Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Холодний вітер вдаряв в обличчя дрібною памороззю, ми з Афією виглядали у вікно, милуючись тренуванням двох чоловіків. Осторонь стояв третій і зрідка кивав їм у схваленні рухів. Здалеку було видно як вночі миготять три мечі, ударяючись один об одного вони видавали дзвінкі звуки.
Повернувши голову в різні боки я помітила з обох боків дівчат, що також виглядають з вікон.
- Бездоганний, - прошепотіла сусідка, не зводячи погляду від одного полум'яно-червоного довгого меча.
У сутінках, що згущувалися, два світлові мечі блискавично нападали на вогняний меч. Але він спритно ухилявся відбиваючи будь-які направлені на нього атаки. Видовище було чудове, коли напівоголені чоловіки билися. Крапельки поту були видні на їхніх тілах відблискуючи через спрямовану на леза магію. Дівчата судомно зітхали милуючись на цю красу.
Коли спостерігач чоловік зняв верхній одяг і став перед двома бійцями, дівчата голосно застогнали.
Тіос тільки посміхнувся, поманивши світлого і вогняного мага пальцем до себе, запропонувавши нападати.
- Чарівно небезпечний, - застогнала одна дівчина із сусідньої кімнати праворуч.
Чоловік взявся темним туманом і зараз у його руках був лише один маленький кинджал, з якого виходила яскрава пітьма. Декан і ректор не роздумуючи пішли в атаку, але він зі спритністю ухилявся від їхніх нападок. Кілька разів змахнувши маленьким ножем, Тіос просто вибив мечі з долонь своїх супротивників. Після чого невдоволено похитав головою і став на колишнє місце спостерігача, коли обидва його супротивники ледве могли перевести подих.
- Він навіть не захекався, - пробубоніла Афія, надувши ображено губи.
- Ти прямісінько мої думки читаєш, - відповіла їй.
У цей момент я згадала про приховані леза в різних частинах одягу Тіоса. Адже навіть мені, бувши в його тілі, не вдалося порахувати їх усі.
- На що дивитеся дівчата? - Повз нас, по землі, проповз величезний павук з чорним пухнастим черевом.
Дівчата побачивши його миттю відсахнулися від вікон, з шумом грюкаючи склом і голосно викрикуючи зойки переляку. У кімнаті ліворуч від нашої почувся звук розбитого скла. А праворуч судячи зі звуків упустили книжкову шафу на підлогу. Лише ми з Афією переглянулись і продовжили спостерігати за чоловіками. Але вони стрімко розвернулися у бік наших вікон і нам довелося теж відсахнутися від вікна, закриваючи з гуркотом віконниці.
- Сподіваюся, нас не помітили, - прошепотіла в надії сусідка по кімнаті. - І все-таки вони чудові! - Видихнула розгублено дівчина. Мені не залишалося нічого іншого, як повністю погодитися з нею.
Маленький камінчик вдарив у вікно і ми з Афією від несподіванки перезирнулися. У вікно хтось кинув ще один камінець і я подивилася на безтурботно сплячого ворона, що в цей момент сховав голову під крило. Після чого наблизилась до вікна. Якби там була небезпека, він би прокинувся попереджаючи.
З побоюванням визирнувши на двір, я побачила Тіоса. Він присів біля павука на землю і, посміхаючись, дивився на мене. Прочинивши вікно, я кивнула йому на знак вітання, намагаючись не видати й звуку. Адже дівчата із сусідніх кімнат можуть почути.
- Виходь.- Ледве чутно прошепотів чоловік, погладивши пухнастого павукоподібного.
Опустивши погляд, я намагалася вгамувати серце, що в цей момент прискорило своє биття. І намагалася не зустрічатися з ним поглядом.
- Чекаю на тебе біля виходу з гуртожитку. - Прошепотів він піднімаючись із землі.
