Читати книгу - "Без втрат не вийти, Вадим Володарський"

-Не виключено, але не обов’язково. – Денис іноді навмисно починав розмовляти так, як, з його точки зору, належить юристу. – Але … тепер цього точно не станеться. Гадаю, усе необхідне зроблять. Але цим займатися буду не я.

-А хто?

-Олексій Павлович Дем’яненко. Адвокат з нашої контори, - пояснив Денис. – Він завтра до вас прийде. Сьогодні розміститеся та відпочинете, а завтра він під’їде, вам же формально самоізоляцію проходити. Навіщо на штраф нариватися? Усі подальші розклади – то вже з ним. А мене попросили вас лише зустріти. Я – помічник не в нього, а в Вікентія Максимовича.

-Чоловіка Ніки? – уточнила Ольга.

-Так. Це, насправді, він … попросив, щоб вас швидко пропустили.

Сергій повернув голову до дружини, яка сиділа позаду:

-Або твоя Ніка вміє добре будь-де влаштуватися, або їй завжди щастить!

Жарти чоловіка про те, що в неї є подруга з такої сім’ї, Ольга вислуховувала не раз. Ця звичка Сергія її дратувала завжди, а тим більше – зараз.

-Це нам із нею пощастило!

А за півтори години усі вже облаштовувалися у трикімнатній квартирі, хоча й не у центрі, але, як пояснив цей Денис, поряд із метро, та, звісно, з усіма меблями та зручностями. Оплаченій на три місяці. А за цей час – щось та придумається.

Хлопчик втомився від дороги, - його поклали спати. Насправді, його батьки втомилися теж, але вирішили, що трохи розслабитися не завадить. А пляшка вина, яку вони знайшли на столі поряд із запискою від Ніки, допоможе.

-Здається, я його переконав. – Вікентій потягнувся на пляжному лежаку.  Як не дивно, вони повернулися до готелю, встигнувши на обід. А після того він вмовив Ніку все-таки віддати шану лагідному морю. Приїхати сюди та не використати таку можливість, - це була б просто ганьба.

-Ти гадаєш?

-А навіщо ж він дав нам візитівки? Тепер зможемо з ним зв’язатися. Навіть з дому. Та й пан Мустафа допоможе тримати зв’язок. – Щоправда, на візитній картці Юксела Коча усе було написано турецькою, тому Вікентій так і не знав, як називається його посада. Хоча – хіба у тому справа? Головне – що із поліцейським налагодився діалог. – Тепер зможемо … тримати руку на пульсі того, що відбуватиметься тут. А якщо пощастить, то підкидати ідеї. Здається, пан Коч готовий дослухатися, якщо, звісно, ідеї того варті.

Ніка змучено посміхнулася. Та подумала, як добре, що Кеша її сюди, до пляжу, все-таки витягнув. З іншого боку, - що тут інакше робити? Сидіти у кімнаті? До того ж, їй потрібно було заспокоїти нерви, й вона вирішила скласти чоловіку компанію у споживанні пива. Міцний алкоголь Ніка не любила, до того ж, їй чомусь здалося, що … йому так буде приємно. Звісно, він приніс з бару дві пляшки та стакани.

-Твої ідеї завжди варті!

