Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скорботна п'ятниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорботна п'ятниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорботна п'ятниця" автора Мігель Анхель Астуріас. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 78
Перейти на сторінку:
бути не може. О господи, не може цього бути!

Ана Хулія принесла їй води, щоб вона заспокоїлась.

— Знаєш, що він сказав? Що дядька Рамона збираються провезти на одному з карнавальних возів. Це було б жахливо, Ано Хуліє, жахливо для нас, для мами, для нього. А може, він сказав це в гарячці…

— Розумієш, — Ана Хулія виплеснула решту води зі склянки, з якої її сестра відпила зо два ковтки, — в цім є якась правда, але…

— Яке там «але»! Якщо це правда, то ми повинні цьому запобігти.

— За-по-біг-ти, — проскандувала Ана Хулія. — Треба відверто поговорити з Трояно.

— Як же я йому скажу? Що він у маренні вибовкав?

— А отак, дурненька, як ти кажеш мені, і не інакше.

— Я дала мамі слово, що нічого йому не скажу.

— А мама чула?

— Вона була зі мною, а потім вийшла по ліки. У нього від ліків підскочила температура, він почав марити й лежить без тями. Якби знати кого-небудь з комітету…

— Флювія досить близька приятелька одного студента-медика. Тільки ж ні: як може Флювія звернутися до нього з цією справою, не знаючи, чи її знайомий — член комісії, що відає тими возами?

— A-а, то є така комісія?

— Так, комітет призначив комісію, що займається виключно возами.

— А в цій комісії немає твоїх знайомих?

Ана Хулія мовчала. І її темно-бурштинові очі прикрились повіками.

— Здається, є… один знайомий.

— Ти повинна з ним поговорити, вблагати його, і якщо він зможе зробити щоб дядька Рамона не було на возі, то для нього будуть відчинені двері нашого дому.

Якусь хвилю обидві мовчали. Потому Грела докинула:

— Але Трояно про все це — ані слова! Присягаєшся?

— Святим богом присягаюся.

— Зійшлися посекретничати? — мовила, ставши в дверях, Флювія.

— Нарада чарівних квіток, — почувся голос Рікардо Тантаніса, що прийшов провідати хворого Трояно.

— Пам’ятаєш, — мовив Трояно, щойно Рікардо переступив поріг, — ти якось говорив про те, якою буде моя могила. — Донья Софія, що й досі сиділа край ліжка, мало не кинулася до сина, ладна затулити йому рота долонею, подушкою, рушником і взагалі будь-чим. — Не лякайся, мамо, а ти, Флювіє, подай Рікардо стільця, нехай сяде.

— Тільки, бога ради, не говори про могили. — Через ці слова доньї Софії та знаки, що йому робив Тантаніс очима, хворий перестав розводитись про свою могилу, але мав намір повернутися до цієї теми, і не тому, що йому дуже подобалося говорити про свою смерть, — його мати сказала правду, йому не личило бути хворим, — а тому, що йому сподобалося сказане колись приятелем і він хотів би, щоб його рідні теж почули, який має бути пам’ятник над його прахом, — великий камінь, з якого ніби виходять люди із смолоскипами, заступами, плугами, молотками, кувалдами, газетами, снопами, серпами, розбитими кайданами («Це все твої ідеї», — сказала б Грела).

— Як іде підготовка до карнавалу? — спитала Флювія.

— Рікардо, мабуть, приніс новини, — висловив здогад Трояно.

— Жодної. Знаю те, що знають усі.

— А що знають члени підготовчого комітету? — з притиском спитала Флювія, дивлячись просто в очі Рікардо.

— Абсолютно нічого. Раніше в мене були знайомі в підготовчому комітеті, але цього року я навіть не знаю, хто до нього входить. Хай скаже Трояно. — І показав на хворого.

— Люди багато чого говорять…

— Люди, люди, — втрутилася донья Софія, випередивши Флювію, яка збиралася щось сказати, — то все хлопці та дівчата й вирішують: мовляв, буде так або так.

— Ні, мамо, мої викладачі — не хлопці та дівчата, але й вони говорять про маніфестацію — так вони називають свято. І найкраще в ньому — карнавал.

— А от і ні, — озвався Трояно. — Адже правда, скажи? — спитав він, повертаючись до Рікардо. — Карнавал — це дурощі, а демонстрація — річ серйозна.

— Гаразд, — мовила донья Софія, — хлопцям треба погомоніти. Прийшли не до нас, а до хворого.

— Так, так, до хворого, — повторила Флювія, виходячи слідом за матір’ю.

Коли вони лишилися самі, Трояно, приклавши пальця до вуст, показав, щоб Рікардо мовчав.

— Причини двері, та добре, — мовив він, — і підходь ближче, не бійся: малярія так не передається. Сядь ось тут, край ліжка. Треба говорити тихо, бо жінки завжди вештаються поблизу. В тебе немає сестер, а в мене, старий, їх аж три, і кожна страх яка допитлива та цікава. Хочуть усе знати про демонстрацію, про карнавал. Ну, то що нового в комітеті?

— На порядку денному бойова пісня студентів. Чув?

— Ні. Розкажи.

— Чиряк і Блощиця мають доручення. Кожен принесе свою.

— Бойова пісня, кажеш?

— Так, гімн.

— Браво! Мені подобається ця ідея.

— Цього року її співатимуть, піднімаючи прапор. Якщо встигнуть написати.

— А як посувається справа з возами?

— Призначено комісію. Я теж у ній.

— А мене в яку комісію записали?

— По збиранню фондів, старий: у тебе є до цього хист, і всі багачі — твої друзі. Тому хоч-не-хоч, а ти не маєш права хворіти.

— Завтра думаю встати. За цей час я не брався за науку, кодекси так і лежать нечитані, а найстрашніший із них — військовий. Чув такий старий прокльон: «Щоб тебе трясця вхопила»? А я додам: «І бодай тобі довелося вивчати військовий кодекс».

Рікардо запалив сигарету.

— Тобі не даю: ти куриш вишукані.

— У мене є, дякую. Що ти мені можеш дати, то це вогню. — І розпачливим тоном додав: — Дожився, не годен навіть сірника запалити: не можу тернути об коробку, хай йому біс!

— Якщо хочеш, я тобі залишу запальничку, хоча тобі й не варто було б курити.

— Кого ти бачив. Що говорять? Що робиться на вулиці? Мені цікаво знати, хто в якій комісії.

— Сама тільки фауна, старий. Попосмієшся, як скажу. Весь тваринний світ. У декоративній комісії — Ескобар — Мавпа, Сагастуме — Кішка, Леаль — Жаба, Ларіо — Індик та інша звірина.

Трояно сміявся, повторюючи:

— Мавпа… кішка… жаба… індик…

— У фейєрверковій комісії: Моралес — Щипавка, Естевес — Тритон, Лопес — Птах, Перес — Жеребець, Бенітес— Пума.

— А Змія не ввели?

— Як це не ввели: без нього вода не посвятиться, адже він приятель усіх піротехніків. А в бенкетній комісії двоє кривляк.

— Треба ж комусь іти з побожним виглядом, молячись і перебираючи чотки.

— Так, перебираючи чотки і б’ючи себе в груди.

— А хто випускатиме «І не введи нас у спокусу…»?

— У цій комісії залишився ти — отже, ти тепер у двох комісіях, — а також Вальє — Баламут. Блоха і…

— Тепер ми трохи загнуздаємо медиків, старий. А то животіють серед усяких там органів, гнійників, проносів і пишуть казна-що.

— Буває й дотепно.

— А

1 ... 21 22 23 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорботна п'ятниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорботна п'ятниця"