Через якийсь час я вже вибігла з кімнати щільніше заюрюючись в плащ, прямуючи до виходу. На вулиці було прохолодно і вже чувся подих зими. Хоч ще й була рання осінь, але вітер був холодним і я сильніше затягла мотузки плаща.
Ледве пройшовши кілька кроків від будівлі і я вже помітила в тіні дерев чоловіка, що стояв там. Так і завмерла на місці не наважуючись зробити ще один крок у його бік. Серце шалено калатало, а я була вже готова розвернутися і піти назад.
- Якщо підеш, ти втратиш нагоду приємно провести цей прекрасний вечір. Просто підеш і можливо довго не зможеш заснути. - Почувся тихий хрипкий чоловічий голос. - Обіцяю, що ми лише погуляємо. Не бійся.
Вирішивши що поговорити все-таки варто, я зробивши глибокий вдих і попрямувала до чоловіка. Він нарешті вийшов із тіні дерев. Помітила, що одяг уже встиг надіти, від чого засмучено видихнула. Тепла чоловіча рука миттєво схопила мене за кисть, він ніби боявся, що я піду. Легке погладжування теплого пальця по долоні миттєво привели мене до тями і я зустрілася поглядом з темними очима в яких плескалася радість.
- Ви напевно друзі? - Порушила я тишу, що тривала досить вже довгий час. Він просто мовчав, міцно тримаючи мене за руку, гладив долоню пальцем і спрямовував углиб саду.
- Завжди билися разом, - підтвердив мою здогадку Тіос.
- Добре рухаєтеся, - прошепотіла відводячи погляд у бік.
- Десятки років тренувань. - Закивав мені чоловік.
Я лише розгублено опустила очі. Адже батько ніколи не вчив мене битися холодною зброєю. Все моє навчання було зав'язане на навчанні та практиках магії. Він лише вчив мене заучувати руни та використовувати їх у бою, від чого й ріс мій магічний резерв.
- Тримай, - зашепотів він, притягуючи мені троянду кольору запеклої крові.
Я відразу озирнулася на всі боки сподіваючись, що він її не зірвав по дорозі. Але чагарників поблизу не було і де тільки дістав, адже був начебто без квітки. З вдячністю прийнявши подарунок, помітила, що квітка вже без шипів. А темні листочки з яскравими прожилками на стеблі підтвердили, що вона була вирощена не в цьому саду.
- Якщо чесно, гадки не маю про що з тобою говорити. Розповідати про битви не варто. Немає нічого шляхетного у вбивстві інших. Розповісти про себе можу що завгодно, тільки запитай. В обмін хочу, щоб ти відповіла на мої запитання.
- Як давно ви троє товаришуєте?
- Близько двадцяти років, відколи вступили до військової Академії. Після кількох колотнеч, стали називати один одного братами. Наступне питання моє?
Я у згоді кивнула.
- Як ти ставишся до прогулянок у вечірній час?
- Позитивно.
- Відмінно, отже ти не відмовишся вечорами складати мені компанію на тренуваннях?
Жар збентеження миттю обпалив мої щічки і я похитала головою. Серце шалено билося, а я спробувала вивільнити свою руку з чіпкої хватки чоловіка. Він лише заспокійливо ніжно погладив мою долоню не відпускаючи й далі повів кам'яною доріжкою в саду. Майже ласкавий дотик змусив мене здригнутися, а тілом прокотилася тепла хвиля.
- Що якщо раптом у мене буде малюк, а я ще не готова до цього і згоди бути твоєю дружиною я не давала?
- Повір, якщо ти носитимеш під серцем мого малюка, тобі вже не буде діла до подібних дурниць.
Ми походжали мовчки, насолоджуючись тишею вечірнього саду, більше не видавши й звуку. Незабаром Тіос вказав мені затишну лаву біля якихось чагарників, і ми присіли на неї. Постійно відводила погляд убік, намагаючись не дивитись на нього. Цей чоловік мене сильно бентежив, але поряд з ним було тепло та спокійно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart», після закриття браузера.