Читати книгу - "День попелу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти їх допитала?
— Я думала, ви самі захочете це зробити.
Тепер вона відверто з нього знущалася.
Навіть якщо справа виявиться звичайним грабунком церкви, ці хлопці мало підходили на роль злодіїв. Флік не міг уявити, щоб вони дерлися риштуванням, аби спробувати відколоти фрагмент фрески — а до речі, який фрагмент? Хто знав, що ховається під розписами?
Деснос простягла йому список «підозрюваних». Карло Урсан, 1993 року народження, засуджений за сутенерство, наразі звільнений умовно-достроково. Тоні Геребенец, 1998 року народження, засуджений за вандалізм і навмисне завдання шкоди, звільнений у 2017. Крістіан Теодосіу, умовно засуджений за шахрайство і крадіжку з крамниці. Ніколае Ланґа, засуджений за грабіж із обтяжувальними обставинами, відмотав два роки у в’язниці Енсісайма. Зуїр Іфрім, засуджений за підробку грошей і використання фальшивих банкнот, крадіжку зі зломом, наразі звільнений умовно-достроково...
— Попроси своїх людей допитати їх, — сказав Ньєман сухим тоном. — Перевірте їхній графік і чи є в них алібі.
Він у це не вірив, але перед очима знову виникли світляні плями люмінолу. Вони ніби окреслювали зв’язок із блискучими зіницями цих харцизяк. Спалахнула сутичка. Один із ударів виявився фатальним. Не можна виключати, що ці злодюжки причетні.
— Перевір також, чи немає серед циганських ритуалів каменів у роті.
— Що?
Ньєман скоса позирнув на Деснос.
— А чом би й ні?
— Добре, майоре.
Ньєман відчув, як вібрує телефон, і рефлекторно глянув на екран. Шніцлер. Цього разу таки додзвонився.
— Алло?
Флік пройшов коридором і перетнув фоє відділку жандармерії.
— П’єре? — почувся голос у слухавці. — Що це за хрінь?
Ньєман не встиг відповісти.
— На тебе суцільні скарги!
— Від кого?
— Не клей дурня. Я ж тобі казав діяти потихеньку.
— Це вбивство, Філіпе. Без жодного сумніву. Це геть інша історія.
Він штовхнув плечем вхідні двері й вийшов надвір. На паркінг упала ніч, наче потік в’язкого гудрону.
— Докази є? — запитав Шніцлер після короткої паузи.
— Непрямі, але вагомі.
— Якби ти склав рапорт, ми б виграли час.
— Цим займається моя напарниця.
— Яка напарниця? Я думав, ти один!
— Я про жандарма. Крюшо виділили мені капітанку.
Прокурор стишив тон:
— Точно, я й забув. Гаразд. Що, по-твоєму, сталося?
Ньєман коротко виклав Шніцлеру свої гіпотези.
Крадіжка твору мистецтва. Бійка. Ненавмисне вбивство. Про камінчик у роті змовчав. Шніцлеру були потрібні прості тези.
— А склепіння?
— Або воно не витримало, або крадій навмисне спричинив обвал, щоби замаскувати злочин.
— Ми в глибокій дупі.
Шніцлер, схоже, стурбувався. Він більше любив спокій.
— Підозрювані є?
— Шукаємо розкрадачів церков. До слова, я серйозно зайнявся сезонними робітниками. Вони перебували на території Маєтку і...
— Ця облава на ромів, — перебив його прокурор, — це до чого взагалі?
— Навіщо ж такі гучні слова.
— У тебе щось на них є?
— У них є історія судимості.
— І все?
Ньєман знову кинув погляд на злодюжок в акваріумі. Він копирсався в голові, намагаючись підшукати серйозний аргумент. Та з вуст злітала лише пара, яка зависала в сяйві ліхтарів.
— Мені дзвонили посланці, — сказав Шніцлер.
— Тепер вони телефонують?
— Лише один із них, і не найлегший у спілкуванні.
— Хто?
— Жакоб. Він обурений, що ви наважилися проникнути на їхню територію з вогнепальною зброєю. Ти усвідомлюєш, що це для них означає?
— Це кримінальне розслідування, а не риболовля.
Шніцлер шумно зітхнув.
— Ти уявляєш, що скажуть ЗМІ?
— Поки що ніхто не в курсі.
— Ти забув, яке життя в провінції, старий. Сім’ї твоїх підозрюваних уже, мабуть, повідомили асоціації, які їх підтримують, а в кожного жандарма точно є близькі в місцевій редакції. Завтра вранці про твою операцію говоритиме весь Верхній Рейн!
Ньєман починав перетворюватись на бурульку. Він уже не відчував пальців, а обличчя застигло від холоду. Ця розмова нікуди не вела.
— Є ще одна проблема, — повів далі прокурор, знижуючи голос.
— Однією більше, однією менше.
— Збір винограду.
— Що — збір винограду?
— Я мало в цьому шарю, але знаю, що збір урожаю розпланований до секунди. Усе має відбуватися в певну кількість днів і за потрібних погодних умов.
— І що?
— А те. Якщо через тебе вони провтикають урожай, то нитимуть про це ще років десять.
— Патріку, ти покликав мене, щоб я розібрався в цьому лайні. Пізно задкувати.
— Розумію, розумію, але ж і тебе я знаю. Розслідуй у стилі low profile[15], бляха-муха! Більше стриманості! Більше гнучкості!
Ньємана починало задовбувати, що його відчитує чувак, який все життя просидів, приклеївшись дупою до крісла. Він уже збирався відповісти, коли почув за спиною якийсь звук.
— Триматиму тебе в курсі, — підсумував флік, обернувшись.
Перед ним стояв Жакоб, який ніби вийшов із дитячої казки, зі солом’яним брилем у руках.
Скільки часу він там простояв?
27
Ньєман із посланцем усілися в залі для нарад у відділку — тридцять із зайвим квадратних метрів, лінолеум на підлозі, тьмяні світильники на стелі, столи, розставлені у формі літери «П»... Доброзичлива нейтральність у стилі французьких держустанов.
Жакоб, абсолютно спокійний, сидів на краєчку стільця, поклавши капелюха на коліна. Флік очікував на старий добрий скандал, але пан заговорив тихенько, як мишка.
— Ми незадоволені, — мовив він м’яким тоном.
Ньєман кивнув, тоді дав чоловіку виговоритись.
Жодних сюрпризів у капелюсі: скандальне рішення арештувати лише чоловіків ромського походження, святотатство проникнення до Маєтку з вогнепальною зброєю, ризик затримати збір урожаю...
Це все були слова Шніцлера, тільки посланець прожебонів їх ледь не пошепки. Ньєман радше обрав би прокуророве волання.
— Вибачте, — сказав Ньєман, — ми мусили діяти стриманіше.
Жакоб кивнув, задоволений цими словами.
Але Ньєман не договорив.
— Проте, — повів він далі, — маю нагадати вам, що й на вас теж розповсюджується компетенція правоохоронних органів нашої країни. Хоч ваш Маєток і відрізняється за духом і правилами, він усе ж входить до французької території. Таким чином, ви не маєте дипломатичного імунітету чи чогось подібного.
Він карбував кожен склад, навмисно нагромаджуючи терміни з цивільного кодексу.
— Але, врешті, — відказав анабаптист (його щоки стали на кілька тонів багрянішими), — у чому звинувачують цих робітників?
Ньєман похитав головою, вдаючи, ніби шкодує про те,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День попелу», після закриття браузера.