-Сподіваюся. Взагалі, цей поліцейський – складний об’єкт. Адже він нічим мені не зобов’язаний. – Вікентій посміхнувся, але наступної миті помітив здивований погляд Ніки. Вона не розуміла, про що ідеться. – А як ти гадаєш, на чому побудована … моя робота? Я захищаю бізнес, здебільшого, від зазіхань тих, хто лізе не у свою справу. Це люди, які поставили себе не лише вище закону, та держава здебільшого нічого не може з ними зробити. Вони працюють не на державу, - наприклад, я ніколи не буду вести справи, спрямовані проти наших військових, коли вони борються за власні права. А декому допоміг. Ти ж пам’ятаєш Мусу Темірова? Він ще на весіллі був… - Там було зовсім небагато людей, - зважаючи на обставини, -  а тому це означало: Муса відноситься до близьких друзів. - Чеченець, приїхав за Україну воювати, коли в нас почалося… Теж з громадянством йому допомогли, до речі. Він був поранений, зараз в нього охоронна компанія у Києві… І багатьом іншим теж у чомусь допоміг. Але оці, дармоїди, які лізуть у чужі справи… Яким не подобається, що хтось робить бізнес, неважливо, що це, - кіоски чи велика забудова, заправна станція чи завод. Вони можуть рядитися під кого завгодно, - захисників парків або старовинної архітектури, екологів чи борців за зручність пересування пішоходів, - автовласників вони чомусь ігнорують. Та що завгодно… Але принцип один і той самий. Якщо в когось щось є, чого немає в них, - потрібно зробити так, щоб це не працювало, не давало заробити. А бажано, щоб іще й клієнтам життя зіпсувати. Від тих, хто звик робити покупки у кіосках, і до покупців квартир… Половина з них, якщо не більше, підробляє відвертим шантажем: платіть, інакше будемо протестувати проти того, чим ви займаєтеся… А, є ще так звані «антикорупціонери». Більшість з них – такі самі нікчеми, яких турбує не корупція. Знаєш, скільки з них насправді із купленими правами, або дипломами, чи іще щось подібне? Вони ненавидять не корупцію. Вони ненавидять багатство, якого самі не змогли досягти, та виправдовують себе тим, що, як вони вважають, будь-яке багатство пов’язане із корупцією, що заробити не можна, а можна лише «накрасти».

-А ти борешся із ними?

-Можна сказати й так. Розумієш,  коли в нас стався Майдан, і я побачив, як стали чиновників кидати до сміттєвих баків… Ледь що не по них. Ти ж знаєш таке слово – «бєспрєдєл»? От він і почався. А я тоді не так давно отримав адвокатське свідоцтво. До того помічником працював, як зараз Денис. Але … вчасно зрозумів, до чого йде. А йде до того, що ці так звані «активісти» будуть боротися з усією системою під виглядом боротьби із окремими негідниками. Вони будуть ламати інститути під виглядом вимоги реформ. Виганяти не лише корупціонерів та явно замазаних у переслідуванні за політику, але й нормальних спеціалістів, та заміняти їх тими, хто не може похвалитися нічим, окрім «революційної» риторики. Я знав, що … система буде намагатися чинити опір. І справа не лише у корупціонерах. Як не дивно, інтереси тих, хто був зацікавлений у «кормовій базі», співпали із тими, хто просто хотів зберегти те, що залишилося від держави. Для мене немає різниці між тими, хто хоче відтяти шматок моєї країни, та тими, хто так само порушує закон та руйнує державу зсередини, розповідаючи, що він крутий реформатор, або захисник знедолених, або борець із корупцією... Але він може лише руйнувати, та не може нічого натомість побудувати, бо для цього потрібні мізки та кваліфікація. А звідки вони в нього? До того ж, якщо спитати такого реформатора, то майже завжди він скаже, що йому не подобається, та що він хоче зруйнувати, але навряд чи відповість, що саме хоче побудувати. В нього немає … конкретного проекту, а якщо й є, то не співпадає із проектом сусіда. Такі люди ніколи нічого толкового не побудують… А пересічний громадянин сприймає їх, як героїв… От я й став вести справи, оскаржуючи люстрацію, або просто звільнення людей з державної служби на вимогу юрби. Потім до мене стали звертатися навіть судді, коли їх почали притягати до відповідальності та звільняти. Та брав за це часто символічні гонорари. А з іншого боку – багато про що дізнавався. Зрештою, серед цих людей з’явилося ціле коло таких, хто мене знає. Та або чимось зобов’язаний, або … знає, що можу знадобитися у майбутньому. До того ж, багато кого я зміг переконати, хто є спільний ворог. Зрештою, до мене стали звертатися бізнесмени, коли в них проблеми з такою ж … публікою. А я не просто звертаюся до поліції, приміром, - а майже завжди можу пояснити, якщо не цьому слідчому, то знайомому його начальника, у чому їхній спільний інтерес. Я не даю хабарів, просто так не працюю. Але … можна сказати, координую спротив системи та бізнесу тій анархії, тій піні, яку винесла нагору революція. Ось тобі й відповідь, чому мені спалили вже два авто… Проти кого я змушений грати. А вони не вміють у шахи. Вони вміють лише дубцем по голові.