Читати книгу - "Посуха"

— Така біда з фінансовими проблемами. Вони заразні. У фермерів нема грошей щось купувати у крамницях, крамниці банкрутують — і ось вам ще більше людей, у яких нема грошей щось купувати. Тут усе валиться, як доміно.

Рако потягнув двері. Вони виявилися замкненими. Вилаявшись, він дістав ключі. На дверях висів розклад роботи дільниці: з понеділка по п’ятницю, з 9.00 до 17.00. В інший час, зазначалося в розкладі, жертвам злочинів слід шукати щастя в Клайді. Фок поглянув на годинник. 16.45. Внизу ручкою дописали номер мобільного на екстрені випадки. Фок міг закластися, що це телефон Рако.

— Короткий день? — гукнув Рако з відчутним роздратуванням у голосі, зайшовши всередину.

Секретарка, якій було вже явно за шістдесят, але її волосся блищало неймовірною вугільною чорнотою, як у молодої Елізабет Тейлор, зухвало задерла підборіддя.

— Я прийшла раніше, — сказала вона, трішки напружившись за своєю конторкою. Сумочка висіла через плече, як солдатська гвинтівка. Рако представив її як Дебору. Руки вона не подала.

З кабінету позаду конторки винувато визирнув констебль Еван Барнз, стискаючи ключі від машини.

— Доброго вечора, бос, — привітався Барнз. — Уже ж кінець дня, хіба ні?

Тон у нього був перебільшено недбалий, і він влаштував ціле шоу, перевіряючи годинник.

— О! Ага. Ще кілька хвилин лишилося.

Здоровань зі свіжим рум’янцем і кучерявим волоссям, яке стирчало неслухняними жмутками, присів назад за стіл і заходився перекладати папери. Рако закотив очі.

— Ой, та годі вже, забирайтеся, — сказав він, піднімаючи кришку конторки. — Гарних вихідних. Будемо сподіватися, що місто не згорить дотла за хвилину до п’ятої, еге ж?

Дебора випростала спину з виглядом жінки, яка укріпилася в переконанні, що правда була на її боці від самого початку.

— Тоді до побачення, — попрощалася вона з Рако. Фокові вона ледь помітно кивнула, втупивши погляд йому в чоло, а не в очі.

Усе зрозумівши, Фок відчув у грудях холодок. Вона знає. Він навіть не здивувався. Якщо Дебора народилася й виросла в Ківарі, вона має пам’ятати Еллі Дікон. Нічого драматичнішого в Ківарі зроду не траплялося — принаймні до смерті Гедлерів. Можна уявити, як вона цокала язиком, сидячи за кавою і читаючи в газетах статті під чорно-білими світлинами Еллі. Як обмінювалася плітками з сусідами. Мабуть, вона була знайома з Фоковим татом. Звісно, ще до того, як це трапилося. Після того вона б у житті вже не зізналася, що знає родину Фоків.

За кілька годин по тому, як Люкове обличчя зникло з вікна його спальні, Аарон лежав без сну. Події прокручувалися і прокручувалися в голові. Еллі, річка, риболовля, записка. «Ми з Люком разом стріляли кролів».

Він чекав на стукіт у двері всю ніч, та коли той нарешті пролунав, прийшли не по нього. Фок з німим жахом спостерігав, як батько був змушений змити з рук землю й поїхати з поліціянтами в дільницю. В записці було тільки прізвище, тож не відомо, про якого саме Фока йдеться, сказали копи, а молодший Фок у шістнадцять за законом був ще дитиною.

Ерика Фока, жилавого стоїчного чоловіка, протримали на дільниці п'ять годин.

Чи знав він Еллі Дікон? Так, звісно, вона — донька сусідів. Синова подружка. Дівчина, яка зникла.

Його питали про алібі на день її смерті. Майже все пообіддя він провів не вдома — їздив по крамницях. Увечері зазирнув у паб. Дюжина людей бачила його в різних місцях. Непогане алібі, але не ідеальне. Отож питання продовжилися. Так, він розмовляв з дівчиною. Кілька разів? Так. Багато разів? Можливо. І ні, він не міг пояснити, чому в Еллі була записка з його прізвищем і датою її смерті.

Але ж прізвище Фок має не тільки він, правда? — з притиском запитав один з поліціянтів. Тут Ааронів батько замовк. Осунувся й більше не сказав ані слова.

Його відпустили, і прийшла черга його сина.

— Барнза перевели з Мельбурна на підкріплення, — пояснював Рако, поки Фок ішов за ним через конторку в кабінет. Вхідні двері грюкнули, й вони залишилися удвох.

— Справді? — здивувався Фок. Барнз — кров з молоком — мав вигляд місцевого сільського хлопця.

— Ага, але батьки у нього фермери. Не тут, а десь на заході. Напевно, саме через це його сюди і спрямували. Мені навіть шкода хлопця: не встиг він осісти у великому місті, як його запроторюють сюди. Хай там як… — Рако глянув на зачинені двері дільниці й передумав. — Забудьте.

Фок і сам міг здогадатися. Нечасто таке трапляється, щоб з міста на село прислали найкращого офіцера, особливо в таку глушину, як Ківара. Барнз навряд чи найсвітліша голова в поліції. Рако тактовно не вимовив цього вголос, але це й так було ясно. На дільниці він фактично може покладатися тільки на себе.

Коробку з речами Карен і Біллі відкрили на запасному столі. Над головою дзуміло флуоресцентне світло. Біля вікна літала муха, раз у раз вдаряючись у шибку.

Аарон сидів на дерев’яному стільці, від нервів постійно хотілося в туалет, але він тримався плану. Я був з Люком Гедлером. Ми стріляли кролів. Двох, ми підстрелили двох. Так, ми з Еллі дружимо… тобто дружили. Так, того дня ми бачилися в школі. Ні! Ми не сварилися. Після школи я навіть з нею не бачився. І не нападав на неї. Я був з Люком Гедлером. Я був з Люком Гедлером. Ми стріляли кролів. Я був з Люком Гедлером.

Довелося його відпустити.

На той час поповзли нові плітки. Мабуть, це не вбивство, а самогубство. Вразлива дівчина, яку довів до краю малий Фок, — ось яка версія користувалася популярністю. Інша версія — що її переслідував і використав його дивакуватий батько. Важко сказати напевно. Так чи так, а вони двоє, вважай, убили її. Чутки підігрівав батько Еллі — Мел Дікон, і вони розквітали. Міцно вкорінилися й не збиралися вмирати.

Якось уночі у вікно Фокам прилетіла цеглина. За два дні по тому Ааронового батька виставили з крамнички на розі. Він змушений був повернутися додому з порожніми руками й палючим поглядом, у той час як усі його покупки залишилися на прилавку. Наступного дня після школи Аарона переслідувала трійця чоловіків на пікапі. Помалу сунула за ним, а він швидше й швидше крутив педалі, втрачаючи рівновагу щоразу, коли наважувався озирнутися через плече, і власне дихання гучно відлунювало у нього у вухах.

Рако витягнув з коробки її вміст і розклав рядочком на столі.

Тут було кавове горнятко, степлер з написом «Карен» білою замазкою, грубої в’язки