти (скажімо, розкладені тушки невеличких звірят) виринають на поверхню глибокого озера.

«Тоді вже западали сутінки, коли надійшов перший справжній снігопад. Ми стояли на ґанку того великого старого порожнього готелю, мій тато посередині, мама по один його бік, а я по інший. Він обхопив нас руками. Тоді все було окей. Він не пив тоді. Спершу сніг падав ідеально прямими смугами, але потім підхопився вітер і почав здувати його врізнобіч, насувати проти боків ґанку і вкривати ним отих…

Він намагався заблокувати це видіння, але воно проривалося.

…вкривати ним отих живоплотних звірів. Отих, що інколи могли самі пересуватися, коли на них не дивишся».

Він відвернувся від вікна, його руки вкрилися гусячою шкірою. Він купив сендвіч у крамниці «Червоне яблуко», запланувавши собі його з’їсти, коли почне читати книжку Джона Сенфорда71 у м’якій обкладинці, яку він також придбав у «Червоному яблуку», але, лише кілька разів відкусивши, він знову загорнув сендвіч і поклав його на підвіконня, де той перебуватиме у прохолоді. Решту сендвіча можна буде з’їсти пізніше, хоча він гадав, що навряд чи засидиться сьогодні набагато довше за дев’яту; якщо встигне прочитати з сотню сторінок, то й гаразд.

Вітер надворі все дужчав. Вряди-годи, обдуваючи піддашки, він видавав нестямне виття, яке змушувало Дена піднімати очі від книги. Близько половини на дев’яту почався сніг. Мокрий і важкий, він швидко заліплював вікно, перекриваючи вид на гори. У якомусь сенсі це було навіть гірше. Так само сніг колись обліплював вікна в «Оверлуку». Спершу тільки на першому поверсі… потім на другому… а врешті-решт і на третьому.

І так їх було поховано в компанії живих мерців.

«Мій батько вірив, що вони зроблять його менеджером. Йому всього лиш треба було показати свою вірність. Віддавши їм свого сина».

– Свого одного-єдиного сина, – промурмотів Ден, а потім озирнувся, немов там говорив хтось інший… і дійсно, він не почувався на самоті. Був не зовсім сам. Майнувши вздовж стіни буднику, знову скрикнув вітер, і Ден здригнувся.

«Не пізно ще сходити знову до «Червоного яблука». Взяти пляшку чого-небудь. Приспати всі ці неприємні думки».

Ні. Він збирався читати книгу. Справою займався Лукас Давенпорт, і він збирався дочитати цю книгу.

Ден закрив її о чверть на десяту і ліг до чергового ліжка у черговій орендованій кімнаті. «Я не зможу заснути, – подумав він. – Не зможу під таке виття вітру».

Але він заснув.

10

Він сидів у створі зливового тунелю, дивлячись на порослий чагарником схил, що спускався до ріки Кейп-Фіер, і на міст, який проліг над нею. Ніч була ясною і місяць був у повні. Там не було ні вітру, ні снігу. І «Оверлук» щез. Навіть якби готель не згорів упень ще за часів президентства арахісового фермера, він відлежав би більш ніж на тисячу миль звідси. Чому ж тоді Ден почувався таким наляканим?

Бо він був не сам, ось чому. Хтось був позаду нього.

– Бажаєш поради, Медовий Ведмедику?

Голос був текучим, мінливим. Ден відчув, як йому морозом пробрало спину. Але ще холоднішими були його ноги, помережані променистими зірочками гусячої шкіри. Він бачив ті білі ґульки, бо сидів у шортах. Авжеж, він був одягнений у шорти. Нехай його мозок належав дорослому чоловікові, але наразі той сидів у тілі п’ятирічного хлопчика.

«Медовий ведмедик. Хто?..»

Та він уже розумів. Він назвав був Діні своє ім’я, але вона ним не скористалася, просто натомість називала його Медовим Ведмедиком.

«Ти не пам’ятаєш цього, а крім того, це ж просто сон».

Авжеж, це сон. Він же зараз у Фрейжері, штат Нью-Гемпшир, спить, тимчасом як снігова буря виє за стінами будинку мебльованих квартир місіс Робертсон. Тим не менше, здавалося розумним не обертатися. І безпечнішим – це також.

– Не треба порад, – сказав він, роздивляючись на річку і на той повний місяць. – Я наслухався порад фахівців. Їх повнісінько в барах і перукарнях.

– Тримайся подалі від жінки у тім капелюсі, Медовий Ведмедику.

«Що ще за капелюх?» – міг би перепитати він, але насправді навіщо перейматися? Він розумів, про який саме капелюх вона веде мову, бо сам бачив, як вітер жене його вздовж хідника. Чорний, мов гріх, ззовні, вистелений білим шовком всередині.

– Вона Королева-Сука Пекельного Замку. Якщо ти заведешся з нею, вона тебе живцем зжере.

Він повернув голову. Ніяк не міг від цього втриматися. Діні сиділа позаду нього у зливовому тунелі, накинувши собі на голі плечі ковдру того бродяги. Волосся прилипло їй до щік. У неї було роздуте обличчя, і воно сочилося. Очі її були затуманені. Вона була мертвою, мабуть, вже роки й роки в могилі.

«Ти несправжня», – намагався промовити Ден, але жодних слів з нього не видобулося. Йому знову було п’ять рочків, Денні став п’ятирічним, готель «Оверлук» перетворився на попіл і кістки, але ось тут була мертва жінка, та, яку він колись обікрав.

– Все гаразд, – сказала вона. Булькотливий голос виходив з розпухлого горла. – Я продала кокс. Спершу набодяжила до нього трохи цукру й отримала дві сотні. – Вона вищирилася, і крізь її зуби потекла вода. – Ти сподобався мені, Медовий Ведмедику. Ось тому я й прийшла, щоби тебе застерегти. Тримайся подалі від жінки в тім капелюсі.

– Фальшива особа, – промовив Ден… але прозвучало це голосом Денні, високим, ламким, співучим

1 ... 21 22 23 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доктор Сон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доктор Сон"