Читати книгу - "Син тіні, Олесь Ульяненко"

самого закону Не інакше, це Блох змикитив ще в університеті. Ми неспроможні обертати валюту, що надходила нам з усіх усюд — від збуту наркотиків і закордонних фальшивих паспортів аж до труб для нафтопроводів. Блох метався між двома законами: один написаний кривавою системою, другий кримінальним світом, і нічим не ліпшим. Країна, що тонула в інфляційній лихоманці, керувалася законами, що дозволяли усе, окрім правильної гри бізнесу: ще задовго до того, як з'явитися на вокзалі у напівмертвому стані, Блох намагався вести кооперативну торгівлю. Але його обклали початком непомірною даниною рекетири, а потім податкова інспекція. Так що він швидко полишив мрію про чесний бізнес.

Йому якось приснився сон. Бачив дядька Блох. Але оказія полягала в тому, що він бачив уві сні всю свою компанію, що дихала на нього кислим перегаром. Вся ця компанія рухалася цементованим коридором, сірим і мокрим. Всі вони були голі, тобто роздягнені. Шкіра на литках тремтіла, обвисала сіро-рожевим дряблям. Блоху це бачилося так, наче він був присутній на цьому. Проте він устиг здивуватися, що немає ні тіней, навіть сонця угорі немає. Значить, сон. Тоді Блох бачить, що четвірку гонять сірим коридором. Виганяють на подвір'я, їх по одному ставлять до стіни, а дівчата, дебеленькі нівроку, з крутими розвернутими литками, стріляють їм з револьверів у потилиці. Дядька добивали трьома пострілами. Він ще довго бовтався у крові. Лікар підбігав, мацав яремну вену, затискаючи ніздрі двома пальцями.

Він мені розповів сон спокійно, виважено, але я бачив, що Блох стурбований. Я не сказав би, що він чистої води матеріаліст, але того вимагали обставини. Бо сам він був невблаганною тінню. Тінню з усіма непередбачуваними обставинами.

Він почав з алкогольного бізнесу. Якраз пропала горілка, а якщо не пропала, то відійшла кудись у тінь, теж за доброї волі. Я людина, яка кохається у філософських розрадах, відтіняючи тисячі сторін, і маю для любування стонадцять причин. Порок, що на ньому будується добра частина людського збагачення, включаючи пристрасті найтоншого мистецтва спокуси, іноді обертається любов'ю до того, хто намагається його охопити на користь, як щось матеріальне. Але нікому невідомо, що таке справжнє зло, як і невідоме справжнє добро. Я говорю правильні речі, але на моїх руках не одна мертва людська душа. Можливо, прийде час, і я повірю, що мене простять. Видно, так і Блох. Для Блоха не існувало горілки, наркотиків, розпусти. Пив він виключно чай, каву з молоком, мінеральну воду і віддавав перевагу одній жінці, що наставляла йому роги, і лише тому, що він мало приділяв їй уваги.

За недовгий час, досить швидко, Блох налагодив зв'язки зі спиртовим заводом, а потім вже відкрив маленьку підпільну винарню: з апаратурою, з пляшками, з кришками, з наклейками. Він розробив досить вдалу технологію, ліпшу заводської, і скоро почав клепати гроші. Але це мало кому сподобалося. їх накрили. Блох утік в Югославію, а решту перештрафували і пересадили. В Югославії Блох обріс знайомствами, і коли повернувся назад, то вже мав на меті порнобізнес і торгівлю проститутками. Він чекав слушного часу. А поки що він зайнявся шарлатанством чистої води. Він будував «під ключ» дачі, будинки, але перед самою сплатою він виганяв робітників за буцімто недобросовісну, неякісну працю. Блох підставив не кого іншого, а нашого Бокіна. На цьому дурневі, видно, стояло тавро вічного ідіота. Бокіна одягли у пристойний костюм, винайняли добротне помешкання, але коли правосуддя торкнулося немитої шиї Бокіна, то, окрім п'ятнадцяти діб за дрібне хуліганство: Бокін покусав дільничного. Я прожив у цій країні неповних сорок років, але душевніших людей з такою тонкою структурою, зі складним баченням світу зустрічати навряд чи доводилося. Частенько ось так, після енної кількості поглинутого чаю, кави, разом з млосними балачками про розкіш сусіда, під час такого душевного пориву, з віслючим пафосом, що піднімає догори голову і безвільне підборіддя, сусіди можуть настрочити донос, а коли вас тягнутимуть безвільним лантухом на розстріл, то пускатимуть далеко не крокодилячі сльози, прощаючись з грішною вашою душею. Вони чомусь усі не вірять в Бога, а вірять у пекло. Мене це ніколи не перестане дивувати. Як якогось ізраїльтянина чи іудея не перестане дивувати, що невідомий бродяга Ісус Христос несподівано виявився Богом.

Нам необхідна була «криша», тобто захист і прихисток. Тінь нікого не може захистити, коли вона не падає від когось. Тоді її взагалі не існує. Тому на зборах, після чергового розгрому на залізничному вокзалі з боку місцевої рекетні, з міліцією й іншими, я запропонував Блоху створити кришнаїтську общину. Ми позбирали докупи всіх наркоманів, усіх проституток з досить екзальтованими замашками і звичками. Великого труда не було. Людина кидається на порок, як муха на мед. Так вона влаштована. Тільки спробуй вискочити звідти. Чомусь усіх приваблює тінь. Коли потрапляєш туди, то найменше думаєш про те, як лишитися там, а все не полишає думка, як вибратися на волю.

Але кришнаїтська община, нормально зареєстрована, не могла покрити всі грошові надходження. Треба було щось інше. Блох через проституток спробував навести зв'язки з тим світом, тобто з державними чиновниками, проте більшість з них виявилися нікчемними шістками, які з гордим виглядом переносили папери в держадміністрації чи невідомо де. Час, видно, не настав, а можливо, Блох побоювався закону. Хто хоч раз зіткнувся з нашими законами, з нашими тюрмами, тому навряд чи захочеться туди потрапляти знову.

Здебільшого у кришнаїтських сектах, у сектах зі східним віросповіданням осідали люди з криміногенним минулим. Ми розуміли, що в майбутньому з того добра нічого чекати, тому ланцюжок, що єднав одну секту з іншою, дедалі тоншав. Ми намагалися все робити так, щоб залежність однієї контори від іншої була якнайменшою. Здебільшого розбудовою таких структур займався я, виводячи гарну формулу: якщо вдруге йдеш на рибу, то ніколи не повертайся на старе місце, де вчора добре рибалилося.

Сьогодні мені випало виконувати функцію водія, охоронця, товариша. Нарешті він зрозумів, що треба діяти, інакше нас змете хвиля «безпредєльщини». Якусь добру годину Блох просидів над телефонними книгами, потім дзвякав телефонним диском. Нарешті йому відповіли. Він писав, низько похилившись над столиком; по напрузі, по обличчю, по тінях, що бігали вилицями, і ті вилицівідкидали тіні, ставало зрозумілим: йдеться про дуже серйозну справу.

Цього разу Блоху випало найскладніше: як довести, що обісрані штани коштують його життя. Вони з Лізкою їхали в повній і глупій невідомості, і видно, як з кожною хвилиною пройденої дороги кам'яніє у нього обличчя; його порожній погляд, що освітлювався кошлатим вогнем ліхтарів, все більше у