Читати книгу - "Диво-капелюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Намсля такожсля! — сказала Махсля.
— Ви не маєте права відняти в них рубіна, — озвався Мумі-троль. — Він чесно куплений у Мори.
Мумі-троль промовчав, що його куплено за Чарівників-таки капелюх (до речі, Чарівник уже мав іншого капелюха на голові).
— Дайте мені чимось підживитися, — попросив Чарівник. — Усе це дуже мене знервувало.
Мумі-мама поспішилася з великою тарілкою пиріжків та варення.
Поки Чарівник їв, усі підступили трохи ближче. Бо той, хто їсть пиріжки з варенням, не може бути дуже небезпечний. З ним, либонь, можна поговорити.
— Смакуєсля? — запитала Чубсля.
— Так, дякую, — відповів Чарівник. — Я не їв пиріжків уже вісімдесят років.
Усім відразу стало шкода Чарівника: вони підступили ще ближче.
Попоївши, Чарівник утер вуса і звернувся до Чубслі й Махслі:
— Я не можу забрати у вас Королівський Рубін, бо куплену річ ви повинні або продати, або подарувати. Чи не продали б ви мені його, скажімо, за дві гори діамантів і долину різних самоцвітів?
— Нісля, — в один голос заявили Чубсля й Махсля.
— То, може, подаруєте?
— Нісля, — сказали Чубсля й Махсля.
Чарівник зітхнув, посмутнів і якийсь час замислено мовчав. Потім сказав:
— Бенкетуйте собі далі. А я вам трохи почарую. Кожному щось вичарую. Будь ласка, замовляйте. Господарі перші.
Мумі-мама трохи повагалася, нарешті спитала:
— А замовляти можна тільки якісь видимі речі чи й поняття? Не знаю, чи ви розумієте, що я маю на думці…
— Авжеж, розумію, — відповів Чарівник. — Речі, звісно, легше вичарувати, але можна й щось інше.
— Тоді я б дуже хотіла, щоб Мумі-троль не сумував за Мумриком-Нюхайликом, — сказала Мумі-мама.
— Я не знав, що по мені видно, — промурмотів Мумі-троль і почервонів.
А Чарівник махнув полою плаща, і Мумі-троль відразу повеселішав. Смуток змінився чеканням, а це почуття куди приємніше.
— Мені ось що спало на думку! — сказав Мумі-троль. — Любий Чарівниче, нехай цей стіл і все, що на ньому, полетить до Мумрика-Нюхайлика, хоч де б він тепер був!
Тієї миті стіл піднявся між деревами й полетів у південному напрямку з пиріжками, варенням, садовиною, квітками, з пуншем, цукерками і Ондатровою книжкою, що лежала скраю.
— Ну ні! — обурився Ондатр. — Прошу вас, негайно відчаруйте назад мою книжку!
— Що зроблене, те зроблене, — відповів Чарівник. — Але як хочете, то ви матимете нову книжку. Прошу!
— «Про все потрібне», — прочитав заголовок Ондатр. — Це помилка! В моїй книжці мовилося про все непотрібне!
Та чарівник тільки засміявся у відповідь.
— Тепер уже моя черга, — сказав Мумі-тато. — Але страшенно важко щось вибрати! Спадає на думку безліч речей, проте всі ні до чого. Теплицю я можу зробити сам. Човна також. Та я вже й маю його!
— Може, ви взагалі нічого не бажатимете? — втішився Пхик. — То дозвольте мені побажати двічі.
— Е ні, — відповів Мумі-тато. — Коли вже маєш право чогось побажати…
— Тільки не гайся, — сказала Мумі-мама. — Можеш побажати гарні палітурки до своїх мемуарів!
— О, це було б добре! — зрадів тато.
І всі аж охнули з дива, коли Чарівник простяг йому прикрашені перлами палітурки з червоного й золотого сап’яну.
— Тепер я! — нетерпеливився Пхик. — Я хочу мати човен! Човен з червоним вітрилом, зі щоглою з рожевого дерева й смарагдовими кочетами!
