Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Епілог

- І я йому кажу, що якщо він не хоче бути присутнім на пологах, то більше йому на зачатті бути не доведеться! – Лара погладила ледь-ледь заокруглений живіт, який вона навмисно підкреслювала обтягуючим одягом. З поїздки  на Мальдіви Лара привезла дитинку в собі.

Насправді обоє Жидкіних – і Дмитро і Лариса кайфували від цієї вагітності. Лариса тільки й говорила про свій особливий стан. А Дмитро всіма способами підкреслював, яка для нього важлива і жадана ця дитина. Тож тим більше дивно звучала остання фраза – Дмитро здається навіть продумав якого кольору будуть його шкарпетки в день пологів дружини і де він стоятиме, коли лікар наказуватиме Ларисі тужиться.

- Коли він встиг відмовитись тебе підтримувати? – спробувала прояснити ситуацію Віра.

- Прямо він не відмовлявся! Але він боїться займатись зі мною сексом, - спробувала внести ясність Лариса. Але тільки більше заплутала Віру.

- А як пов’язано одне з іншим?

- Він мене не хоче, а значить і підтримувати не захоче, - видала виверт вагітної логіки Лариса.

- Та з чого ти це взяла? – спробувала стати на захист Жидкіна Віра. – Ти сама казала, що лікар попередила про необхідність бути стриманішими, що  у тебе трішки впав якийсь гормон…

- Прогестерон, - поправила Віру Лариса. – Але ж це не привід від мене взагалі відмовлятись…

- Та Дмитро просто боїться зашкодити тобі і дитині? – здогадалась Віра. – Пожалій бідного чоловіка.

- Ти нічого не розумієш! – Лариса надула губки, і пройшлась кабінетом. – От ви з Антоном коли дітей заведете? Тобі між іншим вже двадцять три. А годинник тікає.

- У нас вже є одна дитина, - не погодилась Віра, маючи на увазі Антонового сина.

 Артемчик жив тепер з ними, і вони чудово ладнали. Віра взагалі намагалась сприймати Антонового сина як свого. Але Антон не одноразово заводив про спільну дитину. Особливо подивляючись на дурнуватого від щастя Жидкіна. Віра ж вагалась, намагаючись звикнути до нового статуту заміжньої жінки і серйозної бізнес-вумен.

- То не рахується, - відмахнулась Лара. – І де зараз твій благовірний?

- Вони з татом в суді, сьогодні останнє засідання, Антон вирішив сходити, - пояснила Віра. В двері пошкреблась секретарка, занесла піднос з двома чашками чаю.

 - Віра Анатоліївна, це все? – ніяково запитала дівчина розставляючи перед керівницею напій.

- Так, дякую.

Віра дочекалась допоки за її помічницею закриються двері в потягнулась до чашки, кивнувши на іншу подрузі. Сьорбнула напій, примруживши очі.

 - Ось-ось мають повернутись, - подовжила розповідати про Антона.

- Ну і стерво та Олеся, - підхопила тему Лара. – Я б чесно кажучи на її місці зробила так само. Максимум неприємностей колишньому. Сподіваюсь Дімка ніколи на таке не нарветься.

- Я теж сподіваюсь, - кивнула Віра, яка звісно не поділяла захвату подруги щодо колишньої свого чоловіка.

Олеся Волкова поїхала до Стамбулу з своїм чоловіком, призначивши свою подругу, Ольгу,  керувати новою фірмою. І не зважаючи на те, що Артемчик тепер жив з батьком, позову про позбавлення батьківських прав Олеся з суду так і не забрала. Скоріше за все у помсту за збиткову фірму, отриману від Волкова. Вона так і не розуміла, що для того, щоб заробляти гроші на будівництві треба було знатись на справі, а не просто входити в склад засновників.

Нова ж фірма Волкова вже налагодила виробництво тротуарної плитки, і приймала замовлення на кілька місяців вперед. Чимало посприяв цьому Вірин батько, який безвідсотково позичив зятю значну суму на розвиток бізнесу. Щоб уникнути непорозумінь з Вірою Антон просто взяв її в партнери, і вони пліч о пліч будували свій бізнес. Віра намагалась вникнути в усі тонкощі, щоб справді допомагати чоловікові, а не плутатись під ногами.

- Вітай нас! – Антон зайшов до Віриного кабінету, тримаючи в руках портфель з паперами.

 - Перемога? – трішки з очікуванням запитала дівчина.

 - Перемога!

Антон підійшов до Віри, яка вже встала з свого крісла, щоб обійняти коханого.

- Хто б сумнівався, - фиркнула Лариса. – Ну все, голубки, побачимось на вихідних, піду, у мене йога для вагітних скоро.

- Бережи себе, - попросила Віра.

І ткнулась носом в светра Антона, вдихнула трішки морозний, терпкий, такий рідний запах. За Ларисою закрились двері.

- Запри їх на замок, - прошепотіла чоловікові Віра.

- Що ти задумала? – хитро посміхнувся Антон і слухняно пішов замикати двері.

- Треба втерти носа цим Жидкіним, - мрійливо споглядаючи його міцні сідниці промовила Віра. – Зробимо двійню.

Волков повернувся до Віри. В його очах сяяло ціле сонце. Дівчина купалась в променях цього кохання, плавилась без жодного дотику, п’яніла від його близькості і передчуття чогось неймовірного. І мала на те повне право.

Кінець