Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Окопні історії: фронтовий щоденник 📚 - Українською

Читати книгу - "Окопні історії: фронтовий щоденник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Окопні історії: фронтовий щоденник" автора Дмитро Степаненко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 36
Перейти на сторінку:
мудрий воїн, вирішив не боротися з болотом, а проскочити по воді. На краю калабатин болото під водою рідкіше, не так берці тримає. Але на одній калюжі не вгадав із глибиною і вскочив майже по коліна обома ногами. Підняв очі вгору:

— I love you, дамбас! — крикнув на весь табір, і почалапав далі.

* * *

Із початком весни зазеленіли яри й лісосмуги. Ми повеселішали, бо вже більше часу можна перебувати надворі, та й одягу на собі тягати потрібно менше. А населені пункти дамбаса й далі залишалися сірими й нудними.

— Мужики, ви помітили, що тут люди живуть якось мрачно? Лише ніяк не зрозумію, в чому причина.

Ми поприпадали до вікон шишаріка. За вікном тягнулося величеньке село, як дві грудки болота схоже на інші місцеві села.

— На цілу вулицю всього попереду двох будинків якісь квіти ростуть. Скрізь бур’яни по вікна. Лише в лісосмугах повно пролісків.

— Паркани — з битого, оброслого мохом шиферу і гнилих дрючків. Навіть ті, які з дощечок, відразу видно, після встановлення жодного разу не фарбувалися.

— Вікна й двері такі обдерті, що вже не вгадаєш, якого кольору були.

— А хату свіжопобілену бачив хто хоч раз?

— Ти ще спитай, де тут смітник.

— Смітник у кінці вулиці. Кожне місто й село починається з купи пластикових пляшок та іншої гидоти. Закінчується так само. Всі вивозять відходи за крайню хату і просто з дороги викидають на узбіччя.

— Загиджена природа. Загиджені села й міста. Загиджені мізки.

— Тьху! Може, хоч війна все оце випалить синім полум’ям.

— Гадюшник…

— Бери вище. Дамбас…

СЬОМИЙ КЛАПАН

Бліндаж

На нашу спільну радість начальство вирішило завершити одноденні виїзди на передову і влаштувати мережу постійних спостережних постів на клапанах. Основним завданням розвідувальних груп було знаходити позиції та техніку противника, максимально точно визначати їхні координати і передавати артилеристам. Також вести розвідку в інтересах клапана й допомагати саперам мінувати нейтральну територію.

На клапані, який тоді майже щодня обстрілювали, розвідувальній групі дали намет, а місцеві танкісти показали акуратну яму.

— Тут колупатор[19] яму під бліндаж вирив, залишилося накрити. Але нам ліньки. Зима закінчилася, скоро літо, у наметі просторіше. На крайняк від обстрілу під танком заховаємось. Якщо хочете — забирайте.

— Мужики, та це ж класно! — зрадів Кривбас. — Колоди є, майже все готово. Тут на день роботи, не більше.

— Та на біса нам ця морока, у наметі теж непогано.

Більша частина групи явно налаштувалася на відпочинок і спокійне життя без Команділи. Але через кілька днів мого напарника несподівано підтримали сєпари. Вони підійшли по зеленці на кілометр до наших позицій і трьома пострілами із ПТУРа[20] рознесли все, що бачили. А найкраще їм було видно обгорнутий блискучою сірою плівкою туалет у лісосмузі. Одна з ракет рознесла його на тріски, і сєпари з почуттям виконаного обов’язку відступили. Тим більше, що на момент третього пострілу в напрямі злощасної зеленки вела щільний вогонь майже половина особового складу клапана.

Аргумент серйозний, не посперечаєшся. Навіть найбільші оптимісти передумали жити в наметі. Перекрили бліндаж колодами, засипали землею, влаштували хідник із поворотом і замаскували усього за пів дня.