— Багато ти хочеш, — лагідно сказав Чарівник і махнув плащем.
Усі затамували віддих, але човен не з’являвся.
— Не вичарувався? — засмучено спитав Пхик.
— Він є, — відповів Чарівник. — Але я, звичайно, поставив його при березі. Завтра побачиш свого човна.
— Зі смарагдовими кочетами?
— Авжеж. Чотири закладені й один запасний, — сказав Чарівник. — Хто далі?
— Дозвольте мені, — озвався Гемуль. — Я, бачите, позичив ботанічну лопатку в Хропика, а хотів би мати зовсім свою.
І він чемно присів по-дівчачому,[6] коли Чарівник простяг йому нову лопатку.
— Ви не втомлюєтесь чарувати? — запитала Хропка.
— Ні, коли просять чогось легкого, — відповів Чарівник. — А що б ти хотіла, люба панно?
— Це буде трохи важче. Можна сказати вам на вухо?
І коли Хропка щось прошепотіла йому, Чарівник здивовано запитав:
— А ти певна, що тобі личитиме?
— Аякже! — одним духом випалила Хропка.
— Ну, нехай, — погодився Чарівник.
Наступної миті всі вражено охнули: перед ними стояла Хропка з зовсім іншим обличчям.
— Що ти з себе зробила? — схвильовано вигукнув Мумі-троль.
— Я попросила таких очей, як у дерев’яної королеви. Вони ж тобі сподобалися!
— Так, але… — пригнічено промурмотів Мумі-троль.
— То вони тобі не гарні? — спитала Хропка й заплакала.
— Ну, чого ти, — мовив Чарівник. — Якщо вони тобі не личать, то скажи братові, хай попросить, щоб вернулися твої давні очі.
— Так, але я хотів попросити щось інше, — заперечив Хропик. — Я не винен, що в неї такі дурні бажання.
— А чого ж ти хочеш? — запитав Чарівник.
— Лічильну машину! — сказав Хропик. — Таку, що могла б вирахувати, чи якийсь вчинок справедливий чи ні, гарний чи поганий.
— Це занадто важке бажання, — похитав головою Чарівник. — Я з ним не впораюся.
— Ну, то друкарську машинку, — сказав Хропик. — А сестра проживе й з такими очима!
— Так, але буде не така гарна, — мовив Мумі-троль.
— Ну, любий! — плакала Хропка, вдивляючись у дзеркало. — Побажай, щоб вернулися мої колишні очі! Я така страшна з цими новими!
— Добре, — зглянувся брат. — Тільки задля родинної честі. І щоб надалі не була дурна!
Хропка знову глянула в дзеркало й радісно скрикнула, побачивши свої звичні маленькі очі. Тільки вії стали довші. Променіючи, вона обняла брата й вигукнула:
— О любий Хропику! Ти дістанеш друкарську машинку від мене у весняний подарунок!
— Та годі тобі, — засоромився Хропик. — Хто це цілується при людях! Я не міг дивитися на тебе з тими баньками, от і все.
— Ну, лишилися ще Чубсля й Махсля, — сказав Чарівник. — Побажайте щось одне на двох, бо вас не можна розпізнати!
— А для себесля Ви не можетесля щось побажати? — запитала Чубсля.
— Ні, — сумно сказав Чарівник. — Я можу тільки виконувати бажання інших і змінюватися в що завгодно.
Чубсля й Махсля пильно глянули на нього, тоді нахилились одна до одної і хвилинку про щось шепотілися.
Врешті Махсля врочисто заявила:
— Ми вирішилисля побажати для вас, бо висля добрийсля. Ми хочемо матисля такий самийсля завбільшки рубінсля, як нашсля, і такий самий гарнийсля.
Усі вже бачили, як Чарівник сміється, але ніхто не сподівався, що він уміє всміхатися. А в нього засяяло усмішкою все: і обличчя, і вуха, і капелюх, і черевики. Не промовивши й слова, він махнув плащем над травою… і диво! Знову садок сповнило рожеве світло, бо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво-капелюх», після закриття браузера.