Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Інді могла б розповісти, що принцип роботи будь-якого тесту на вагітність заснований на визначенні концентрації гормону ХГЛ, або хоріонічного гонадотропіну людини, в сечі, і що в абсолютній більшості випадків підвищена його концентрація безпомилково означає вагітність. Якщо вагітності немає, високий рівень ХГЛ може вказувати… ну, наприклад, на наявність злоякісної пухлини. Тобто якщо тест на вагітність показав дві смужки, значно краще все ж виявитися вагітною.
– На пакуванні повинно бути написано, але, Рут, вони всі достатньо точні. Пробач… – Інді зітхнула. – Ох, Рут…
Закусивши губу, Рута замотала головою. Тільки не треба… не треба жаліти її.
– Що мені робити?
Запала ніякова тиша.
– Для початку зателефонуй йому, – озвалась Інді.
– Ларі?
– Так.
– І що я скажу?
– Що ти, блін, залетіла!
Рута розгублено кліпнула. А потім? Що потім? Від того що вона зателефонує Ларі, ембріон не щезне з матки. Інді начебто прочитала її думки.
– Так, мала, не панікуй і не картайся. Це і його проблема також. Поговори з тим мудаком, нехай він теж бере участь, а тоді телефонуй мені – ми щось вигадаємо.
Забувши, що сестра не бачить її, Рута покивала.
– Скажи щось, – мовила Інді.
Не розтуляючи стиснутих губ, Рута мугикнула:
– Угу.
– Телефонуй йому. А потім вирішимо, що робити.
10
Лара прийняв виклик одразу:
– Привіт, сонце!
Не обтяжуючи себе відповіддю на привітання, Рута випалила:
– Я вагітна.
І стало тихо. Дівчина подумки дорахувала до десяти, проте в телефоні навіть не шелеснуло. У неї виникло враження, ніби тиша в динаміку всмоктує в себе кволі звуки, що пробивалися крізь подвійну шибку знадвору. Зрештою вона не витримала:
– Ти чуєш мене?
– Так… – голос вішальника перед стратою.
– Ти зґвалтував мене!
Цього разу чекати на відповідь не довелося:
– Ні!
– Що ні?
– Усе не так! – хлопець розгубився. – Не так, як ти говориш!
– А як тоді?
Із Лариного горла вивалились якісь нечленороздільні звуки. Раптом усе геть змінилося: ще мить тому він беззаперечно домінував у стосунках, а тепер мусив, затинаючись, виправдовуватися. Наче неповнолітнє хлоп’я, якого спіймали за розгляданням журналу для дорослих.
– Послухай, я не знаю, як так ста…
– Що ти, блядь, не знаєш?!
Рута злякалася власного голосу. Лара був на два роки старшим за неї, а коли тобі сімнадцять, така різниця здається величезною. Якби годину тому хтось сказав їй, що вона отак горлатиме на хлопця, під час розмов із яким до цього зважувала чи не кожне слово, дівчина нізащо не повірила б. Утім, Лара не огризнувся, не від’єднався, узагалі ніяк не зреагував, і клекітлива хвиля в Рутиних грудях здійнялася ще вище. Вона набралася сміливості та більше не стримувалася:
– Що це, по-твоєму, було?! Непорочне, сука, зачаття?!
А тоді він реготнув. Рута здригнулася, неначе від удару батогом, після чого напружилася так, що їй звело вилиці.
– КОЗЛЯРА ЙОБАНИЙ! – заволала вона в телефон. – З ЧОГО ТИ ІРЖЕШ?!
Якби Лара був поряд, вона б роздерла його на шмаття. Хотілося викричатися. Рута скочила з ліжка, лаштуючись вивергнути на Лаврика все, що про нього думає, коли раптом побачила власне відображення в дзеркалі. Вирячені очі, скривлений рот, жахливо напнуті жили на шиї. Вона була як батько, коли той накинувся на неї. Руті навіть приверзлося, що крізь високі вилиці й розкосі очі проступає його вузьке лиховісне обличчя. Вона відвела погляд і опанувала себе. Чи принаймні спробувала опанувати.
З-за дверей її кімнати почулося стурбоване:
– Усе гаразд?
Аміна. Рута опустила телефон, затулила його долонею та якомога більш нейтральним тоном промовила:
– Так, ма, все добре.
І швидко приклала телефон до вуха назад.
– …я не хотів, – мимрив Лара. – Не хотів, чуєш?
– Якщо не хотів, то навіщо ліз до мене? – Дівчина підступила впритул до вікна – якнайдалі від дверей – і стишила голос.
– Я не про те. Не хотів сміятися. Вибач. Вирвалося. Це через те твоє непо… – Він глибоко вдихнув. – Заспокойся. Я не ґвалтував тебе. Невже ти не пам’ятаєш?
– Ти брешеш, – крізь зуби просичала Рута. – Як я можу щось пам’ятати? Я вирубилася в машині.
– Так, ти вирубилася. Та потім, коли ми приїхали… я спробував занести тебе до будинку, проте ти… ну, типу… – Лара безпомічно затих. Він намірявся сказати, що Рута виявилась заважкою, але розумів, що це, по-перше, прозвучить образливо, а по-друге, не зовсім відповідає дійсності. Це він був занадто дрібним для неї. Зрештою витиснув крізь зуби: – Я не зміг. Довелося тебе будити. Ми пропленталися до будинку, я посадив тебе у вітальні. Поки знімав куртку й роззувався, ти знову заснула. Я ще раз тебе розбудив і повів до спальні на другому поверсі. Я не… – його мова стала плутана, нібито язик намагався обігнати думки, – не подумай, я нічого такого не хотів! Просто вирішив, що тобі буде незручно спати в одязі.
Дівчина заплющила очі, проте не перебивала.
– Я зняв із тебе джинси та кофту, а потім мені зірвало дах. Ти була така… – голос захрип, – у мене навіть зараз мурашки по шкірі… ну… ти розумієш.
– Ні, Ларо, – Рута аж шипіла від злості, – не розумію.
– Ти дуже гарна. У мене ніколи не було таких дівчат. З таким… таким тілом. І я ніколи не мав можливості роздивлятися тіло дівчини без загрози зустрітися з нею поглядом. – Рута поборола бажання ляснути себе вільною долонею по обличчю. Лара сам утямив, що плете щось не те. – І ти не спала! Присягаюся! Ми поцілувались, я почав пестити тебе, ти відповіла, я завівся і… не зміг зупинитися.
– Нічого з цього не пам’ятаю!
– Ну бо ти… – Він аж кавкнув, перелякавшись, що ледь не бовкнув зайвого.
– Бо я що? Договорюй!
Лара неохоче, наче спросоння, пробуркотав:
– Ти заснула.
– Чувак, твою маму, ти щойно сказав, що я не спала!
– Заснула під час цього… ну, в процесі. А я не помітив, тільки коли вже все, е-е, закінчилося. Ти тупо вирубилася.
Рута мимоволі уявила Ларине обличчя в той момент, коли він виявляє, що вона заснула. За інших обставин це її розсмішило б, проте глумливий смішок згас, так і не народившись.
– Але ж ти не заснув!
– Що? – розгубився Лара.
– Ти ж не заснув! Якого хріна ти не витягнув свою тичинку перед тим, як скінчити?!
– Бо все дуже швидко відбулося. І я був п’яний. І я думав, у тебе ця… як її… ну, стоїть…
– Що в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доки світло не згасне назавжди», після закриття браузера.