Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Диво-капелюх 📚 - Українською

Читати книгу - "Диво-капелюх"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диво-капелюх" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23
Перейти на сторінку:
Чарівник, — І, крім нього, мені не треба нічого на світі.

— Намсля такожсля! — сказала Махсля.

— Ви не маєте права відняти в них рубіна, — озвався Мумі-троль. — Він чесно куплений у Мори.

Мумі-троль промовчав, що його куплено за Чарівників-таки капелюх (до речі, Чарівник уже мав іншого капелюха на голові).

— Дайте мені чимось підживитися, — попросив Чарівник. — Усе це дуже мене знервувало.

Мумі-мама поспішилася з великою тарілкою пиріжків та варення.

Поки Чарівник їв, усі підступили трохи ближче. Бо той, хто їсть пиріжки з варенням, не може бути дуже небезпечний. З ним, либонь, можна поговорити.

— Смакуєсля? — запитала Чубсля.

— Так, дякую, — відповів Чарівник. — Я не їв пиріжків уже вісімдесят років.

Усім відразу стало шкода Чарівника: вони підступили ще ближче.

Попоївши, Чарівник утер вуса і звернувся до Чубслі й Махслі:

— Я не можу забрати у вас Королівський Рубін, бо куплену річ ви повинні або продати, або подарувати. Чи не продали б ви мені його, скажімо, за дві гори діамантів і долину різних самоцвітів?

— Нісля, — в один голос заявили Чубсля й Махсля.

— То, може, подаруєте?

— Нісля, — сказали Чубсля й Махсля.

Чарівник зітхнув, посмутнів і якийсь час замислено мовчав. Потім сказав:

— Бенкетуйте собі далі. А я вам трохи почарую. Кожному щось вичарую. Будь ласка, замовляйте. Господарі перші.

Мумі-мама трохи повагалася, нарешті спитала:

— А замовляти можна тільки якісь видимі речі чи й поняття? Не знаю, чи ви розумієте, що я маю на думці…

— Авжеж, розумію, — відповів Чарівник. — Речі, звісно, легше вичарувати, але можна й щось інше.

— Тоді я б дуже хотіла, щоб Мумі-троль не сумував за Мумриком-Нюхайликом, — сказала Мумі-мама.

— Я не знав, що по мені видно, — промурмотів Мумі-троль і почервонів.

А Чарівник махнув полою плаща, і Мумі-троль відразу повеселішав. Смуток змінився чеканням, а це почуття куди приємніше.

— Мені ось що спало на думку! — сказав Мумі-троль. — Любий Чарівниче, нехай цей стіл і все, що на ньому, полетить до Мумрика-Нюхайлика, хоч де б він тепер був!

Тієї миті стіл піднявся між деревами й полетів у південному напрямку з пиріжками, варенням, садовиною, квітками, з пуншем, цукерками і Ондатровою книжкою, що лежала скраю.

— Ну ні! — обурився Ондатр. — Прошу вас, негайно відчаруйте назад мою книжку!

— Що зроблене, те зроблене, — відповів Чарівник. — Але як хочете, то ви матимете нову книжку. Прошу!

— «Про все потрібне», — прочитав заголовок Ондатр. — Це помилка! В моїй книжці мовилося про все непотрібне!

Та чарівник тільки засміявся у відповідь.

— Тепер уже моя черга, — сказав Мумі-тато. — Але страшенно важко щось вибрати! Спадає на думку безліч речей, проте всі ні до чого. Теплицю я можу зробити сам. Човна також. Та я вже й маю його!

— Може, ви взагалі нічого не бажатимете? — втішився Пхик. — То дозвольте мені побажати двічі.

— Е ні, — відповів Мумі-тато. — Коли вже маєш право чогось побажати…

— Тільки не гайся, — сказала Мумі-мама. — Можеш побажати гарні палітурки до своїх мемуарів!

— О, це було б добре! — зрадів тато.

І всі аж охнули з дива, коли Чарівник простяг йому прикрашені перлами палітурки з червоного й золотого сап’яну.

— Тепер я! — нетерпеливився Пхик. — Я хочу мати човен! Човен з червоним вітрилом, зі щоглою з рожевого дерева й смарагдовими кочетами!

