Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Борис помітив Івана одразу, щойно увійшов. Той сидів із якоюсь дамою і старанно корчив із себе джентльмена. Може, іншим разом він би й порадів за приятеля, але на сусідньому стільці...  його супутниця була щасливою власницею яскраво-рудого волосся. А оскільки Бориса останнім часом неслабо коротило, побачивши рудоволосих бестій, назвати Івана інакше, як "старий цап, який молодиться", не повертався язик. Тому, вшанувавши знайомого привітальним кивком, Борис зайняв столик на невеликій відстані від них і став спостерігати. 
Дівчина сиділа до нього спиною, через що її обличчя Борис не бачив, однак це не заважало йому сподіватися, що вона всіляко виявляє невдоволення від такої компанії. Дивно, чому він так сильно жадав невдачі Івана. Іноді вони дуже непогано проводили час за картярським столом, а іноді навіть весело святкували, особливо великі виграші. Їхні стосунки були цілком доброзичливо-прохолодні, настільки це можливо між людьми, яких пов'язував тільки покер. 
І тим не менше, Іван належав до тієї дивної категорії старіючих чоловіків, у яких комплекс із приводу проблем із потенцією виливається в нездоровий інтерес до орального й анального сексу та нескінченних розповідей про милих панянок, які прихильно зголосилися зігріти його постіль. Напевно, він ще й вірші власного твору читає коханкам і повіям, чекаючи, коли подіють таблетки для потенції.
Зрозуміло, не можна було виключати, що дівчина за сусіднім столиком сама погодилася на зустріч. Можливо, вона навіть отримає задоволення від спілкування з Іваном, і взагалі судити цю пару в Бориса не було жодного права. Тільки він однаково злився, і на себе, і на Сашу, яка втекла від нього напередодні, і на Івана, який зараз сидить із руденькою кокеткою, в той час як на Бориса чекає вечеря на самоті. 
Привітний офіціант прийняв замовлення і зник, залишивши Бориса наодинці зі своїми думками. Попиваючи легке вино, чоловік думав про те, якою долею ця дамочка опинилася тут? Не в сенсі, як відбулася їхня перша зустріч, а в сенсі, вона вечеряє з ним добровільно або ж відпрацьовує борги після відвідин його казино. Знаючи Івана, другий варіант подій мав місце бути. 
У цей момент Іван поцілував тильну сторону долоні дівчини, а вона витерла її об скатертину, з чого Борис зробив висновок, що дівчина тут не за своїм бажанням. Рішення прийшло раптово. Ні, Борис зовсім не збирався виступати в ролі лицаря в блискучих обладунках. Його вчинок був радше проявом усіх низинних пороків. Навряд чи він у майбутньому став би згадувати його з гордістю, але... 
Піднявшись, Борис пішов до сусіднього столика, де вже спалахнув конфлікт. До вух донеслося незадоволене гарчання Івана і розгублений белькіт супутниці. 
- Іване, друже, мені здається дівчині не подобаються твої загравання, - почав Борис. 
Дівчина підняла голову і в цю мить, простір перетворився на натягнуту струну. Один дотик і він вибухне, розсиплеться металевою стружкою. 
- Борис? - видихнула Саша. - Що ти тут робиш? 
- Те саме запитання, крихітко, - процідив Борис, ледве стримуючи себе від того, щоб скрутити шию цій солодкій потаскунці. 
- Іван Онисимович, вимовила вона крізь зуби, - зголосився спонсорувати мою колекцію. Але, - Саша повернулася до "мецената", - умови співпраці мені явно не підходять. 
Вона спробувала встати з-за столу, але Іван схопив її за лікоть і різко посадив назад. 
- Я з тобою не співпрацюю. Я тебе купив. Тож боржок свого братика ти все одно відпрацюєш. 
- Ваня, а ти часом головою не вдарився? - Борис обійшов стілець Саші й підштовхнув її в плече, наказуючи встати. - Чи так із бабами погано, що ти на чужих поліз? 
- Вона твоя? - Іван вискалився. - Що ж, раз твоя, то й відповідати тобі. Я пришлю рахунок її братика. 
Обвівши його презирливим поглядом, Борис узяв розгублену Сашу під руку і вивів із ресторану. Йому дуже не хотілося оплачувати чужі борги. Простіше "натиснути" куди слід, і створити Іванкові проблем. Дешевше вийде. Утім це все справа другорядної важливості. Зараз йому набагато важливіше було поговорити з Сашею. 
Заштовхавши дівчину в машину, Борис сів за кермо і вдарив по газах. Сучка! Руда, чортова сучка! Він страждає, переживає, намагається зрозуміти, що коїться в її голові, а вона в цей час сьорбає шампанське з найпротивнішим типом міста. 
- Спасибі, - тихо прошепотіла Саша, - Я думала, не вирвуся.
- Так нах*й взагалі було з ним іти! - проричав Борис. 
- Так звідки ж я знала, що так вийде...
За вікном проносилися ліхтарі, що загорялися, і випадкові перехожі. Їм потрібно поговорити. Дуже серйозно поговорити. Прояснити, що все таки за херня відбувається між ними. Адже абсолютно зрозуміло, що їхнє "без зобов'язань" вийшло з-під контролю.

_________________________________________________________________

Дорогі читачі,  дякую вас за підтримку та інтерес до моєї книги) Сьогодні стартувала друга частина історії Бориса та його рудої бестії. Книга також буде безкоштовна в процесі і деякий час після завершення. 

- Що буде далі? - Саша відкинула вологе волосся з чола. - Одружимося, народимо дітей. У вихідні в торговий центр, на новий рік у Туреччину... Купимо дачу, станемо вирощувати помідори.
- Хіба це погано? - Борис здивовано підняв брову.
- Щоб у підсумку постаріти перед телевізором? Я ходитиму в халаті, а ти в старих штанах з дірками. Ну і чи варте воно того?
Борис підійшов до неї впритул, обхопив обличчя долонями і видихнув у самі губи:
- З тобою? Варте.

Кінець