Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Думка, що Віру зараз бачать інші чоловіки здалась Антону нестерпною. Треба було визнати, в ньому сидів ще той ревнивець.

Додому Віра добралась з відчуттям легкої застуди. Паморочилось в голові, серце билось нерівно і рвано. До щік то приливало непрохане тепло, то навпаки все тіло знобило і морозило. Дівчина навіть подумала, що було б непогано поміряти температуру.

А всі думки були навколо Антона Павловича. Як він говорить. Їсть. Стискає телефон. Його запах був всюди. Таке враження, що Волков умудрився проникнути їй під шкіру, і тепер був частиною неї. Навіть на внутрішній поверхні повік, якщо закрити очі, відбивався образ генерального директора.

Віра безсило сіла на диван у вітальні і перебирала в думках сьогоднішній день, розуміючи, що їй не вистачає присутності Антона Павловича. Він завіз її після обіду в офіс, а сам десь поїхав у справах. І відразу по цьому дівчина почала нудьгувати за ним.

Звісно, вона чесно намагалась виконувати свою роботу. Рознесла підписані папери. Познайомилась з відділом продажів і відділом проектно-кошторисної документації. Потеревенила з Олегом,  який після кожного речення умудрявся ввернути жарт.  Відповідала на дзвінки. Але десь на периферії свідомості маячили думки, що Волкова поруч немає. Ця думка муляла і не давала зосередитись на роботі, змушуючи весь час поглядати на двері, а час без директора  - тягнутись безкінечно довго.

З оціпеніння Віру вивів дзвінок в двері. Дівчина стрепенулась, кинулась до вічка, подивитись хто б це міг бути? І здивовано побачили під дверима Ларису.

- Привіт, - невпевнено привіталась Віра, відчинивши двері.

Лариса крутила в руках кільце з ключами від автомобіля.

- Привіт, - чорнявка прошмигнула в квартиру. – Розповідай!

- Ти про що? – здивувалась Віра.  - І чому приїхала?

- У моєї найкращої подруги нарешті зав’язується серйозний роман, а я буду осторонь сидіти? – здивувалась Лара. Постояла біла дзеркала у коридорі, поправляючи зачіску, і пройшла у вітальню. – Хочу подробиць!

- Та я ніби по телефону все розповіла, - зніяковіла Віра.

- А фоточки із «Гардена»?

Віра посміхнулась. Ну не втрималась вона, і сфотографувала на телефон квіти на столі в кафе. І тут же виклала фото в «Інстаграм» додавши помітку геолокації.

- Ми там обідали, - розповіла Віра подрузі.

- Бінго! – сплеснула в долоні Лариса. – Спочатку він тебе цілує, а потім веде в кафе. Ну чим не зав’язка роману?

- Мені здалось, Антон Павлович просто дуже порядний, - не підтримала Лариний ентузіазм Віра. – Він вів себе зранку трішки грубо, у нього багато проблем. Але потім перепросив.

- Вперше чую, щоб секретарок водили в кафе, щоб просто загладити провину, і при цьому їх стосунки не виходили за рамки ділових, - не сприйняла Вірині пояснення всерйоз подруга.  – А цілуватись він поліз теж через «порядність»?

- Відверто кажучи, я була трішки на підпитку, і точно не пам’ятаю, хто на кого накинувся, - зітхнула Віра. При згадці про шалений поцілунок її щоки запалали як маків цвіт, а в середині все перевернулось. – Може, то я йому на шию кинулась. Дожила, так?

- Неймовірно, - не розділила Віриного зніяковіння Лара.

- Неймовірно соромно було сьогодні в офісі. 

- Ти просто зобов’язана його звабити! Цей Волков просто ходячий секс!

- Ти сама казала, що він не заводить інтрижок, - похитала головою Віра. І спробувала перевести якось тему розмови: - Повечеряєш зі мною?

- Казала, не казала. А запропонуй йому контракт, як в кіно! – Лара пішла слідком за Вірою на кухню. – Бачила «П’ятдесят відтінків сірого»? Він буде твоїм містером Греєм. Твоїм персональним тренером, який проведе тебе в світ чуттєвих насолод…

- Ні! – рішуче відповіла Віра, і сховала палаюче обличчя за дверцятами холодильника. – Яєчню?

- Краще омлет з сиром, - заглядаючи через Вірине плече вирішила Лариса. – Я після тренування, мені треба білок.

- До речі, - Віра захопила яйця і молоко,  і повернулась до столу. – Що там Жидкін?

- Домовилась зустрітись з ним в п’ятницю, - цілком задоволено відповіла подруга.

- Ти ж його на дух не виносиш, може не варто йти на такі жертви?

- По правді, - Лара сіла на стілець, спостерігаючи, як Віра збиває яйця з молоком. – Я роблю це не тільки для тебе. Уяви, цей кобель прилетить на зустріч, впевнений в своїй чарівності, сподіваючись, що я як побачила його, так і мрію поновити стосунки. А я бац! І почну вихваляти його друга. То-то Дімочка попуститься.

- Ну ти і стерво, - з захватом прошепотіла Віра. Але Лара її почула і приснула зі сміху.

- Ще й яке! І з тебе зліпимо цілком пристойну відмочку, не хвилюйся. Слухай старших, Вірочко.

Дівчата ще по пліткували, Віра приготувала салат до омлету, розклала їжу по тарілках. Лара з апетитом уплітала свою порцію, захоплено розповідаючи подрузі свій план, і думки щодо поведінки з чоловіками. А у Віри  по при те, що цілий день майже нічого не їла, апетиту не було, смак їжі не відчувався. Вона в’яло копирсалась виделкою в своїй тарілці, слухаючи Ларису.

- Ми ж розбіглись в Дмитром через його подружку, таку цицькату, пишну дамочку, Наталочку, - Лара поморщилась. – По її словах Жидкін ледве не одружуватись на ній збирався, козел! І це в той час, як мене в Одесу запрошував! От тепер нехай відчує на власній шкірі, як воно, коли тобою нехтують!

- Сильно, - погодилась Віра. – А з виду такий пристойний чоловік.

- Тож, не ведись на нього, - продовжила настанови Лариса. – Зосередься краще на своєму Антонові. О, у мене ж для тебе і подаруночок є для цього.