Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

553
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 157
Перейти на сторінку:
class="p">Треба буде похвалити в рапорті лейтенанта, який командував півхоругвою. Ще хвилина — і загін обійде напасників, а потім за кілька митей все скінчиться. П’ятеро солдатів, у яких влучили стріли, — це прийнятна ціна.

На його очах погоня взяла ліворуч, гонячи за втікачами-бандитами. Він усміхнувся — схоже, нападники втратили голову, якщо навіть не намагалися розділитися, а лише гнали разом, як стадо худоби. По одному хтось і міг би втекти, але разом вони лише…

Втікачі та півхоругва були вже десь у двохстах ярдах від місця засідки, коли капітан зрозумів, що напасники просто бавляться з ними. Той поворот ліворуч відтягнув загін, що йшов слідом, до чималого шматка високої трави. У мить, коли імперська кавалерія його проминула, в ньому миттєво виросли кільканадцятеро кінних. Вони відразу вдарили у спину зосереджених на погоні солдат.

Два, три, п’ять ударів серця — і вони вже йшли чвалом, їх ще не помітили, бо жоден із переслідувачів не озирнувся. Навіщо, коли за спиною — власний загін?

Луки нових бандитів нап’ялися, цілячи з відстані в десяток кроків у спини солдат…

— Вангене! Зроби щось!!!

Капітан і не знав, що він вміє так репетувати. Маг хоругви, який займав позицію за кілька кроків ліворуч від нього, звівся в сідлі, розкинув руки й прикликав Силу.

Офіцер ніколи не довідався, що намагався зробити чародій. Створити стіну вогню перед напасниками, здійняти вітер, аби унеможливити точний постріл, підтяти коням ноги? Коли маг відкрив рота, щось із потворною силою вдарило капітана між лопатки: раз і другий. Два удари, наче його прокололи списом. Він потягнувся долонею назад і торкнувся кольчуги. Тоді виставив руку перед собою, із недовірою дивлячись на липку червінь. До нього дійшло — він програв, мов якийсь новачок…

Глянув на мага. Ванген-кан-Левав сидів у сідлі із заклопотаним виразом обличчя, а тоді розвернувся, продемонструвавши три червоні плями посеред спини. Вочевидь, у чарівника було пущено три стріли, а в командира — лише дві. Хоча, пригадуючи силу ударів, він розумів, що тут немає чому заздрити.

Розвернув коня, вставши лицем в лице до тих, хто його переміг. Закліпав здивовано, побачивши молоду дівчину, яка з відстані в кільканадцять кроків іронічно всміхалася йому. З голови до ніг вона була замурзана сажею, а єдиними чистими речами, які мала, були лук і сагайдак. Вона помахала йому стрілою, що замість вістря закінчувалася шкіряною кулькою діаметром із палець, пофарбованою червоною фарбою, та підморгнула. Він оглянув її постать, затримуючи око на брудному пледі, що лежав під її ногами. Неглибока ямка, трохи матерії, кілька лопат землі — якщо не стати їй на голову, побачити її було неможливо. Вона чекала тут на його хоругву разом із четвіркою приятелів, розраховуючи, що їм вдасться ідентифікувати командира та бойового мага. «Особливо мага», — кисло усміхнувся він подумки й кивнув дівчині. Та кивнула навзаєм і цього разу вже всміхнулася без насмішки. Струснула головою, і на мить її огорнула хмара сіро-чорного пилу.

Над рівниною розносилися серії свистів.

Навчання добігли до кінця.

Офіцер, який сидів на пагорбі, вилаявся і з люттю кинув кубок на землю. Недопите вино забарвило траву краплями кольору старого золота.

— Щоб йому грець! Третій раз поспіль?! Третій раз! Скільки я тобі винен?

Його товариш ледь усміхнувся в сиві вуса та вдав, що щось там собі підраховує на пальцях. Обидва добре знали скільки, але в цьому було більше театральної гри, ніж справжніх роздумів.

— Тридцять шість пляшок. Ти ж подвоював кожного разу, еге ж? Дев’ять, вісімнадцять, тридцять шість. Думаю, що буде добре, якщо ти пришлеш їх мені завтра ввечері, — чоловік із виразною насолодою потягнув рідину із келиха і плямкнув. — Нектар із Ваегу… І за сто миль не знайдеш такого, що міг би із ним зрівнятися.

Вони стояли на верхівці єдиного в околицях пагорбу, звідки мали чудовий вид на всю місцевість. Пагорб був надто правильної форми, щоб мати природне походження, але який би народ і з якою б метою його не насипав, це підвищення було відмінним оглядовим пунктом. Звідси вони бачили все: чіткі маневри хоругви, яка обшукувала навколишню територію, першу атаку, погоню, раптову появу наступних напасників, «смерть» мага й капітана, який командував гвардією. І обидва вони знали, що якби це не були навчання, якби напасники не належали до імперського вільного чаардану, то Меекхан вже втратив би бойового мага, командуючого хоругви та кільканадцятьох чи більше солдатів.

Ба більше, з елітного гвардійського полку Зелених Горлянок.

— Та п’ятірка позаду швидко б загинула, — офіцер уже заспокоївся, поправив на плечах зеленого плаща із синьою стрічкою по краю й махнув долонею. Ад’ютант у званні старшого лейтенанта відразу приніс йому новий келих і наповнив вином. — Ти б пожертвував ними у справжній сутичці?

— За бойового мага й командира хоругви? Ти зараз серйозно? Аберлене, ти ж чудово знаєш, що се-кохландійці під час останньої війни могли кинути в самовбивчу атаку а’кеери, аби дістати когось з наших чародіїв. До того ж аби я мав не двадцятьох чотирьох людей, а двісті — то за мить по смерті капітана вони звалилися б на решту хоругви. Може, хтось би навіть і вижив. А якщо й ні… ти погано оцінюєш цей розмін?

— Оцінюю його аж надто добре, — Аберлен кисло скривився й відразу всміхнувся. — Але наші таки дістали б решту твоїх бандитів. Визнай.

Його товариш махнув рукою.

— Вибери одного, — запропонував.

— Якого «одного»?

— Одного з них, — він вказав на групу, що поверталася з маневрів. — Будь-якого з моїх, аби ти не говорив, що ми тебе ошукали. І прихопи трьох своїх найшвидших вершників. Наввипередки, два рази навколо пагорба.

У генерала засяяли очі.

— Без фокусів? Га, Генно? Жодних дір у землі чи схованих у траві лучників?

— Лише кінські ноги.

Вони зійшли з пагорба назустріч загону, що саме повертався. Як переслідувачі, так і їхні супротивники вже знали, як закінчилися навчання, але навіть незважаючи на це, поміж групами не відчувалося жодного напруження. Навпаки, солдати перемішалися із умовним ворогом і лише лейтенант, який командував півхоругвою, мав невдоволений вираз обличчя. Під’їхав до чоловіків, що сходили схилом пагорба.

— Лейтенант Ганель-кло-Наваер доповідає після закінчення навчань, пане генерале…

— Досить, лейтенанте. Які були накази?

— У випадку засідки піти в погоню за супротивником, але продовжувати не далі як за чверть милі від решти хоругви.

— Добре. Ви помітили тих, що сіли вам на спину?

Молодий офіцер зітхнув і трохи почервонів.

— Ні, пане генерале. Вони з’явилися, немов їх хтось вичаклував.

— А ви пам’ятаєте, лейтенанте, третє правило погоні? Те, яке

1 ... 21 22 23 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"