Курява

На краю височезного плоского терикона вже кілька годин товчуться сєпари. Видно їх навіть у бінокль поганенько, бо відстань більше чотирьох кілометрів. Живі москалі — це проблема, що стосується кожного, і з цього приводу стихійно виникла невеличка військова рада. Приблизно як половина населення клапана.

— Що ці тварі задумали? — відкладаючи бінокля, запитав старший клапана.

— Однозначно позиції готують. Лише для чого?

— Для стрілкотні далеко, гармату на відкрите місце витягувати не ризикнуть… Це для мінометів, нас кошмарити.

– Ідеальне місце! Ми як на долоні, і коректувальник не потрібен.

— Треба щось робити.

— Дашкою не дістанемо…

— Жаль, що Рапіра в тилу[21], вона б їх звідтіля викурила.

— Давайте по карті розрахуємо координати і передамо на Ліру. Хай гаубиці їх відпрацюють.

– І що ти артилеристам скажеш? Що треба знести з терикону кількох алкашів із лопатами?

— А ти пропонуєш чекати, поки вони нам на голови насипати почнуть?

— Самі розберемося. Скоро в танкістів після-обідній сон закінчиться. Якраз для них робота, вони такі справи люблять.

Невдовзі до військової ради приєднався танкіст. Усі гуртом вирішили, що стріляти потрібно негайно, поки сєпари облаштовуються і їх там цілий взвод. Можливо, навіть розібраний міномет уже принесли. А якщо чекати, коли трубу почнуть встановлювати, залишиться лише обслуга, не більше трьох організмів.

Танк непомітно виїхав на позицію і помітно вистрілив. Влупив якраз у край терикона. Гора заворушилася й обсипала сотні тонн породи. Хмара куряви замаскувала противника, точніше, те місце, де він товкся. А коли трохи розвіялася, зверху нічого не було. Ні противника, ні позицій, ні будь-якого сліду життєдіяльності.

Через пів години, коли танкісти вже святкували вдалий постріл, з боку Горлівки почувся далекий шурхіт.

— Що це? — насторожився новенький боєць.

— Порода обсипається. Бачиш, пиляка погустішала? Тепер лише вітер, дощ чи ворона нагадить, з того терикона пласти породи сповзатимуть. Минулого разу, коли танкісти чи то спостерігача, чи то коректувальника на сусідньому териконі присипали, три дні курява стояла.

Зенітка

На панівній висоті, у перетині лісосмуг, міцно вгризся в землю наш клапан. Довгий окоп із обладнаними позиціями йде півколом по полю й охоплює його з боку Горлівки. Кожен оборонець облаштовував свою позицію за двома простими правилами, продиктованими життям і смертю. По-перше, зручність ведення вогню та можливість постійно і без перешкод спостерігати за противником. По-друге, маскування і максимальний захист від куль та осколків. Правил хоч і небагато, але вони мало сумісні. Буває, хтось обкладе позицію мішками з ґрунтом, над головою перекриття зробить, а для стрільби залишить маленьку щілину. Ховатись добре, а воювати ніяк. Відразу помітно — боягуз! А буває навпаки, ворога видно і стріляти зручно, а окоп по пояс, сам як на долоні. Відразу помітно — дурень! Має бути баланс, котрий, між тим, не стосується зенітника.

При розробці зенітної установки передбачалося, що вона стоятиме в тилу й стрілятиме по літаках, тому конструкція не дозволяє вести вогонь з укриття. Ніхто й уявити не міг, що її використовуватимуть на передовій як важкий двохствольний кулемет. Отже, зенітка стоїть просто в чистому полі, попереду лінії окопів. Зенітник, чоловік років 60, під час бою сидить у кріслі навідника над головами товаришів, відкритий усім вітрам і осколкам. До зенітки нікого не підпускає, помічників розігнав, постріляти не

1 ... 21 22 23 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Окопні історії: фронтовий щоденник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Окопні історії: фронтовий щоденник"