Читати книгу - "Анатом, Федеріко Андахазі"

Матео Колон споглядає новий дощ. З розмитої землі виринають на поверхню скарби Античності. Накрапає археологічний дощ. Під ногами виринає антична пишнота. Дощем змиває історичний ґрунт, вивільняючи мармур, книги та монети. Усе, що лежить на поверхні, виявляється тривіальним та грубим. Під бур’яном стоптаних вулиць, під майданами жалюгідних сіл вода оголяє древню пишність Імперії, котру вже час повернути з небуття. Ллє дощ, і з лона землі виринають Істина та Краса. Ллє дощ, і замість кондотьєрів, що загрузли у багні, запановує дух Сципіона та Фабія.

Вигнаний зі свого раю, з відкритої ним найсолодшої землі, засланий у свою кімнатку, вдалині від рідної «Америки», Матео Колон споглядає дощ, котрий, якщо не трапиться дива, буде для нього останнім.

II

25 березня 1558 року, оточена п’ятьма вартовими-вершниками, що скакали попереду, й п’ятьма пішими, котрі йшли позаду, до Падуї прибула комісія під головуванням кардинала Карафи й особистого посланця кардинала Альвареса Толедського. Їхня превелебність поселилися у будівлі Університету, заявивши, що їм знадобиться три дні на те, аби вдатися у подробиці справи, щойно вони сплинуть — почнеться суд. Декан запропонував провести його в аудиторії з анатомії, але новоприбулим зала видалася надто просторою для такого нечисленного зібрання. У засіданні брали участь троє суддів: кардинал Карафа, пресвітер Алонсо де Навас, особистий посланець кардинала Альвареса Толедського, а також представник Інквізиції міста Падуї. У ролі обвинувачення виступав декан особисто, захист було довірено звинувачуваному. На додаток, на суді мали намір вислухати кількох свідків. Тому їхня превелебність вважали, що для цього згодиться й звичайна аудиторія.

III

Процес було розпочато 28 березня 1558 року. Згідно з тодішніми формальностями, суд мав вислухати спочатку свідків звинувачення, потім власне звинувачення, а насамкінець особисто звинувачуваного. Вважали, що суд буде недовгим. Показання свідків було подано на суд лише у вигляді попередніх нотаріальних актів. Під загрозою звинувачень у неправдивому свідченні свідки не мали права переривати засідання суду чи змінювати свідчення. Дотримуючись таких правил, університетський нотаріус Даріо Ренні зібрав потрібні свідчення, які він мав виголосити під час суду.

ПОКАЗАННЯ СВІДКІВ

Перші показання, свідчення повії,

яка зізналася, що була зачарована анатомом

Ставши обличчям до суддів, Даріо Ренні зачитав перші показання.

Я, Даріо Ренні, починаю виголошувати показання гетери з шинку «Муло», за йменням Каландра, сімнадцяти років, що мешкає у зазначеному кублі.

Вищезгадана гетера показує, що 14 числа червня місяця 1556 року у закладі над шинком з’явився чоловік з палким поглядом, вимагаючи його обслужити. Після того як йому показали всіх жінок, він вирішив усамітнитися з однією з них, на ім’я Лаверда. Свідок заявляє, що відвідувач пішов з Лавердою у покої, заплативши найнижчу ціну, позаяк жінка була вже немолода й не цілком здорова. Потім він вийшов з кімнати сам і поспішив геть.

Свідок запевняє, що згодом дуже збентежилася, бо Лаверда не полишала кімнати, з якої не долинало ані звука. Потому свідок, зайшовши у покої, побачила Лаверду, що лежала біля ліжка. Свідок показує, що спочатку вона гадала, що відвідувач, лишившись невдоволеним, помстився Лаверді за те, що та, вже стара й беззуба, не впоралася із своєю справою. Але незабаром вона зауважила, що Лаверда дихає, а на її тілі немає поранень ані від кинджала, ані від палиці. Свідок запевняє, що коли Лаверда опритомніла, вона розповіла про те, що трапилось: клієнт наказав їй лизати член, і, підкорившись, вона усвідомила, що то диявол, що просив віддати йому своє кохання й душу. Свідок запевняє, що, за словами Лаверди, жінка блукала ріками Харона й споглядала там розпусних демонів, котрі встромляли свої величезні члени в усі отвори на її тілі за те, що вона прожила своє життя розпусницею.

Свідок показує, що не повірила повії, позаяк та була дуже стара й страждала на любовне безумство.

Однак за тиждень у закладі знову з’явився той самий відвідувач, просячи його обслужити. Цього разу, побачивши всіх жінок, він обрав свідка — повію з доброю поставою і дорогу. Свідок заявляє, що відвідувач був чоловіком струнким з палким поглядом, а оскільки він їй сподобався, жінка пішла за ним не опираючись, із задоволенням.

Свідок запевняє, що відвідувач, задравши спереду одяг, попросив зайнятися його членом, здійнятим та твердим. Свідок заявляє, що виконала прохання достоту так, як того вимагає її фах, — з хистом та вправно, й що, віддавшись цій справі, стала жертвою чар, проклинаючи себе за те, що не йняла віри словам Лаверди.

Свідок заявляє, що відвідувач виявився справжнім дияволом, що він просив подарувати йому своє кохання й душу, й що вона бачила різноманітних демонів, котрі підкорювались Володареві мороку й за його наказом встромляли свої величезні члени у задній прохід свідка, завдаючи їй неймовірного болю. Вона чула, як господар цих потвор вимагав віддати йому своє кохання та душу, натомість обіцяючи припинити її страждання. Свідок запевняє, що господар добивався її кохання, бо вона була розпусницею, кажучи, що віднині її душа належить йому, позаяк її тілесні гріхи живлять його. Свідок заявляє, що незважаючи на тортури, відмовилась віддати йому своє кохання, адже вона приймала причастя, — з Богом її кохання і з Богом її душа.

Після того як їй було показано анатома Матео Ренальдо Колона, свідок засвідчила, що це є саме той чоловік.

Друге свідчення.

Заява мисливця, котрий повідомив,

що бачив анатома у супроводі диявольських химер

Я, Даріо Ренні, нотаріус Падуанського університету, починаю оголошувати свідчення чоловіка на ймення А., двадцяти п’яти років, що мешкає на хуторі з дружиною та чотирма дітьми.

Свідок заявляє, що під час полювання у лісах по сусідству з абатством бачив чоловіка, який ішов у супроводі крука. Цей чоловік ніс на плечах велику торбу, повну падла, котре збирав дорогою за вказівкою птаха. Свідок заявляє, що чоловікова поведінка привернула його увагу, тому, скерований страхом та цікавістю, він потай пішов за ним слідом, адже чоловік видався йому уособленням диявола. Наблизившись до старої покинутої хатини, чоловік увійшов усередину й витрусив гидкий вміст торби.

Свідок стверджує, що крізь вікно бачив, як чоловік годує крука падлом. Свідок з жахом зауважив на столі мертвих тварин: собаку з павичевим пір’ям та кота з риб’ячою лускою. Від доторку цього