— Багато ти хочеш, — лагідно сказав Чарівник і махнув плащем.

Усі затамували віддих, але човен не з’являвся.

— Не вичарувався? — засмучено спитав Пхик.

— Він є, — відповів Чарівник. — Але я, звичайно, поставив його при березі. Завтра побачиш свого човна.

— Зі смарагдовими кочетами?

— Авжеж. Чотири закладені й один запасний, — сказав Чарівник. — Хто далі?

— Дозвольте мені, — озвався Гемуль. — Я, бачите, позичив ботанічну лопатку в Хропика, а хотів би мати зовсім свою.

І він чемно присів по-дівчачому,[6] коли Чарівник простяг йому нову лопатку.

— Ви не втомлюєтесь чарувати? — запитала Хропка.

— Ні, коли просять чогось легкого, — відповів Чарівник. — А що б ти хотіла, люба панно?

— Це буде трохи важче. Можна сказати вам на вухо?

І коли Хропка щось прошепотіла йому, Чарівник здивовано запитав:

— А ти певна, що тобі личитиме?

— Аякже! — одним духом випалила Хропка.

— Ну, нехай, — погодився Чарівник.

Наступної миті всі вражено охнули: перед ними стояла Хропка з зовсім іншим обличчям.

— Що ти з себе зробила? — схвильовано вигукнув Мумі-троль.

— Я попросила таких очей, як у дерев’яної королеви. Вони ж тобі сподобалися!

— Так, але… — пригнічено промурмотів Мумі-троль.

— То вони тобі не гарні? — спитала Хропка й заплакала.

— Ну, чого ти, — мовив Чарівник. — Якщо вони тобі не личать, то скажи братові, хай попросить, щоб вернулися твої давні очі.

— Так, але я хотів попросити щось інше, — заперечив Хропик. — Я не винен, що в неї такі дурні бажання.

— А чого ж ти хочеш? — запитав Чарівник.

— Лічильну машину! — сказав Хропик. — Таку, що могла б вирахувати, чи якийсь вчинок справедливий чи ні, гарний чи поганий.

— Це занадто важке бажання, — похитав головою Чарівник. — Я з ним не впораюся.

— Ну, то друкарську машинку, — сказав Хропик. — А сестра проживе й з такими очима!

— Так, але буде не така гарна, — мовив Мумі-троль.

— Ну, любий! — плакала Хропка, вдивляючись у дзеркало. — Побажай, щоб вернулися мої колишні очі! Я така страшна з цими новими!

— Добре, — зглянувся брат. — Тільки задля родинної честі. І щоб надалі не була дурна!

Хропка знову глянула в дзеркало й радісно скрикнула, побачивши свої звичні маленькі очі. Тільки вії стали довші. Променіючи, вона обняла брата й вигукнула:

— О любий Хропику! Ти дістанеш друкарську машинку від мене у весняний подарунок!

— Та годі тобі, — засоромився Хропик. — Хто це цілується при людях! Я не міг дивитися на тебе з тими баньками, от і все.

— Ну, лишилися ще Чубсля й Махсля, — сказав Чарівник. — Побажайте щось одне на двох, бо вас не можна розпізнати!

— А для себесля Ви не можетесля щось побажати? — запитала Чубсля.

— Ні, — сумно сказав Чарівник. — Я можу тільки виконувати бажання інших і змінюватися в що завгодно.

Чубсля й Махсля пильно глянули на нього, тоді нахилились одна до одної і хвилинку про щось шепотілися.

Врешті Махсля врочисто заявила:

— Ми вирішилисля побажати для вас, бо висля добрийсля. Ми хочемо матисля такий самийсля завбільшки рубінсля, як нашсля, і такий самий гарнийсля.

Усі вже бачили, як Чарівник сміється, але ніхто не сподівався, що він уміє всміхатися. А в нього засяяло усмішкою все: і обличчя, і вуха, і капелюх, і черевики. Не промовивши й слова, він махнув плащем над травою… і диво! Знову садок сповнило рожеве світло, бо

1 ... 22 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диво-капелюх», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диво-капелюх"