Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » День попелу 📚 - Українською

Читати книгу - "День попелу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "День попелу" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 62
Перейти на сторінку:
що мусить зараз повідомити:

— Нічого не можу вам сказати. Але маю вас попередити: Самюеля вбили.

— Що?

Подив був розіграний відмінно. Флік не сумнівався, що Жакоб стежив за просуванням слідства в режимі реального часу. Він не знав точно, як саме, але посланці явно мали засоби для спостереження за зовнішнім світом...

— Звідки ви це взяли?

— Повторюю, — відповів Ньєман, — я не можу видавати таємниці слідства. Але ви маєте зрозуміти, що за таких обставин ми мусили якнайшвидше перевірити всі зачіпки.

— І злочин міг скоїти один із цих чоловіків?

Ньєману не хотілося виливати посланцеві всю душу, але треба було дати йому хоч якісь відомості, аби його задобрити.

— Ми розробляємо версію крадіжки, — стисло окреслив ситуацію флік. — Пограбування, яке обернулося трагедією.

— Крадіжки? — перепитав Жакоб приголомшеним тоном. — Але що там красти?

— Уламки склепіння.

— Але воно не має ані найменшої цінності!

— Я в цьому не такий впевнений. Ви знали, що під верхнім шаром фресок існують інші розписи?

Чистий блеф, але, враховуючи лицемірну поведінку Жакоба, — на війні як на війні.

— Хто вам таке сказав? Такі чутки завжди ходили, але жодного доказу немає.

— Чому ви заборонили Максу Леманну зробити рентген склепінь?

— Та нічого ми йому не забороняли! Просто це не входило в технічне завдання, от і все.

— Ви не хотіли би знати, що там під фресками?

— Там нічого. Це якесь безглуздя.

Ньєман нахилився над столом, спершись на лікті.

— Тоді навіщо ховати уламки обваленої стелі?

— Нічого ми не ховали!

— Де вони?

— У Дієцезії. Ми прибрали їх тимчасово, поки не зміцнять конструкції.

— Я можу їх побачити?

— Звісно. Без проблем.

— Ви знайшли всі фрагменти?

— Ну... так.

— Жодного не бракувало? Нічого не вкрадено?

— Комісаре...

— Майоре.

— Майоре, я не розумію нічого з того, що ви кажете, і, якщо дозволите, ваше розслідування виглядає досить-таки плутано. Ви навіть відштовхуєтесь від абсолютної нісенітниці: у Маєтку не може статися насилля.

— Каплиця святого Амвросія розташована не на вашій території.

— Але вона належить нам. Та й потім, я не про це. Жоден член нашої общини не міг стати жертвою нападу.

— Чому?

— Ми не маємо жодних зв’язків із зовнішнім світом. У нас немає грошей, і ми не становимо ні найменшого інтересу для... вас, інших. До слова, чому ви вважаєте, що Самюель помер не через обвал?

Флік дивився, як коротун вовтузиться на своєму стільці. Через чорний костюм, підтяжки й капелюх він походив на фігурку святого в різдвяній шопці. У відділку поліції він виглядав так само недоречно, як монах із тонзурою в рясі та аналаві — у нічному клубі.

Невеличкий електрошок посланцю не завадить. Ньєман кількома словами обмовився про камінець у роті. Той знову вирячив очі. Вочевидь, він був не в курсі.

— Це вам ні про що не говорить? — наполегливо запитав Ньєман.

— Та... ні.

— Якийсь ритуал, пов’язаний із вашою конфесією?

— Точно ні. Ви плутаєте релігію й забобони.

Останнє слово Жакоб вимовив гидливим тоном.

Навіть обуреним. Але Ньєман не розумів, чим розламування хліба чи помазання чола відрізнялося від камінчика в роті у трупа. Як хтось, він уже не пам’ятав хто, казав: «Якщо ви в театрі й усі навколо вірять у виставу, отже, ви в церкві».

Тим часом Жакоб пустився ще в одну лекцію про життєві принципи посланців, які були засновані на Біблії та правилах, установлених першими анабаптистами. Так само суцільна вода, але цією ще й хрестять і святять.

Флік на таких речах собаку з’їв. Брехуни, казкарі, дурисвіти — він таких бачив сотні. Він знав, відчував, що Жакоб бреше, але ніяк не міг зрозуміти його мотив.

— Коли ви плануєте звільнити наших робітників? — запитав вірянин на прощання.

— Це покаже слідство.

— Я чітко вказав панові прокурору, що...

— Це не повинно затримати збір винограду. Я зрозумів ваш меседж.

Жакоб підвівся й знову заусміхався. Здавалося, ніби він готовий повернутися до свого вертепу.

— Час не жде, — мовив чоловік вибачливим тоном.

Ньєман супроводив його до виходу з відділку й провів поглядом, із яким вислуховують цікаву оповідку. Можливо, в каплиці святого Амвросія справді намагалися вкрасти фреску. Можливо, вся сіль цієї історії полягала в захованих розписах... Але Жакоб не мав до цього стосунку.

Натомість ритуальний камінчик у роті був адресований їм, Жакобу та іншим посланцям.

У кишені завібрував телефон — Карл Ґустав Юнґ зацінив би таку синхронність.

Флік поглянув на екран: імені не висвічувалось.

Але він одразу впізнав номер.

28

— До чого була ця облава в Маєтку?

— У мене не було вибору.

— Що це означає? Що відбувається?

Голос Івани звучав відверто ворожо, але Ньєман був надто щасливий чути його, щоби поставити напарницю на місце. Він уявляв, як вона ховається десь у підліску, вчепившись в одноразову мобілку. Від цієї картини фліку стало недобре.

Опанувавши себе, він коротко підсумував просування розслідування.

— І ви просто затримуєте чуваків із мутним минулим? Це єдина ваша ідея?

— Наразі я зосередився на злодюжках в околицях. Логічно, ні?

— Я днями працюю з цими робітниками. Можу вам сказати, що серед них немає ні поціновувачів мистецтва, ні тих, хто хоч трішки знається на релігії. Якщо сталося вбивство, воно пов’язано з ритуалами й віруваннями посланців.

Флік усміхнувся: він був згодний з Іваною. Але фреска відіграла в цьому всьому якусь роль — він нутром це відчував.

— Бачила сьогодні вашу альтер еґо, — мовила Івана.

— Кого?

— Жандармку з великими цицьками.

Це зауваження зачепило Ньємана, хоч він і не розумів, чому.

— Розкажи краще, що ти дізналася.

Івана короткими сухими фразами описала йому свої враження від общини. Повне розчарування: вона не дізналася нічого нового.

— Це все? — проревів він.

— Я закорешилася з однією дівчиною. Але потрібен час.

— Якраз часу в тебе й нема.

— Це потайна спільнота. Силою їх не візьмеш. Ваша облава вже була великим промахом. Але є ще дещо...

Івана вивалила перед ним якусь маячливу історію про нічні служби пошепки:

— Ішлося про якогось звіра. Das Biest.

— Що за звір?

— Гадки не маю, але... я відчувала його присутність. Присутність звіра...

Ньєман подумав, що Івану треба швидко звідти забирати —

1 ... 22 23 24 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День попелу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День попелу"