Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чаполоч, Ігор Астапенко 📚 - Українською

Читати книгу - "Чаполоч, Ігор Астапенко"

599
0
13.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чаполоч" автора Ігор Астапенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 44
Перейти на сторінку:
Вам розказать??? Про той один раз коло санстанції? Ми були п’яні, я почті нічьо не помню. Так получилось. Я йо’ даже не знаю нормально. Мужик мужиком. Папа знає більше.

То все так просто?

Да. Все дуже просто. Ми хтіли — ми зробили. Перед чоловіком мене совість не гризе. Він — алкаш. Уже й душу пропив.

Чого, Ви думаєте, Горко захотів з Вами сексу?

Бо він мужик. Всі мужики хочуть. Ви не хочте?

Ви помічали за ним агресію?

Я ж кажу: почті нічьо не помню.

Це був єдиний раз?

Да.

Хіба? А як же той другий раз? Прощальний?

І цé старий розказав? Звідки він знає? Я не розказувала.

Він не розказував. Я просто припустив, що так могло бути.

Взяли на понт тоість?

Хай буде так. Розкажете?

Будете сто грам?

А що у Вас?

Чаполоч. Пили таке? Мене Женька навчив робить її. Ну як навчив — рецепт розказав. Вкусна штука. Беріть осьо.

Фух. Щось дуже знайоме. Смачно. Але розкажіть мені про Євгена Горка. Це дуже важливо.

Фух. Ше більш настóялась. Ну я ж сказала: мужик як мужик. Шо тут ше додати?

То у вас було тільки двічі?

Да. Два раза. В Зелений празнік. І ше раз. Коли вже Ларіска стала інвалідкою. Я ше наллю, да?

Можна. Коли це було, якщо бути більш конкретним?

Фух. Года півтора назад. Я посварилась зі своїм, випила, зайшла до Женьки. Вроді як муку взять — у нього вона всігда єсть — він рибу часто готовить. Кажу, мол’, давай прогуляємся, поговорим. Він не протів був. Посиділи десь коло річки, поговорили, випили, а тоді він до мене трохи приставать начав. Було вже темно. То ми пішли в перший же під’їзд і зробили це.

Агресія. Він виявляв агресію?

Ну як агресія. Трохи здушив мене отако. Якшо це агресія, то да.

Ви кричали?

Нє. Це ж був під’їзд. Ми тихо. Давайте, хай бог дає!

У Вас були почуття до нього?

Не було. Це лишнє. Переспать — да. Чуства — нє. Мені вже сорок шість. Уже — ахахах — якось і непрілічно, да? Бери осьо. Бере тебе трохи?

Як Вас краще називати?

Зоя. Можна Зоєчка, я не обіжусь. Можна на «ти».

Зоєчко, сонце, він тебе сильно душив?

Трохи да, але я, чесно сказать, хотіла б ше раз. Йому похєр на мене. Він спить з Мілкою. А мому алкашу тільки водка в голові. Жінці тра’ секс, понімаєш? Бо тоді шо? Недойоб. А я вже вішаюсь. Давай ше?

Давай. Як він ставиться до твого батька?

Отак, давай, за нашу встрєчу. Строгий такий, да? А де форму забув? Форма мене возбуждає — ахахаха!

Ще раз: як він ставиться до твого батька?

То ти такий тіпа холодний, да?

Заспокойся, Зоєчко.

Старий казав, Женька трохи з нього насміхається. Но по-доброму. Шо ше, капітан?

І як він в сексі?

Чесно — обичний. Любить жостко. Він не для любві. Тварина. Зробив дєло — і всьо.

То тобі треба секс чи ніжність?

Смотря шо ти можеш мені дати, капітан. Бери стопку.

Зоєчко, я прийшов поговорити. Він щось розповідав про своє життя до втечі?

Втечі? Куда він втік? Він шо — цей — авантюріст? Візьми мою руку. Осьо так.

Я зараз серйозно. Він утік сюди після того, як скоїв злочин. Він розповідав про своє життя до цього?

Та боже, нічьо він не говорив. Мені на нього пофіг, як і йому на мене, як ти не в’їдеш? Туда-сюда і розбіглись. Ахахахах.

Але ж ви про щось говорили?

Да. Про якийсь брєд. Дерева, водку — випий осьо — він про омелюхи шось розказував вроді, про своїх баб, я не помню вже. Ти обнімеш мене, капітан?

А друзі є в нього тут?

Та не знаю я. Відлюдько він. Не думаю, шо хтось з ним дружить. А мо’, я не знаю. А де ти живеш тут? Нашов яку бабу?

В готелі. А що?

Останешся в мене? Старий оно вже заснув. А ми можем — ну ти поняв.

Я подумаю. А як ви любили це робити?

Як ше можна це робити в тих условіях? Взяв мене ззаду та й всьо. Пий, капітан. Хароша штука — ця чаполоч. Поцьомаєш мене?

Я поїду в готель.

У тебе є баба, капітан?

Це вже не важливо. Треба їхати. Ти красива, але ні.

А якшо я зроблю отак?

Зой! Перестань! Я ж зараз не стримаюсь.

Давай покурим, капітан! У тебе така щєтіна — ммммм — дура я, да?

Не знаю, Зой. Перестань!

А так?

Ти йому так само робила?

Мо’, ми не будем про нього, а? Тобі нравиться?

Дуже. Да. Перестань.

Сиди тако. Мовчи. Зараз я візьму морожене.

...

Розслабся, капітан. Нічьо не роби. Лежи!

VIII

Соню! Сонечко! Дівочко з малахітовими очима! Пробач, що про тебе згадую в час гризотного покаяння, коли слова — маленькі діти, які лізуть у куток стати на гречку. Хтось настирливий грає у сквош зі стінкою моєї пам’яті, і я не можу забути тебе. Інколи я плачу за тобою — і це поразка. Кажуть, не можна нам — тим, хто сильніший. Із цупкішим голосом. Із ширшими плечима. Не можна нам, Сонечко, чи ти чуєш мене?

Кажу: каюсь.

Ми познайомились одного з вечорів, коли я ночував у гуртожитку. Тоді було якесь свято — скоріш за все, хтось для чогось родився, мо’, навіть вона. Я вмів поводитись із жінками, принаймні я так думав, але перед нею мені чомусь було ніяково. Я запросив її на балкон покурити, і вона відмовилась. Коли самовпевненому чоловіку кажуть «ні», йому не лишається нічого, крім стати настирливим. Я пробував говорити з нею, але вона відповідала сухо, без інтересу, сидячи на колінах у якогось рудого єврея — і я хотів його розчавити. Каюсь. Я багато пив і намагався здаватись дотепним — коли ти робиш це перед людьми, яких зневажаєш, Боже, то граєш дві однакові моновистави: актор однієї з них є водночас глядачем, і він хоче закидати (т)себе гниличками. Соня була глядачкою з іншого боку мого я — їй було нецікаво.

Соню! Сонечко! Та, що змусила мене сумніватись щодо раптовості людських зустрічей, я полюбив тебе з того вечора — і став слабшим. Залежність од тебе — це сласний мазохізм, начинений божевіллям.

Щоранку я зустрічав її коло гуртожитку. Перший час я боявся навіть торкатись її — рухи моїх рук нагадували хитання трави од леготу — така сокровенна чистота вперше стала суттю моїх помислів. Вона досить переконливо тримала дистанцію, і мої почуття засліплювали так

1 ... 21 22 23 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чаполоч, Ігор Астапенко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чаполоч, Ігор Астапенко"