Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Разом із тим, як Зевса було вбито, зникла і вся його магія, котра, на відміну від магії Аїда, володіла зовсім іншою структурою і не могла існувати, коли її хазяїн не належав цьому світові.

Лета у той час знаходилась в типовій дешевій цілодобовій забігайлівці на окраїнах Манхеттену. Дівчина сиділа на облупленому шкіряному диванчику й попивала каву, незважаючи на те, що зараз була середина ночі. У залі було зовсім порожньо ― крім неї між рядами столиків та диванчиків бродила тільки одинока офіціантка, котра сьогодні мала нічну зміну, і мила підлогу великою палкою, обкрученою ганчіркою. Вона гучно видавлювала її в спеціальній штуці у відрі, а тоді шмата знову пляцала на підлогу, розтираючи брудну воду і заглушуючи ледь чутне радіо, що грало із кухні.

Леті було сумно. Вона знала ― Джуліан уже не прийде. Вона приречена провести свої останні години в цій богом забутій кафешці.

Дівчина сьорбнула з чашки останній ковток і, зітхнувши, направилась в туалетну кімнату.

Музика тут грала гучніше, від чого пригнічений настрій дещо покращувався. Безсумнівно, Лета навіть підтанцьовувала б, бо їй подобалось своє відображення в дзеркалі і загальна атмосфера в туалеті, в якому був набагато приємніший інтер’єр і все не псували противні звуки миття підлоги.

Оскільки телефон Лети здох ще задовго до того, як вони дійшли до Тартару, дівчина мала із собою тільки гаманець, взятий з дому. Вийнявши його із задньої кишені, інфеністка вийняла гроші, поставила їх на край умивальника, а тоді дістала маленьку квадратну фотографію, зроблену в фотобудці. На ній були зображені Лета і Джеймі в обнімку. Подивившись на фотку кілька секунд, дівчина всміхнулась.

― Я б не проти просто зараз накуритись з тобою, малий шибенику, ― проговорила вона якимось приреченим голосом, хоча на обличчі дівчини виднілась щира посмішка. ― Ти знаєш… ― прокрутилась вона на п’ятках, озираючись на кабінки. Двері у них були дерев’яні і дуже пошарпані, а всередині абсолютно точно обписані знизу догори всілякими написами по типу «Джон лох», «Моллі і Сара шлюшки», А+В=любов» і тд. ― В старших класах я курила. Ха-ха, знаю, це так безглуздо згадувати про це зараз, але… ― обличчя Лети раптом наповнилося емоціями спогадів. ― То були класні часи. Бо вони були безтурботні.

Порившись в кишенях іще, Лета відшукала косячок і запальничку. Засміявшись самій собі, дівчина відкрила двері кабінки ногою і увійшла всередину. Тією ж ногою опустила кришку унітаза і всадилась на нього. Запалила косячок і затягнулась.

Видихнула. Дим поступово розчинився у повітрі. Посидівши так кілька хвилин, дівчина затягнулась іще, а тоді простягнула косяк невидимці перед собою.

― Що, хочеш затягнутись, малий шибенику? ― засміялась вона.

Їй здавалось, що вона може бачити Джеймі перед собою.

Він виглядав, як завжди ― велике худі, довга чолка, крізь яку майже не видно очі… але було дещо незмінне ― його посмішка.

Коли прибиральниця увійшла в туалет, то спочатку помітила на умивальнику гаманець і гроші. Хмикнувши, жінка, підспівуючи знайому пісню, помила підлогу у двох відкритих кабінках, а тоді, підійшовши до тієї, в якій сиділа Лета, стукнула рукою по дверцятах. Відповіді не долинуло.

― Ей, ти там! ― окликнула жінка.

Тиша. Прибиральниця насупилась, принюхуючись…

― Це що, дим? Ти що, там куриш? Слухай, ти лишила гроші на умивальнику і… взагалі, я забороняю курити у мене в закладі… вийди надвір, окей? ― і, знову торкнувшись рукою дверей, жінка виявила, що вони весь час були незамкненими.

Прибиральниця обвела порожню кабінку здивованим поглядом. Кришка унітазу була опущена, а на підлозі валявся тліючий косячок…

***

― Що там відбувається?! ― вигукнув Лі Тун.

― Де? ― Лі Дун.

― І справді… о, Господи, що за чортівня! Це що… голова Білолицього душогуба??? ― отетерів Хуа Ян.

В той момент до них уже приєднався Багряний провісник і двоє духів ― Сапфірове очарування і Божественна мудрість, однак їм, та решті довелося одразу ж вступати в бій з пекельними монстрами, що наступали з усіх сторін. Однак Хуа Ян все-таки не міг побороти свою цікавість, та й Бек стривожилася, як же вдалося так легко убити Білолицього… вони разом з Мін Чженем метнулися туди, звісно, не спішучи перетинати антимагічну межу…

В той же момент просто перед Анною і Джуліаном постала дівчина у довгому лляному платті. Була вона до біса красива, наполовину азіатка, наполовину європейка, із пронизуючими добротою очима і прекрасною посмішкою пухких губ. Однак слова, що долинули з її уст, коли вона прокрутила кинджал Вічності в руці, прозвучали зовсім протилежно до її загального миловидного образу:

― Здається, мій молодший брат хотів сказати, що випередив вас, намалювавши заклинання ритуалу для повернення мене з мертвих більшим за ваше антимагічне закляття…

Враз провівши пальцями по лезу кинджала Вічності, дівчина змусили його магічні символи засвітитися янтарним кольором, а тоді якось дивно розім’яла шию, прокрутивши її довкола осі.

Джуліан насупився.

― Вайріс?! ― вигукнула Анна, задкуючи. Хоч вона й не бачила ще труп Зевса, проте, судячи зі звуку вже прекрасно розуміла, що там до біса кривава картина…